01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.10.2010 № 34/178
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від прокурора - не з'явився,
від позивача-1 - не з'явився,
від позивача-2 -Трегуб О.А.,
від відповідача -Лозянко О.О.,
Поліщук Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Техбудлізинг”
на рішення Господарського суду м.Києва від 31.05.2010
у справі № 34/178 ( .....)
за позовом Заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Техбудлізинг”
про стягнення 17776392,79 грн.
Заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України (позивач 1) та Публічного акціонерного товариства „Акціонерного комерційного банку „Київ” (позивач 2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Техбудлізинг” (відповідач) заборгованості за кредитним договором №12/08 від 06.02.2008 в сумі 17 776 392,79 грн., з яких 14 401 382,07 грн. - заборгованості за кредитом, 3 325 230,50 грн. - заборгованості по відсотках за користування кредитом, 40 442,24 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та 9 337,98 грн. - пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2010 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ „Лізингова компанія „Техбудлізинг” на користь ПАТ „Акціонерного комерційного банку „Київ” заборгованість за кредитним договором №12/08 від 06.02.2008 в сумі 17 776 392,79 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 14 401 382,07 грн., заборгованості по відсотках за кредитом в сумі 3 325 230,50 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 40 442,24 грн. та пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом в сумі 9 337,98 грн. Стягнуто з ТОВ „Лізингова компанія „Техбудлізинг” на користь Державного бюджету України 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати повністю та постановити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 23.09.2010.
У зв'язку з неявкою в судові засідання прокурора та представника відповідача, ухвалою суду від 23.09.2010 розгляд справи відкладався, а ухвалою суду від 30.09.2010 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 05.10.2010.
Прокурор та представник позивача 1 в судове засідання 05.10.2010 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2010.
Представник позивача 2 у відзиві на апеляційну скаргу та у виступі просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Лізингова компанія „Техбудлізинг” - без задоволення.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту -ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представників позивача 2 та відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.02.2008 між Акціонерним комерційним банком „Київ” (Кредитодавець) та ТОВ „Лізингова компанія „Техбудлізинг” (Позичальник) було укладено кредитний договір №12/08 (а.с. 12-16), за умовами якого Кредитодавець зобов'язався надати Позичальнику кредит на інвестування будівництва житла, вбудованих приміщень та машино-місць в будинку по проспекту Науки, 66-70 в м. Києві та затрати, пов'язані з інвестиціями на наступних умовах: сума кредиту - 2 961 613,16 грн.; строк користування кредитом з 06.02.2008 до 05.02.2009; розмір плати за користування кредитом 17% річних (п. 2.1 договору).
Позичальник зобов'язався забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів та належне виконання всіх інших своїх зобов'язань за цим договором, а також сплатити комісії за надання послуг за цим договором згідно діючих тарифів Банку (п. 4.4.1 договору).
Відповідно до п. 2.4 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються в валюті кредиту на рахунок №20784000228720, починаючи з дня перерахування коштів, щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця, за період фактичного користування фактичною сумою кредиту, з розрахунку фактичної кількості днів поточного року.
19.02.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору (а.с. 17), відповідно до якої було збільшено суму кредиту до 10 898 334 грн., інші умови кредитного договору залишені без змін.
26.03.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору (а.с. 18), відповідно до якої було збільшено суму кредиту до 13 466 180 грн., інші умови кредитного договору залишені без змін.
24.04.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору (а.с. 19), відповідно до якої було збільшено суму кредиту до 16 374 036 грн., інші умови кредитного договору залишені без змін.
27.10.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору (а.с. 20), відповідно до якої було внесено зміни до п. 4.4.9 кредитного договору, згідно якого сторони погодили, що Позичальник зобов'язується нараховані проценти за користування кредитом перераховувати на рахунок №290970000228720, або №20784000228720 в АКБ „Київ”, МФО 322498 на таких умовах:
- за період з 06.02.2008 до 30.09.2008 -щоквартально, не пізніше останнього робочого дня кварталу;
- починаючи з 01.10.2008 до дати кінцевого строку користування кредитом не пізніше дати повернення кредиту, визначеної цим Договором.
