П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13478/23
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
01 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 17.06.2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 17.06.2022 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 рік, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_2 , яка підпорядковувалась та перебувала на повному фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_2 , грошове забезпечення позивачу нараховувалось і виплачувалось всупереч приписам п.4 постанови № 704, у меншому розмірі, а саме без врахування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що наказом ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 року позивача звільнено з військової служби у запас у зв'язку із сімейними обставинами. Під час звільнення зі служби позивач не мала жодних зауважень щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення. Відповідач наголосив, що грошове забезпечення позивача виплачувалось згідно вимог чинного законодавства та у повному обсязі. Щодо застосування січня 2016 року, як базового, для цілей нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач послався на приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 № 1078 постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів». Крім того, відповідач зазначив про відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації у спірний період та відсутність механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що згідно постанови № 1013 саме січень 2016 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, грошове забезпечення позивача обчислювалось відповідно до чинної на час його виплати постанови № 704.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлен0, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 2014 року до 17.06.2022, що підтверджується витягом з послужного списку позивача.
Наказом ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 року № 19-РС позивача звільнено з військової служби у запас у зв'язку із сімейними обставинами
Представник позивача звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просив повідомити причини не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за 2016 - 2018 роки та інформацію про базовий місяць.
Листом від 20.10.2023 № 1736 відповідач повідомив, що індексація здійснювалась з урахуванням базового місяця - січень 2016 року, довідку про нараховану та виплачену індексацію відповідач не надав, з посиланням що всі документи здані до архіву Міноборони.
Крім того, відповідач не заперечує, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 до 17.06.2022 року здійснювалось з урахування п.4 постанови № 704 в редакції, якою передбачалось застосування прожиткового мінімуму, встановленого Законом на 01 січня 2018 року.
Вважаючи, що під час проходження служби відповідач протиправно не обчислював індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базовим, а грошове забезпечення виплачувалось у меншому розмірі, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Враховуючи незмінність посадового окладу за посадою, яку займав позивач, станом на дату виникнення оскаржуваних правовідносин, позивач у відповідності до Порядку № 1078 має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем. Крім того, суд зазначив, що з 01.01.2020 для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням розрахованих згідно з постановою № 704 у 2020 році повинні застосовуватися нормативно-правові акти, які мають вищу юридичну силу, тобто Закони України, якими затверджено бюджет на відповідний рік.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.
Щодо виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.2001 року № 1282-ХІІ визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами ч.2 ст.5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Як встановлено п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Посилання апелянта на п.6 Порядку №1078 та ст.5 Закону № 1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення судова колегія вважає помилковим, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%. У свою чергу обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.
Аналогічно у ст.4 Закону № 1282 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 року - 101%).
Згідно офіційного сайту Міністерства фінансів України, у спірний період величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у листопаді 2015 та у квітні 2016.
З 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів".
За змістом пояснюючої записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.
У зв'язку з цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).
Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну "базовий місяць" на "місяць підвищення доходу", ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення "базового місяця" (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), "місяцем підвищення доходу" є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін "підвищення тарифних ставок (окладів)" для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
За рахунок цього мала б "обнулитися" індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).
Так, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх "місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013).
Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою №1294, яка була чинною з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018, тобто до набрання чинності постановою № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) є січень 2008 року.
Судова колегія наголошує, що незмінність розміру посадового окладу за відповідною посадою, який визначався постановою № 1294 за період 2008 по 2018 роки, є вирішальним в даному випадку, а не розмір посадового окладу чи окладу за військове звання військовослужбовця чи його загальний дохід, на що помилково посилається апелянт.
