18 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/6652/24 пров. № А/857/23717/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року в справі № 140/6652/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Плахтій Н.Б.,
час ухвалення рішення - 02.09.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання призначити пенсію.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року, адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 04.06.2024 за №032950010550 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 з 25.05.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - ГУ ПФУ в Тернопільській області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач згідно з дипломом серії НОМЕР_1 навчався у Луцькому культурно-освітньому училищі з 01.09.1985 по 01.07.1988, а згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 проходив військову строкову службу з 30.11.1988 по 22.11.1990. Зважаючи на відсутність доказів факту постійного проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 31.07.1986 (навчався в училищі), права на початкову величину зниження пенсійного віку позивач не має. У такому випадку зниження пенсійного віку може відбуватись лише у загальному порядку - 1 рік за 2 роки проживання (роботи). З огляду на вказане, станом на 01.01.1993 позивач прожив у зоні гарантованого добровільного відселення менше ніж 3 роки, а тому не має права на призначення пенсії, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується виданим Волинською обласною державною адміністрацією 04.05.1993 посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.12).
28.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.40).
ГУ ПФУ в Тернопільській області відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 04.06.2024 №032950010550, яким відмовило у призначенні пенсії. Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що до зони гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання з 26.04.1986 по 01.07.1988 в Луцькому культурно-освітньому училищі згідно з дипломом серії НОМЕР_1 , оскільки місто Луцьк не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, та період проходження військової служби з 30.11.1988 по 22.11.1990, оскільки неможливо встановити місце знаходження військової частини. Відповідач2 вказав, що заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 роки (2 роки 04 місяці 24 дні), а тому право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє (а.с.21-22)
Листом від 05.06.2024 ГУ ПФУ у Волинській області повідомив позивача про прийняте рішення (а.с.20).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ)
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17.
Таким чином, факт видачі 04.05.1993 ОСОБА_1 уповноваженим органом (Волинською обласною державною адміністрацією) посвідчення серії НОМЕР_3 «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивачем станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Відповідачем не надано суду доказів того, що видане позивачці посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» визнане недійсним, а раніше присвоєний їй статус скасований (припинений).
Отже, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» дає позивачу право на зменшення пенсійного віку з урахуванням норм Закону №796-XII.
Також Верховний Суд в постанові від 18 вересня 2024 року в справі № 240/6201/23 підтвердив зазначену позицію, вказавши, що наявність у позивача посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.93 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.92 N 501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).
Колегія суддів також зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.
Суд також звертає увагу на те, що згідно з паспортними даними ОСОБА_1 народився в селі Верхи Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.7-11).
Крім того, як слідує із матеріалів справи, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у селі Верхи Камінь-Каширського району підтверджується довідкою старости №12 Піщанського старостинського округу Камінь-Каширського району Волинської області Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради від 27.05.2024 №571, відповідно до якої позивач дійсно проживав та був зареєстрований у селі Верхи Камінь-Каширського району Волинської області з 24.05.1970 (дня народження) по 01.09.1985 та 03.12.1990 по 26.11.1993; факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у м.Камінь-Каширському) підтверджується довідкою Камінь-Каширської міської ради від 28.05.2024 №3220, відповідно до якої позивач дійсно проживає та зареєстрований у м.Камінь-Каширський з 10.12.1993 по теперішній час (а.с.13, 14).
При цьому, згідно з дипломом від 01.07.1988 серії НОМЕР_1 позивач навчався у Луцькому культурно-освітньому училищі з 01.09.1985 по 01.07.1988 (а.с.17).
Як слідує з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_4 , позивач у період з 01.08.1988 по 25.11.1988 працював на посаді художнього керівника СДК с.Грудки Камінь-Каширський район), звільнений у зв'язку з призовом на військову службу (а.с.19).
У період з 30.11.1988 по 22.11.1990 позивач проходив службу в лавах радянської армії (а.с.19).
Виходячи з того, що позивач в період з 01.09.1985 по 01.07.1988 навчався в м.Луцьку та в період з 30.11.1988 по 22.11.1990 проходив військову службу, тому ГУ ПФУ в Тернопільській області не врахувало вказані періоди до зони гарантованого добровільного відселення та констатував, що позивачем не підтверджено факт проживання у вказаній зоні станом на 01.01.1992 - не менше 3 роки (02 роки 04 місяці 24 дні).
Однак колегія суддів зазначає, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Верховним Судом висловлена правова позиція щодо періоду (періоди) проживання (роботи) на територіях гарантованого добровільного відселення.
Так, Верховний Суд у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 вказав, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є як робота в зоні гарантованого добровільного відселення, так і проживання в такій зоні. Отже враховуючи наявність у позивачки посвідчення особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, яка підтверджує факт реєстрації та проживання позивачки на території гарантованого добровільного відселення більше 20 років. Верховний Суд констатує, що позивачка має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Щодо можливості зарахування періоду проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю (у цій справі гарантованого добровільного відселення) з 01.01.1993, висловився Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21, де зазначив: «Отже для правильного вирішення спору судам слід було встановити кількість років проживання позивачем в зоні посиленого радіоекологічного контролю в цілому».
В справі, що розглядається відповідними довідками органу місцевого самоврядування підтверджено факт проживання позивача на територіях радіоактивного забруднення більше 30 років.
Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі йому посвідчення. В протилежному випадку у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримав б вказаного посвідчення. Відповідачем як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий ОСОБА_1 статус скасований. Докази про вилучення посвідчення у зв'язку із безпідставністю його видачі у матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів наголошує, що максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Таким чином, період проживання (роботи) позивача станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення становить не менше 3 років, а станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком загальний період проживання (роботи) позивачки становить понад 30 років, який надає право на зменшення пенсійного віку з розрахунку 1 рік за 2 роки проживання (роботи), що свідчить про те, що остання має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 6 років.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недостатність періодів проживання/ роботи позивачки в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відтак, враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, наведене у сукупності вказує на помилковість висновків ГУ ПФУ в Тернопільській області у рішенні від 04.06.2024 за №032950010550 про те, що позивач станом на 01.01.1993 прожив в зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років. В протилежному випадку нівелюється його статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, який позивачу встановлений у визначеному законом порядку.
Суд зауважує, що другою обов'язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивачка набуває при досягненні 54 років та за умови наявності страхового стажу у розмірі не менше 25 років.
У спірному рішенні від 04.06.2024 за №032950010550 про відмову в призначенні пенсії вказано про наявність у ОСОБА_1 37 років 06 місяців 16 днів страхового стажу.
Оскільки на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії позивачка відповідала критеріям, визначеним статтею 55 Закону №796-ХІІ та статтею 26 Закону №1058-ІV, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення пенсійного органу.
За правилами ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Беручи до уваги встановлене, оскільки у ОСОБА_1 виникло право на призначення пенсії за віком 25.05.2024, тому саме з цієї дати така пенсія підлягає призначенню.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи пенсійного органу про наявність в останнього дискреції в межах спірних правовідносин, що виникли між сторонами, оскільки позивач на момент звернення до відповідача забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення, та таким було відмовлено по суті правових вимог. Водночас зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним, позаяк об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у цій справі.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року в справі № 140/6652/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 18 грудня 2024 року.