18 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/1201/24 пров. № А/857/23731/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року в справі № 460/1201/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Поліщук О.В.,
час ухвалення рішення - 02.09.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 02.09.2024 року,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 28.04.1993 по 17.10.1996.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 28.04.1993 по 17.10.1996 та провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у зв'язку зі збільшенням страхового стажу з 11.09.2023.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підстав для проведення перерахунку пенсії з врахуванням стажу періоду роботи з 28.04.1993 по 17.10.1996 за місце роботи а МПП «Анхор» немає, оскільки у записі № 15 про прийняття на роботу рік наказу на прийняття не прослідковується (графа 4) та наявне виправлення у даті звільнення (графа 2)
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за віком на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 11.09.2023.
Згідно розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж ОСОБА_1 складає 40 років 11 місяців 22 дні.
18.12.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою щодо зарахування до її страхового стажу період роботи з 28.04.1993 по 17.10.1996 в МПП «Анхор».
Листом № 39681-38698/К-02/8-1700/23 від 19.12.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивачу, що згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 , період роботи в МПП «Анхор» з 28.04.1993 по 17.10.1996 до страхового стажу для обчислення пенсії не зараховано, оскільки записи про вказаний період роботи проведені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (у записі № 15 про прийняття на роботу рік наказу на прийняття не прослідковується (графа 4) та наявне виправлення у даті звільнення (графа 2)).
Не погоджуючись з діями пенсійного органу, які виявляється у не зарахуванні до страхового стажу спірного періоду, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Матеріалами справи стверджується, що позивачу з 11.09.2023 призначено пенсію за віком на умовах Закону № 1058-IV. Страховий стаж позивача становить 40 років 11 місяців 22 дні, однак період роботи в МПП «Анхор» з 28.04.1993 по 17.10.1996 до страхового стажу для обчислення пенсії не зараховано, оскільки записи про вказаний період роботи проведені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (у записі № 15 про прийняття на роботу рік наказу на прийняття не прослідковується (графа 4), у записі про звільнення дописано рік наказу про звільнення (графа 4) та наявне виправлення у даті звільнення (графа 2)).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Відповідно да записів № 15 та № 16 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного бухгалтера по переводу 28.04.1993 (наказ № 1 від 28.04.1993) та 17.10.1996 звільнено із займаної посади за власним бажанням (наказ від 17.10.1996).
Вищевказані записи засвідчено підписом директора та печаткою малого приватного підприємства «Анхор».
Апелянт стверджує, що підстави для зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача відсутні, оскільки у записі № 15 про прийняття на роботу рік наказу на прийняття не прослідковується (графа 4), у записі про звільнення дописано рік наказу про звільнення (графа 4) та наявне виправлення у даті звільнення (графа 2)).
В цьому контексті варто зазначити, що згідно з пунктом 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162, що була чинна станом на дату оформлення трудової книжки та внесення запису про прийняття позивача на роботу), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін., виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
Пунктом 8.1. Інструкції № 162 встановлено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі- Постанова № 656).
Так, відповідно до пункту 18 Постанови № 656 відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 та Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників".
Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Положеннями пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Суд попередньої інстанції підставно наголосив, що відповідно до положень Інструкції № 58 заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником, тому відповідальним за заповнення трудової книжки, є роботодавець, а позивач не може нести відповідальності за допущені роботодавцем порушення при внесенні записів до трудової книжки.
Аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови № 301).
Суд першої інстанції правильно вказав, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Матеріали справи не містять доказів того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки, такі як розбіжностей в датах винесення наказу та внесення запису в трудову книжку, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 28.04.1993 по 17.10.1996 до стажу роботи.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Тобто, наявність сумнівів у відповідача щодо підстав для зарахування періодів роботи до страхового стажу, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 127/9055/17.
Отже, дії відповідача щодо неврахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 28.04.1993 по 17.10.1996, зазначеного у трудовій книжці з підстав того, що така книжка заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок є неправомірними.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року в справі № 460/1201/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 18 грудня 2024 року.