З наведеного слідує логічний висновок, що у спірному періоді (з 01.01.2016 до 28.02.2018) повноваження державних органів щодо визначення "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року в справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року в справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року в справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року в справах №420/6982/21, №560/13302/21, від 20 квітня 2023 року в справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року в справі №160/10790/22, від 09 травня 2023 року в справах №400/12702/21, №120/2234/22-а, №560/538/22, №580/8769/21, від 10 травня 2023 року в справі №260/5461/21, від 22 червня 2023 року в справі №520/6243/22, від 06 липня 2023 року в справі №240/23550/21, від 27 липня 2023 року в справі №160/12028/22, від 03 серпня 2023 року в справі №420/23183/21, від 15 серпня 2023 року в справах №580/9339/21, №400/3784/22, №520/1800/22, від 17 серпня 2023 року в справах №160/4155/22, №580/3967/22, від 28 серпня 2023 року в справі №420/17338/22, від 07 вересня 2023 року в справах №480/5766/22, №160/16084/22, №420/12787/22, від 26 вересня 2023 року в справі №200/4531/22, від 27 вересня 2023 року в справі №420/23176/21, від 09 листопада 2023 року в справах №420/3131/22, №420/4325/23, від 30 листопада 2023 року в справі №420/616/23, від 06 грудня 2023 року в справі №160/16075/22, від 07 грудня 2023 року в справі №360/381/23, від 20 грудня 2023 року в справі №560/6693/22, від 21 грудня 2023 року в справі №420/10945/22, від 05 лютого 2024 року в справі №360/383/23, від 04 квітня 2024 року в справі №160/4155/22, від 11 квітня 2024 року в справах №160/11742/22, №420/14952/22, від 18 квітня 2024 року в справі №280/4812/23, від 30 квітня 2024 року в справі №360/700/23, від 06 червня 2024 року в справі №280/4745/23, від 27 червня 2024 року в справах №440/1497/22, №580/602/22, від 10 липня 2024 року в справі №380/21613/21, від 25 липня 2024 року в справі №280/5666/22.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату індексації із застосуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки в період з 01 січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадові оклади військовослужбовців були незмінними.
Наявність у відповідача повноважень щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням, окрім іншого, певного базового місяця індексації, не скасовує компетенції суду щодо можливості зобов'язання відповідача враховувати при обчисленні індексації конкретний базовий місяць, за наявності про це відповідного спору між сторонами.
Враховуючи, що обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушених прав позивача, задоволення позову щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, на думку колегії суддів, має відбуватися з одночасним визначенням січня 2008 року як базового місяця для проведення індексації, що вірно зроблено судом першої інстанції.
Судова колегія звертає увагу апелянта на те, що правова позиція Верховного Суду у справах цієї категорії є сталою, а відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України суд повинен враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо розміру грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 17.06.2022 року, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII вказано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (постанова № 704), яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - постанова № 103).
Пунктом 6 постанови №103, внесено зміни постанови №704, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує, що пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020 неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Крім того, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, судова колегія доходить висновку, що п.4 Постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції:
«Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що з 29.01.2020 по 17.06.2022 року відповідач виплачував позивачу посадовий оклад та оклад за військовим званням, та всі виплати які обчислені з цих величин, обчислюючи його розмір в порядку, визначеному п.4 постанови № 704 в редакції, яка втратила чинність, а саме виходячи із прожиткового мінімуму 2018 року, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому, позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено - 2 102 гривні, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"- 2 270 гривні, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік"- 2 481 гривні, в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн.
З вищевикладеного слідує, що з 29.01.2020 у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме 2 102 грн, 2 270 грн та 2 481 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах №440/6017/21 від 02.08.2022, № 320/9431/21 від 30 березня 2023 року, відповідно до висновків яких посадовий оклад позивача підлягає перерахунку саме з січня 2020 року.
З викладеного вбачається, що доводи апеляційної скарги ВЧ в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Щодо зобов'язання відповідача перерахувати грошову допомогу для оздоровлення, колегія суддів враховує, що зазначена виплата, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07 червня 2018 року № 260, розраховується виходячи із місячного грошового забезпечення. Враховуючи, що місячне грошове забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 17.06.2022 року підлягає перерахунку, суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, судова колегія наголошує, що їм вже надавалась оцінка по цій справі зазначене питання вже вирішувалось.
Так, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 та скасовано ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року, якою позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.
П'ятим апеляційним судом встановлено, що право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині також є необґрунтованими.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 31 січня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко