01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.09.2010 № 34/317
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
від відповідача: Володимирська О.М. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.06.2010
у справі № 34/317 ( )
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до Закритого акціонерного товариства „Авіаційна компанія Сінком-Авіа”
про визнання права власності
В червні 2010 року позивач звернувся з позовом про визнання права власності на майно ЗАТ “Авіаційна компанія Сінком-Авіа” та стягнення з відповідача судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по поверненню безпроцентної поворотної фінансової допомоги (боргу), наданої позивачем на підставі Договору № 1 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 20.03.2009 (далі - Договір). Позивач, посилаючись на п.п. 2.1., 4.2., 6.2. Договору та п.8 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, просить визнати за Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 право власності на приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 184,1 м2, яке належать ЗАТ „Авіаційна компанія Сінком-Авіа”, у рахунок неповернутої йому безпроцентної фінансової допомоги.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.06.2010р. у справі №34/317 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ст.ст.21, 22, 28, 85, 91, 92, 93, 94, 95 ГПК України, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
10.09.2010р. апелянтом було подано доповнення до апеляційної скарги, в якому він стверджує, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушив правові норми, а саме: ст.84 ГПК України, ст.526, п.5 ч.1 ст.346, ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України.
Відповідачем не надано відзиву на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2009р. між сторонами був укладений договір № 1 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги на суму 1 641 000 грн. з остаточною датою повернення фінансової допомоги 24.04.2009р. (далі - Договір).
Так, на виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу безпроцентну фінансову допомогу, що підтверджено платіжними дорученнями, а саме: № 1 від 26.03.2009 на суму 820 500 грн., № 2 від 31.03.2009 на суму 30 470 грн., № 3 від 31.03.2009 на суму 790 030 грн. (т.1 а.с.12-14).
В подальшому, між сторонами було укладено Додаток від 31.03.2009р. до Договору, в якому пункт 4.2 Договору викладений в наступній редакції: остаточною датою повернення фінансової допомоги є 01.07.2009р., а також додано пункт 6.2 згідно якого, якщо Сторона-2 (Відповідач) неспроможний повернути безпроцентну поворотну фінансову допомогу в термін по 01.07.2009 та в розмірі, передбаченому Договором, то Сторона-2 зобов'язується передати у власність Сторони-1 (Позивача), належне йому на праві власності офісне приміщення, котре розташоване за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 4, загальною площею -184,1 м2.
Однак, 01.07.2009р. відповідач не повернув позивачеві зазначену Договором суму боргу.
У відповідності до умов Договору у разі невиконання своїх зобов'язань відповідачем, він зобов'язується передати право власності на приміщення, вказане у п.6.2 Договору. Згідно з бухгалтерською довідкою залишкової балансової відомості вартість приміщення вказаного у Додатку до Договору №1, становить 1 073 283, 98 грн.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1.22.2 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування коштами.
За умовами Договору сторони погодили, що відповідач має повернути суму боргу в строки та порядку визначеному даним Договором. Однак, розмір процентів та інших видів компенсацій за користування коштами, котрі надійшли в розпорядження відповідача за Договором, останнім не визначений.
Таким чином, відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” матеріальні відносини, що склалися сторонами є одним з видів фінансових відносин, як то безпроцентною поворотною фінансовою допомогою.
Виходячи зі змісту ст. 1046 Цивільного кодексу України, безпроцентна поворотна фінансова допомога, є договором позики, за яким одна з сторін (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж саму суму грошових коштів).
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.2 та 3 ст.1049 Цивільного кодексу позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
З вищевикладених правових норм вбачається, що відповідач, на котрого покладені зобов'язання позичальника, має повернути позивачу, яким виступає позикодавець (кредитор), саме ту суму грошових коштів, яку він отримав відповідно до змісту та умов пункту 2.1 Договору, тобто суму в розмірі 1 641 000 грн.
Отже, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою не може розглядатись як угода про відчуження нерухомого майна.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч.3 та 4 ст.334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Із положень статті 657 Цивільного кодексу України вбачається, що договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен укладатись у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Отже, право власності на нерухоме майно, яким відповідно до матеріалів справи є приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 площею 184,1 м2, яке належать ЗАТ „Авіаційна компанія Сінком-Авіа”, може виникнути у позивача на підставі нотаріально посвідченого договору про відчуження об'єкту нерухомого мана, яке підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Позивачем відповідно до вимог ст.ст.33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів того, що сторонами були вчинені дії, які передбачені ст.657 Цивільного кодексу України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що укладений в простій письмовій формі Договір не є дозволеною законодавством формою відчуження нерухомого майна.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем ні в суді першої, ні в апеляційній інстанції, до матеріалів справи взагалі не подано належних доказів того, що зазначене вище нерухоме майно є власністю відповідача та доказів відсутності перешкод відчужувати майно. Крім того, сторони не визначили, в який саме спосіб відбувається відчуження нерухомого майна.
Відповідно до ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Окрім того, колегія суддів встановила, що сторони, укладаючи Договір про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги погодили, що позивач має право вимагати від боржника повернення фінансової допомоги. Проте, уклавши додаток про повернення безпроцентної поворотної фінансової допомоги до Договору, який передбачає передачу нерухомого майна в разі неспроможності повернути кошти, сторони не зазначили судьбу самої фінансової допомоги і не визначили, в якої саме особи вона залишається чи повертається позивачу.
Отже, проаналізувавши зазначені правові норми та підстави для визнання права власності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вищевстановлені та зазначені судом першої інстанції обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 30.06.2010 року у справі №34/317 залишити без змін.
3. Матеріали справи №34/317 направити до Господарського суду м.Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
01.10.10 (відправлено)