01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
22.09.2010 № 36/224
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдєєва П.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Смірнова О.І. - директор, Кулик В.Б. - представник за довіреністю,
від відповідача: Тхорик С.М. - представник за довіреністю,
від третьої особи: представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства „Еланда Астра”
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.07.2010
у справі № 36/224 ( )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства „Еланда Астра”
до Київської міської ради
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання п.4.3 договору оренди недійсним
В травні 2010 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсним п. 4.3 договору оренди земельної ділянки, укладеного 21.03.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю спільного підприємства “Еланда Астра” та Київською міською радою, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00467.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваний п. 4.3 Договору не спрямований на реальне настання правових наслідків, суперечить положенням чинного законодавства, встановлює п'ятикратну орендну плату за землю за період до підписання сторонами договору, що, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 203 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.07.2010р. у справі №36/224 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.116, 120, 126 Земельного кодексу України, ст.ст.9, 16, 203, 204, 210, 215, 229 Цивільного кодексу України, Закону України „Про плату за землю, Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998р. №2073, ст.1, розділом ІІ, ст.ст.33, 38, 39, 43, 91, 93, 98, 101, 103, 104 ГПК України просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права, а саме:
- ст.43 ГПК України в частині створення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства;
- ст.77 ГПК України оскільки незважаючи на неявку третьої особи у судове засідання 16.06.2010р. та не подання нею заперечень у справі обмежився відкладенням справи лише для виготовлення рішення;
Крім того, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення нез'ясовано коли і у який спосіб відповідачем розроблявся договір оренди та чи направлявся він позивачу. Також, апелянт стверджує, що станом на 21.07.2010р. пункту 7 статті 28 Рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №457/1867 „Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м.Києві” не існує (встановлення п'ятимісячного терміну укладення договору оренди).
Позивачем та третьою особою не надано відзивів на апеляційну скаргу.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, третя особа наданим їй процесуальним правом не скористалась та в судове засідання не з'явилась, свого повноважного представника не направила, про причини своєї неявки суд не повідомила. Заслухавши думку представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що, зокрема, право розпорядження землями територіальної громади м. Києва, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить Київській міській раді.
Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною 5 статті 126 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 26.06.2007р. № 977/1638 “Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю спільному підприємству “Еланда Астра” земельної ділянки для експлуатації та обслуговування виробничої бази і складських приміщень на вул. Алма-Атинській, 14-а у Дніпровському районі м. Києва” було передано Товариству з обмеженою відповідальністю спільному підприємству “Еланда Астра”, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,12 га на вул. Алма-Атинській, 14-а у Дніпровському районі м. Києва, в тому числі:
- площею 1,02 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 14.02.67 № 188 “Про відвод Райгастрономторгу Дарницького району Управління торгівлі Міськвиконкому земельної ділянки під будівництво холодильника в Дарницькому районі”, від 19.08.74 № 1149/8 “Про відведення райгастрономторгу Дарницького району додаткової земельної ділянки під розширення продовольчої бази по вул. Машиністовській в Дарницькому районі”, від 20.12.76 № 1520/23 “Про відведення додаткової земельної ділянки райгастрономторгу Дарницького району під розширення продовольчої бази”;
- площею 0,10 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
В подальшому, 21.03.2008р. між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 26.06.2007р. № 977/1638, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором (далі - Договір).
Даний Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. за № 736 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.04.2008р. за № 66-6-00467 (т.1 а.с.37).
Відповідно до п. 2.1 Договору об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:
- місце розташування - вул. Алма-Атинська, 14-а у Дніпровському районі м. Києва;
- розмір -1,1231 га;
- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування виробничої бази і складських приміщень;
- кадастровий номер - 8 000 000 000:66:265:0006.
З акту приймання-передачі, підписаного представниками сторін 04.04.2008р., вбачається, що орендар прийняв в користування визначену Договором земельну ділянку.
Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що у випадку, якщо цей Договір не підписаний орендарем в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради, зазначеного у п. 1.1 цього договору, розмір орендної плати (зазначений у п. 4.2 Договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок того, що позивач вважає, що пункт 4.3 Договору суперечить положенням чинного законодавства України, що у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 1,5 ст. 203 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі» сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Надання земельних ділянок у користування у місті Києві здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України та рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 №457/1867 «Про регулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві» (далі Рішення № 457/1867), яке прийнято Київською міською радою у відповідності зі статтями 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», в межах наданих статтею 9 Земельного кодексу України повноважень.
Рішення Київської міської ради від 26.06.2007р. № 977/1638 “Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю спільному підприємству “Еланда Астра” земельної ділянки для експлуатації та обслуговування виробничої бази і складських приміщень на вул. Алма-Атинській, 14-а у Дніпровському районі м. Києва” є чинним і обов'язковим для виконання на відповідній території згідно статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, згідно порядку, визначеного рішенням Київської міської ради від 15.07.2004р. № 457/1867.
Згідно з положеннями статті 28 Рішення № 457/1867 зацікавлена особа в місячний термін з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу земельної ділянки в користування зобов'язана звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для організації робіт із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та підготовки документа, що посвідчує право на земельну ділянку. У разі передачі земельної ділянки в оренду зацікавлена особа зобов'язана в чотирьохмісячний термін з моменту звернення до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) укласти договір оренди землі.
На підставі технічного завдання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) землевпорядна організація забезпечує встановлення і передачу у встановленому порядку межових знаків землекористувачу, виготовляє документ, що посвідчує право на земельну ділянку, та подає до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для перевірки. Сукупний термін перевірки зазначених документів Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не може перевищувати двох місяців. Виконання робіт зі встановлення межових знаків та виготовлення документа, що посвідчує право на земельну ділянку, здійснюються землевпорядними організаціями в термін, що не може перевищувати двох місяців.
Якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки (пункт 7 статті 28 Рішення № 457/1867).
Колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваний пункт Договору фактично дублює пункт 7 статті 28 Рішення №457/1867, вимоги якого в будь-якому випадку на момент підписання договору було порушено.
Згідно зі статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що на зазначене рішення протест прокурором не вносився, в установленому порядку воно не оскаржувалось.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якими, зокрема, передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Пленум Верховного Суду України у пунктах 2, 12 постанови від 28.04.1978 №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зазначив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач посилався на те, що оскаржуваний пункт Договору містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія стосовно якої встановлено зобов'язання вже відбулась, є помилковими, оскільки на момент підписання договору по факту не мала сенсу лише альтернатива, встановлена гіпотезою (структурною частиною) цієї умови договору, оскільки при його укладенні було очевидним порушення встановленого п'ятимісячного терміну. Разом з тим, твердження про те, що оскаржена умова Договору не спрямована на реальне настання визначених нею наслідків, а також те, що встановлений обов'язок не може бути виконаний спростовуються наведеним та не мають під собою правового підгрунття. (Аналогічна позиція Вищого господарського суду України викладена у постанові від 14.05.2009 у справі №4/357).
Крім того, згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також слід зазначити, що згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
Однак, зазначене питання про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.02.2010р. не розглядалося на пленарному засіданні Київської міської ради, і відповідне рішення Київською міською радою не приймалося.
Враховуючи вищезазначене Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оскарженого пункту Договору.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства „Еланда Астра” на рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2010 року у справі №36/224 залишити без змін.
3. Матеріали справи №36/224 направити до Господарського суду м.Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
30.09.10 (відправлено)