П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 грудня 2024 р. Категорія: 1060200000м. ОдесаСправа № 420/14556/21
Перша інстанція: суддя Марин П.П.,
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 04.10.2018 року по 31.03.2021 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 року; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 04.10.2018 року по 31.03.2020 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 рік, мотивуючи його тим, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2018 року № 205 ОСОБА_1 звільнено з лав Збройних Сил України у запас за підпунктом “к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду). З 04.10.2018 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В період з 07.12.2014 року по 22.04.2015 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції. Як вказано у позові рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року у справі № 420/7986/20 Військову частину НОМЕР_1 зобов'язано нарахувати та виплатити мені, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 04.10.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018 року. 31 березня 2021 року банківська установа виконала платіжне доручення Військової частини НОМЕР_1 про перерахування позивачу коштів у сумі 14 812,94 гривень (роздруківка з додатку Приват24 додається). Позивач вважає, що у відповідача наявних обов'язок нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 04.10.2018 року по 31.03.2020 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 рік.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 05.10.2018 року по 30.03.2021 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 05.10.2018 року по 30.03.2021 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 рік в розмірі 14 822, 06 гривень з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, доказів оскарження таких сум позивачем до позовної заяви не надано, то також і підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.10.2018 року № 205, старшого матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого водія 2 автотранспортного відділення автотранспортного взводу автомобільної роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 30-РС від 04 жовтня 2018 року у запас за підпунктом “к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), з 04 жовтня 2018 року вважати таким, що справи та посаду здав та вибув для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виключено 04 жовтня 2018 року зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, а з 05 жовтня 2018 року з продовольчого забезпечення через суб'єкт господарювання (виплата грошової компенсації замість норм харчування) при військовій частині НОМЕР_2 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року у справі № 420/7986/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018 року..
Рішення суду набрало законної сили 27.10.2020 року.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року у справі № 420/7986/20, на картковий рахунок позивача 31.03.2021 року перераховані грошові кошти в розмірі 14 812, 94 грн.
Зважаючи на те, що позивач має право у відповідності до ст. 117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що як на момент звернення позивача із даним позовом, так і на час вирішення спору, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: “Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, є обґрунтованими позовні вимоги про протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 04.10.2018 року по 31.03.2021 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 року.
Вирішуючи вимогу позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 04.10.2018 року по 31.03.2020 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 рік, суд зазначає.
Так, за змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Відповідно до витягу з наказу № 205 від 04.10.2018 року, остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 04.10.2018 року.
Таким чином 2 повних місяці, відпрацьованих позивачем до звільнення є серпень 2018 та вересень 2018 року.
Так, згідно наданої відповідачем довідки № 451 від 07.09.2021 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 у серпні 2018 року склало 8 056, 35 грн, а у вересні 2018 року - 8 056, 35 грн.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), відповідно до п. 2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок № 100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Чинне законодавство не містить жодних положень щодо неможливості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 для обчислення середньої заробітної плати військовослужбовців, більш того, п. 4 розділу ІІІ Порядку № 100 врегульовано особливості виплати заробітної плати військовослужбовцям, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що спростовує позицію відповідача про неможливість застосування Порядку № 100 до військовослужбовців.
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно абз 2 п. 7 Порядку № 260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як зазначалось вище, 2 повних місяці, відпрацьованих позивачем до звільнення є серпень 2018 та вересень 2018 року.
Так, згідно наданої відповідачем довідки № 451 від 07.09.2021 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 у серпні 2018 року склало - 8 056, 35 грн., а у вересні 2018 року - 8 056, 35 грн.
Виходячи зі змісту наданого, грошове забезпечення позивача за два повністю відпрацьованих місяці перед звільненням (серпент 2018 року та вересень 2018 року) становить 16 112, 70 грн.
У серпні 2018 року було 31 день, а у вересні 2018 року - 30 днів (всього 61 день), отже середньоденна заробітна плата позивача за два повністю відпрацьованих місяці склала 264, 14 грн (16112,70/61).
Як вже було зазначено вище в день звільнення позивача зі служби 04.10.2018 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Виплата вказаної компенсації в сумі 14 812, 94 грн позивачу була виплачена лише 31.03.2021 року, що підтверджується відповідачем.
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (04.10.2018) та дату проведення остаточного розрахунку (31.03.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 908 дні.
Між тим, як на момент звернення позивача із даним позовом, так і на час вирішення спору, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Оскільки, остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем тільки 31.03.2021 року, - періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 05.10.2018 (з дня, наступного за датою звільнення) по 30.03.2021 року (переддень розрахунку).
Таким чином зв'язку із чим розмір середнього заробітку за час затримки складає 239 839, 12 грн (908 днів х 264,14 грн).
При цьому, суд зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Такий висновок суду відповідає правовим позиціям викладеним у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Істотність частки невиплачених позивачу сум при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 14 812, 94 грн/239 839, 12 грн. (загальна сума невиплачених коштів на момент звільнення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100% = 6,18%.
За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 14 822, 06 гривень із розрахунку 264, 14 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 908 (днів затримки розрахунку) х 6,18% (істотності частки недоплаченої суми).
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі № 805/1008/16-а.
На підставі вищезазначеного, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо істотної частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, а також з метою повного та ефективного захисту прав позивача, враховуючи приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити вимоги позивача шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 05.10.2018 року по 30.03.2021 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 року;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 05.10.2018 року по 30.03.2021 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 04.10.2018 рік в розмірі 14 822, 06 гривень з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року по справі № 420/14556/21, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький