Справа № 826/14288/17 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
18 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги,
06.11.2017 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, апелянт), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 8573-17 про нарахування грошового зобов'язання за транспортним податком з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 20750-13 про нарахування грошового зобов'язання за транспортним податком з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн;
- податкову вимогу від 27.01.2016 № 527-16.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у 2015 році контролюючий орган помилково нарахував позивачеві грошове зобов'язання зі сплати транспортного податку з огляду на принцип стабільності податкового законодавства, який забороняє запроваджувати нові податки пізніше 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).
У 2016 році податковий орган помилково відніс транспортний засіб, що належить позивачеві, до об'єктів оподаткування з огляду на неправильне обчислення середньоринкової вартості.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2017 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 прийнято до провадження адміністративну справу та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 замінено відповідача на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19.06.2015 № 8573-17, від 24.06.2016 № 20750-13.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 06.08.2024 Головне управління Державної податкової служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19.06.2015 № 8573-17, від 24.06.2016 № 20750-13 та прийняти нове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, в іншій частині - рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач правомірно обчислив середньоринкову вартість автомобіля, використовуючи Методику та інформацію про вартість від Міністерства економічного розвитку.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2024 та від 04.11.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - легкового автомобілю марки Toyota Highlander, 2013 року випуску, об'єм двигуна - 3456 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняла податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 8573-17, яким визначила ОСОБА_1 грошове зобов'язання за транспортним податком у розмірі 25 000,00 грн.
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняла податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 20750-13, яким визначила ОСОБА_1 грошове зобов'язання за транспортним податком у розмірі 25 000,00 грн.
У зв'язку з несплатою узгоджених грошових зобов'язань Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві сформувала податкову вимогу від 27.01.2016 № 527-16, згідно з якою встановила наявність податкового боргу та вимагала його погашення.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016, а не на 2015 рік, а тому контролюючий орган неправомірно поклав на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік, що свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 8573-17.
Разом з тим, відповідач не довів правомірності податкового повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 20750-13, не надав суду належного обґрунтування середньоринкової вартості транспортного засобу позивача для розрахунку податкового зобов'язання у 2016 році та визначив середньоринкову вартість автомобіля позивача у 2016 році, з урахуванням первинної вартості нового авто за даними сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, без врахування певних характеристик автомобіля позивача (пробігу, зношення тощо).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 20750-13 прийнято відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, суд зазначив, що у такій вимозі повідомляється про наявність податкового боргу у розмірі 25 000,00 грн, який виник через несплату грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомлення-рішенням від 19.06.2015 № 8573-17, яке станом на дату прийняття податкової вимоги уважалося узгодженим, а отже в діях контролюючого органу на той момент були відсутні ознаки протиправності.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 8573-17 про нарахування грошового зобов'язання за транспортним податком з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 см3 (підпункт 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України).
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України).
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/ податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.
Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016, а не на 2015 рік.
Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
За встановлених обставин, висновок суду першої інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік є обґрунтованим.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 20750-13 про нарахування грошового зобов'язання за транспортним податком з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн
З 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1 378,00 грн (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1 033 500,00 грн.
Об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500,00 грн та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66.
Відповідно до положень пунктом 3 Порядку №403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прас - листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №403).
Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про вартість автомобіля позивача, яка розрахована виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля. Така інформація наявна у матеріалах справи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до листа Мінекономрозвитку від 08.11.2017 № 3805-04/40329-07 розрахована у 2016 році згідно з Методикою середньоринкова вартість спірного автомобіля позивача з пробігом 120000 км становила 694 050,20 грн (а.с.50-51).
Разом з тим, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано доказів того, що станом на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у податкового органу була наявна інформація про вартість автомобіля позивача, яка б підпадала під визначення об'єкта оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, з урахування усіх характеристик автомобіля, зокрема пробігу.
З наведеного вбачається, що середньоринкова вартість автомобіля (694 050,20 грн) не перевищує граничну середньоринкову вартість автомобіля у 2016 році 1 033 500,00 грн, а отже такий автомобіль не може бути об'єктом оподаткування, відповідно до чинного, на моент виникнення спірних правовідносин, законодавства України.
Враховуючи викладене, колегія суддів висновує правомірність висновків суду першої інстанції про те, що автомобіль позивача не підлягає оподаткуванню у 2016 році.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 27.01.2016 № 527-16 сторонами не оскаржується, відтак висновки Київського окружного адміністративного суду в даній частині колегією суддів не переглядаються.
При розгляді даної справи апеляційним судом враховано висновки Верховного Суду у справах № 820/4630/18 від 17.07.2024, № 810/1936/18 від 11.07.2024, № 200/1936/21-а від 15.02.2024, № 803/1087/18 від 07.02.2024, № 803/1598/16 від 07.02.2024.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2011, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення, в його оскаржуваних частинах, відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 826/14288/17 в оскаржуваних частинах (пункт 1-2, 4) - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина