01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.09.2010 № 32/320
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Палій Н.О. - представник за довіреністю,
від відповідача : Лаврінко О.А. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Міжрегіональний фондовий союз”
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.07.2010
у справі № 32/320 ( )
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Міжрегіональний фондовий союз”
до Відкритого акціонерного товариства „Національний депозитарій України”
про зобов"язання вчинити певні дії
В червні 2010 року позивач звернувся з позовом про зобов'язання відповідача отримати нову печатку товариства, яка має містити повне найменування товариства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що печатка відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки не містить даних щодо організаційно-правової форми останнього. Зазначене, за твердженням позивача, може мати наслідком визнання недійсними укладених відповідачем правочинів, що в свою чергу, створює загрозу правам та законним інтересам позивача, як акціонера Відкритого акціонерного товариства „Національний депозитарій України”.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.07.2010р. у справі №32/320 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом при вирішенні справи було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ч.1 ст.19 Конституції України; місцевий господарський суд проаналізувавши наслідки можливої недійсності правочинів в результаті використання відповідачем печатки, що не відповідає вимогам законодавства, не звернув увагу на наслідки визнання таких договорів неукладеними.
Крім того, апелянт стверджує, що укладання відповідачем договорів, які скріплюються печаткою, яка не відповідає чинному законодавству може призвести до порушень діяльності всієї депозитарної системи та настання негативних наслідків для позивача, як акціонера відповідача і як користувача депозитарної системи.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника сторін, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до п. 1.1 Статуту відповідача в редакції від 25.11.2008 відповідач створений відповідно до Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та Закону України “Про господарські товариства” (далі - Статут).
З п.1.2 Статуту вбачається, що відповідач є відкритим акціонерним товариством, непідприємницьким товариством, що не має на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (т.1 а.с.36).
Статутний капітал відповідача складає 30 000 000,00 грн. та розподілений на 3 000 простих іменних акцій номінальною вартістю 10 000,00 грн.
В матеріалах справи знаходиться виписка про стан рахунку в цінних паперах № 003034, з якої слідує, що станом на 26.05.2010 позивач є власником однієї акції відповідача.
Позивачем надана до суду копія договору про кореспондентські (міждепозитарні) відносини № ДК-6, на якій міститься відбиток печатки відповідача.
На вказаній печатці відповідача зазначено: “Національний депозитарій України, м. Київ, ідентифікаційний код 30370711” (т.1 а.с.21).
За твердженням позивача, відсутність на печатці відомостей про організаційно-правову форму відповідача є порушенням останнім вимог чинного законодавства.
За результатом розгляду справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, відповідно і відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як випливає з доводів апеляційної скарги апелянт стверджує, що судом першої інстанції було неправильно застосовано ч. 1 ст. 19 Конституції України. Проте, виходячи із змісту ст.ст. 62, 63, 80 Господарського кодексу України, на які посилається апелянт не можна дійти висновку про наявність зобов'язання у Національного депозитарію отримати печатку саме із зазначенням організаційно-правової норми. Крім того, п. 3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17, покладає на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними. Тобто, Національний депозитарій виконав всі свої зобов'язання щодо правомірного отримання та використання печатки, забезпечив контроль за дотриманням порядку її зберігання та законністю користування нею.
Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт скріплення договору печаткою не є умовою, дотримання якої впливає на його чинність, адже відповідно до ч. 1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Судова колегія звертає увагу на те, що нормами ГК України передбачені вимоги до печаток підприємства як організаційно-правової форми господарювання (ч. 4 ст. 62 ГК України), казенного підприємства (ч. 4 ст. 76 ГК України), товарної біржі (ч. 2 ст. 279 ГК України).
Однак, норми чинного законодавства, зокрема, ЦК України, ГК України, Закону України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, Закону України “Про господарські товариства”, якими регулюється діяльність Відповідача, інших нормативно-правових актів, не передбачають вимог до печаток акціонерних товариств чи господарських товариств в цілому.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що печатка відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства.
Також, відсутні підстави вважати, що використання відповідачем існуючої печатки може зумовити недійсність укладених ним договорів, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, з викладеного випливає, що факт скріплення договору печаткою не є умовою, дотримання якої впливає на його чинність.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства (п. 2 рішення).
Позивачем відповідно до вимог ст.ст.33,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів того, що використання Національним депозитарієм печатки діючого зразка яким-небудь чином порушує чи може порушувати його права, як акціонера, або призводить до оспорювання чи невизнання таких прав безпосередньо відповідачем чи його органами.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Міжрегіональний фондовий союз” на рішення Господарського суду м. Києва від 14.07.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.07.2010 року у справі №32/320 залишити без змін.
3. Матеріали справи №32/320 повернути до Господарського суду м.Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
24.09.10 (відправлено)