04.02.2009 між сторонами було укладено додаткову угоду №5 до кредитного договору (а.с. 21), відповідно до якої було продовжено строк користування кредитом до 03.02.2010, умови кредитного договору залишені без змін.
Матеріали справи свідчать, а саме платіжні доручення (а.с. 27), що на виконання умов кредитного договору позивач перерахував на відкритий відповідачем рахунок кошти у розмірі 14 401 382,07 грн.
Оскільки відповідач в порушення п. 4.4.9 кредитного договору, зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ”.
Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).
Згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладено, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Пунктом 6 ст. 20 Закону України „Про прокуратуру” встановлено, що при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
У відповідності до абзацу четвертого частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною третьою даної статті передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу четвертого частини першої статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
При цьому, у мотивувальній частині вказаного рішення зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. “Інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У відповідності до вимог п. 4 ст. 3 та п.6 прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про акціонерні товариства” з 11.06.2009 Акціонерний комерційний банк „Київ” перейменований на Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний банк „Київ”, яким зобов'язано акціонерні товариства внести зміни до статутів щодо свого типу та організаційно-правової форми і зазначити це в назві, підтвердженням цьому є свідоцтво про державну реєстрацію Банку „Київ”. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 №566 Банк „Київ” капіталізовано шляхом придбання 99,9% акцій державою в особі Міністерства фінансів України, у зв'язку з чим позов пред'явлено прокуратурою в інтересах Міністерства та зазначеного банку.
Крім того, в обґрунтування порушення інтересів держави у позовній заяві також зазначено, що порушення позичальниками кредитних зобов'язань призводить до погіршення платоспроможності банку та до збільшення невиконаних ним зобов'язань перед кредиторами, в тому числі перед державою в особі Національного банку України та може поглибити кризові явища в банківській сфері та в державі в цілому. Водночас, відсутність надходжень коштів за кредитними договорами перешкоджає банку виконувати свої зобов'язання по виплаті вкладникам (фізичним та юридичним особам) нарахованих відсотків по депозитам, що призводить до порушення прав та інтересів останніх.
Отже, звернення до суду з даним позовом обумовлене необхідністю захисту інтересів держави, громадян та юридичних осіб - вкладників банку.
Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів не може погодитися з твердженням апелянта про те, що позовна заява підписана неуповноваженою особою, оскільки прокурор не мав права звертатись до суду в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Техбудлізинг” заборгованості за кредитним договором №12/08 від 06.02.2008.
Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 09.02.2010 становить 14 401 382,07 грн. заборгованості за кредитом та 3 325 230,50 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.
Частиною першою ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
При цьому, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті коштів в сумі 14 401 382,07 грн. заборгованості за кредитом та 3 325 230,50 грн. заборгованості за процентами на підставі кредитного договору від 06.02.2008 та настання строку виконання такого зобов'язання.
Відповідачем не було надано суду апеляційної інстанції доказів на спростування наявної заборгованості чи доказів її погашення, а тому вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивачів про стягнення з відповідача 1 525 088, 70 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту, то колегія суддів відзначає наступне.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Частина 1 статті 1050 ЦК України передбачає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 8.1 Кредитного договору встановлено, що при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування за цим Договором Позичальник сплачує Кредитодавцеві пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день за весь час прострочки.
В ст. 230 ГК України зазначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчисляється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.
Отже, здійснивши розрахунок пені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про стягнення з відповідача пені за прострочення строку повернення кредиту в сумі 40 442,24 грн. та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 9 337,98 грн. за період з 04.02.2010 по 08.02.2010.
За наведених обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Техбудлізинг” та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2010 - відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Техбудлізинг” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2010 без змін.
Матеріали справи № 34/178 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді