18 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4659/24 пров. № А/857/28193/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року в справі № 300/4659/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
суддя в 1-й інстанції - Григорук О.Б.,
час ухвалення рішення - 30 вересня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просила:
визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати у день звільнення з військової служби усіх належних грошових сум;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби за період з 21.06.2018 по 22.05.2024, але не більше як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/5132/23 від 17.01.2024.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/5132/23 від 17.01.2024.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Наголошує, що статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З посилання на правову позицію Верховного Суду, яка міститься в справах № 120/10686/22, 520/9192/22, 200/3662/23 вважає, що такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Наведене не дає підстави вважати неможливим, застосування сформульованих в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 21 червня 2018 року №146-ОС старшого лейтенанта ОСОБА_1 , звільнену з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 травня 2018 року №100-ОС за пп. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" 21 червня 2018 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.16).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №809/1162/18 від 03.09.2018, яке набрало законної сили 04.10.2018, зобов'язано Чернівецький ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Виплата на виконання вказаного рішення здійснена 22.10.2018 (а.с. 14).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/3803/21 від 20.11.2021, яке набрало законної сили 27.04.2022, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року та за період з 01.03.2018 до 26.06.2018 із застосуванням базового місяця березня 2018 року. Виплата на виконання вказаного рішення здійснена 13.05.2022 (а.с. 13).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/8653/21 від 19.01.2023, яке набрало законної сили 21.02.2023, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2013 по 2018 роки; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити, з урахуванням виплачених сум, ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій". Виплати на виконання вказаного рішення здійснені 18.02.2023, 21.04.2023, 24.03.2023 (а.с. 10-12).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/5132/23 від 17.01.2024, яке набрало законної сили 19.02.2024, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 24.07.2013 по 05.01.2016 із застосуванням базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із урахуванням виплаченої суми та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Виплата на виконання вказаного рішення здійснена 22.05.2024 (а.с. 9).
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.06.2018 по 22.05.2024, але не більше як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як встановлено судом, згідно витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 21 червня 2018 року №146-ОС старшого лейтенанта ОСОБА_1 , звільнену з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 травня 2018 року №100-ОС за пп. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" 21 червня 2018 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, однак остаточний розрахунок проведений лише 22 травня 2024 року, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/5132/23 від 17.01.2024 року.
Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Судова колегія звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 21.06.2018 року - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 22.06.2018 року до 21.05.2024 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 22.06.2018 року (перший день після виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) до 19.07.2022 року регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Колегія суддів погоджується з думкою скаржника про те, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні [зокрема суд], визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.
Відтак суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не визначаючи суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача, діяв неправильно.
Подібні за змістом зауваги Верховний Суд висловлював, приміром, у постанові від 29 березня 2023 року № 260/2583/21.
Водночас щодо доводів апелянта про можливість застосування сформульованих в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі судової палати в постанові від 06 грудня 2024 року в справі № 440/6856/22 відступив від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX, та зазначено, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено у вказаній постанові, судова палата зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц наголосила, що визначений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, а отже визначення чіткої суми стягнення є обов'язковим в даному випадку.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Водночас формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
У цій справі Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 520/899/21 від 09 березня 2023 року.
Судова колегія враховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення нараховується із розрахунку календарних днів.
З наявної в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2024 №632 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача, за останні два місяці перед звільненням, складає 330,49 грн (9875,34+10 284,80)/61).
Затримка у виплаті спірної грошової суми (з 22.06.2018 року до 19.07.2022) становить 1488 днів, а отже, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 491 769,12 грн (330,49*1488).
Отже, істотність частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 6,03 % (29 666,51/491 769,12 *100 %).
Таким чином, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 6,03 % розраховується наступним чином: 330,49 (середньоденний заробіток позивача) х 1488 (дні затримки розрахунку) х 6,03 % та дорівнює 29653,68 грн.
Відтак, враховуючи вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 становить 29 653,68 грн.
Наведена формула розрахунку середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності є актуальною та застосовною Верховним Судом, зокрема в постанові у справі № 380/6837/20 від 29 липня 2022 року.
Щодо періоду після 19.07.2022, враховуючи приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, то колегія суддів зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 60479,67 грн (330,49 грн * 183 календарні дні).
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, враховуючи чітку та послідовну позицію Верховного Суду зі спірного питання, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 90 133,35 грн, який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, разом з тим, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає зміні в частині розміру стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, в решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року в справі № 300/4659/24 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у такій редакції:
«Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 90 133,35 грн (дев'яносто тисяч сто тридцять три гривні, 35 копійок).».
У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року в справі № 300/4659/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 18 грудня 2024 року.