Справа № 320/14687/21 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
17 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
суддів: Карпушова О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 05 квітня 2021 року №0942246-2409-1015, №0942249-2409-1015, №0942254-2409-1015, №094225-2409-1015, згідно з якими позивачу нараховано податкове зобов'язання зі сплати зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі також - оскаржувані рішення).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що належне йому нерухоме майно, розташоване в селі Зеленки, Миронівського району, Київської області, не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що вказує на безпідставність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року даний адміністративний позов задоволено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що сам факт створення позивачем юридичної особи, яка використовує спірні об'єкти нерухомості у межах провадження сільськогосподарської діяльності, за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Вказує, що позивач, наполягаючи на наявності у нього пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не надав жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об'єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. При цьому, колегія суддів вважає, що апелянтом не наведені обґрунтовані обставини, які б свідчили про доцільність розгляду справи у судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 04 грудня 2011 року, позивач є власником:
- нежитлової будівлі (комора) площею 741,2 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлової будівлі (прохідна) площею 19,8 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлової будівлі (комора) площею 37,4 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлової будівлі (пожежне депо) площею 100,4 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
ГУ ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення рішення від 05 квітня 2021 року:
1) № 0942246-2409-1015, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на суму 48 134, 45 грн;
2) №0942249-2409-1015, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на суму 2 428, 80 грн;
3) №0942254-2409-1015, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на суму 1 285, 84 грн;
4) №0942255-2409-1015, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на суму 6 520, 10 грн.
За наслідками адміністративного оскарження, Державна податкова служба України рішенням від 01 вересня 2021 року № 7561/Г/99-00-06-01-04-09 залишила вказані вище податкові повідомлення-рішення без змін.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно пп. 266.7.1 п. 266.6 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 статті 266 ПК України).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.
Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об'єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 викладено в такій редакції: не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Тобто, умовою звільнення подібних об'єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Встановлена підпункту «ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Здійснивши аналіз приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України колегія суддів дійшла висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Так, згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII «Податок на майно»).
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року N 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI (далі також - Закон № 575-VI) у редакції до 04 грудня 2020 року виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Разом з тим, згідно зі статтею 1 Закону № 575-VI, у редакції з 04 грудня 2020 року виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 140/2700/149, від 26 листопада 2020 року у справі № 560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18.
Відповідно до ч.5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2020 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.
Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271).
Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.
Відтак згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
Згідно із свідоцтв про право власності та витягів про державну реєстрацію прав позивачу належить на праві приватної власності наступні об'єкти нерухомості: комора, прохідна, комора, пожежне депо, розташовані на вулиці Незалежності у селі Зеленьки, Миронівського району Київської області.
Досліджуючи питання щодо наявності у позивача, як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом першої інстанції вірно враховано, що за змістом проаналізованих норм ПК України та Закону України «Про сільськогосподарський перепис» будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об'єктами оподаткування згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Так, ОСОБА_1 є засновником та головою Селянського (фермерського) господарства «Маяк», яке є юридичною особою та комерційною організацією з виробництва сільськогосподарської продукції, а також її переробки, зберігання, транспортування та реалізації.
Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства визначає Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року № 742-IV (далі також - Закон № 742-IV).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 742-IV особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Частиною 1 статті 7 Закону № 742-IV, серед іншого, регламентовано, що члени особистого селянського господарства мають право реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам.
Беручи до уваги вищевикладене, а також враховуючи положення статті 1 Закону № 575-VI, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач є виробником сільськогосподарської продукції.
Колегія суддів враховує, що відповідно до листа Виконавчого комітету Миронівської міської ради від 19 травня 2021 року № 02-35/126, нежитлові будівлі, які знаходяться у власності ОСОБА_1 використовуються для потреб Селянського (фермерського) господарства «Маяк», а саме сім будівель по вулиця Незалежності: прохідна - будинок 39, вагова - будинок № 28, комора - будинок АДРЕСА_2 , комора - будинок АДРЕСА_3 , критий тік - будинок АДРЕСА_4 , пожежне депо - будинок АДРЕСА_5 . Три будівлі по АДРЕСА_1 - будинки №№ 33-35 частково зруйновані та не використовуються.
Таким чином, вказане вище підтверджує наявність у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника у 2020 році, який має у власності об'єкти нерухомого майна, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та використання їх за належністю.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 05 квітня 2021 року №0942246-2409-1015, №0942249-2409-1015, №0942254-2409-1015, №094225-2409-1015, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з плати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є протиправними та підлягають скасуванню.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «ж» пп. 266.2.2 п. 266,2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Наведене відповідає також правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31 січня 2018 року по справі 822/2624/16 та в постанові від 17 лютого 2020 року по справі №820/3556/17.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Однак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 17 грудня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев