Справа № 320/16689/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
18 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Мєзєнцева Є.І., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги
Історія справи.
09.05.2023 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просила визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-241724-17 ГУ ДПС у м. Києві, про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-241724-17 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску позивач не здійснювала діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності, натомість працює, як найманим працівник, а його роботодавець сплачує за нього ЄСВ.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 р. адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, тому саме на роботодавця покладено обов'язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, стверджуючи про правомірність спірної вимоги.
З цих та інших підстав, на думку Апелянта, оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Позивачка зареєстрована як фізична особа - підприємець з 17.11.2009.
Однак, позивачка не здійснювала підприємницьку діяльність з дати реєстрації 17.11.2009 та по теперішній час, у зв'язку з чим не сплачувала єдиний соціальний внесок.
Разом з тим, в цей період позивач працювала як найманий працівник, отримувала заробітну плату, з якою утримувались податки та збори, у тому числі єдиний соціальний внесок не менше мінімального розміру.
Вказана обставина підтверджується довідками форми ОК-5 та форми ОК-7 від 29.01.2023, з яких вбачається, що за період з 1998 по 2022 позивач працювала як найманий працівник в таких підприємствах як ТОВ «Аксон», ТОВ «Європа-партнер», ТОВ «ЄВРОПА ІМПОРТ LLC» та роботодавцями здійснювалась сплата страхових внесків за позивача як за найманого працівника в розмірі не менше мінімального страхового внеску, про що в довідках містяться позначки «Так» про сплату страхових внесків.
Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання податкової вимоги ГУ ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-241724-17 від 14.05.2019 про стягнення боргу (недоїмки) у розмірі 21030,90 грн.
09.01.2023 головним державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Дербак М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн на користь ГУ ДПС у м.Києві на підставі вимоги Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-241724-17 від 14.05.2019.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 14.05.2019 Головним управлінням ДПС у м.Києві було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-241724-17, якою встановлено до сплати заборгованість з ЄСВ у розмірі 21030,90 грн.
За даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві Лоськова Т.В. перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві як ФОП з 17.11.2009 (дата взяття на облік) та знаходиться на загальній системі оподаткування.
На звернення позивачки щодо скасування спірної податкової вимоги, відповідач в листі зазначив про те, що з інтегрованій картці платника (далі - ІКП) ФОП ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року та щоквартальні нарахування за І кв. 2018 року - IV кв. 2020 року згідно обраної системи оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 37788,74 грн, а саме: 09.02.2018 - за 2017 рік у сумі 8448,00 грн; 19.04.2018 - за І квартал 2018 року в сумі.2457,18 грн; 19.07.2018 - за II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 19.10.2018 - за III квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 21.01.2019 - за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 19.04.2019 - за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн; 19.07.2019 - за II квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн; 21.10.2019 - за III квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн; 20.01.2020 - за IV квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн; 21.04.2020 - за І квартал (січень-лютий) 2020 року в сумі 2078,12 грн; 20.07.2020 - за II квартал (червень) 2020 року в сумі 1039,06 грн; 19.10.2020 - за III квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн; 19.01.2021 - за IV квартал (жовтень-листопад) 2020 року в су 2200,00 гривень. За вищезазначений період сплата єдиного внеску за кодом платежу 71040000 відсутня, у зв'язку з чим в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка в сумі 37788,74 гривень. Крім того, повідомлено, що ФОП ОСОБА_1 за вищезазначений період звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та с) нарахованого єдиного внеску, додаток ЄСВ 1 «Розрахунок сум нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі Податкової декларації про майновий стан і доходи до податкового орган) подавала. Станом на 30.04.2019 відповідно до інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу у позивачки обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. Засобами ІКС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-211724-17 та направлено позивачці.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивачка звернулась з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування.
Нормативно-правове обґрунтування.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до ч.ч. 2-4, 8, 12 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами 1, 3-5 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Абзацом 2 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абз.абз. 1-3, 11 п. 3 розд. VI Інструкції № 449).
Згідно з абз. 1 п. 4 розд. VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Висновки суду.
Спірним у даній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у спірний період за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 зробила висновок, що суб'єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому, положеннями законодавства не передбачено обов'язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.
Таким чином, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених законодавством.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період з 1998 по 2022 позивач працювала як найманий працівник в таких підприємствах як ТОВ «Аксон», ТОВ «Європа-партнер», ТОВ «ЄВРОПА ІМПОРТ LLC» та роботодавцями здійснювалась сплата страхових внесків за позивача як за найманого працівника в розмірі не менше мінімального страхового внеску, про що в довідках містяться позначки «Так» про сплату страхових внесків.
Наведене підтверджується довідками форми ОК-5 та форми ОК-7 від 29.01.2023 (а.с. 21-27).
Суд враховує, що Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійснення ним трудових обов'язків, як найманим працівником, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Відтак, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.
Вказане спростовує позицію контролюючого органу щодо необхідності сплати єдиного соціального внеску незалежно від того, чи є такі особи одночасно найманими працівниками.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-241724-17.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 р. - без змін.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 р.- залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
Є.І. Мєзєнцев