Головуючий у суді першої інстанції Жовноватюк В.С.
Єдиний унікальний номер справи № 760/10280/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14224/2024
16 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.
секретар - Олешко Л.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві (в режимі відеоконференції) цивільну справу за апеляційною скаргою АТ «Укрзалізниця» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ « Укрзалізниця», Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації в особі відділу приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства, третя особа Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури про визнання права на приватизацію житла державного фонду та зобов'язання здійснити дії по приватизації.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду , дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги,
У травні 2023 року позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що вона зареєстрована та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , жила площа 28,8 кв.м. ,загальна площа 66,8 кв.м. на законних підставах з 2003 року. Протягом вказаного часу позивачка своєчасно і в повному обсязі сплачує комунальні та інші платежі, здійснює ремонт та інші обов'язки квартиронаймача.
Квартира на підставі рішення адміністрації та Дорпрофспілки Південно-Західної залізниці у 2003 році була передана Голосіївській районній в місті Києві державній адміністрації за цільовим призначенням - для надання співробітнику Київської транспортної прокуратури міста Києва. Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 квітня 2003 року №422 затверджено спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Київської транспортної прокуратури міста Києва про надання даної квартири житловою площею 28,8 кв.м.( загальна площа 66,8 к.в.м. ) сім'ї оперативного працівника прокуратури Трусовій Т.О. Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією 06 травня 2003 року позивачці видано ордер №1371 серії Б для заселення в надане жиле приміщення.
Наразі будинок обліковується на балансі виробничого структурного підрозділу «Київське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», є державною власністю, яка не увійшла до статутного капіталу АТ «Українська залізниця» і закріплена за Товариством на праві господарського відання.
З початку 2021 року позивачка з метою приватизації зібрала необхідний пакет документів, передбачених п.18 Положення та інформаційної картки адміністративної послуги. Позивачка направила заяву про приватизацію квартири керівництву ВСП «Київське територіальне управління» філії «БМЕС» АТ «Укрзалізниця», але листом від 08 вересня 2021 року №7/2234 отримала відмову, оскільки у товаристві не створювались органи по приватизації житла.
Аналогічну відмову позивачка отримала від керівництва АТ «Укрзалізниця» листом від 09 вересня 2021 року.
На думку позивачки, з часу реєстрації АТ «Українська залізниця» як суб'єкта господарювання з 21 жовтня 2012 року та початку господарської діяльності з 01 грудня 2015 року, Товариство самостійно визначає свою організаційну структуру. Таким чином, своїми діяннями АТ «Укрзалізниця» порушує передбачене законом право на приватизацію державного житла. Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією відповіддю від 16 лютого 2023 року відмовлено позивачці у приватизації житла. У той же час, нормативними актами не передбачено особливостей у порядку приватизації державного житла у випадку відсутності в структурі державного підприємства органу приватизації. Відтак, відмова у приватизації не відповідає вимогам законодавства, з цих підстав позивачка просить позов задовольнити (т.1 а.с.2-65).
У позові просила-
- визнати її право на приватизацію державної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жила площа 28,8 кв.м. , яка знаходиться у господарському віданні АТ «Укрзалізниця»,
- зобов'язати відділ приватизації Солом'янської в місті Києві районної державної адміністрації здійснити дії по приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жила площа 28,8 кв.м. ( загальна площа 66,8 кв.м.) на ім'я позивачки, яка знаходиться у її користуванні, без погодження її заяви про це керівником підприємства по обслуговуванню житла.
До суду 12 червня 2023 року надійшов відзив представника управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначає, що 23 січня 2003 року представник ОСОБА_1 звернувся до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про опрацювання питання щодо приватизації зазначеної квартири . За результатами розгляду заяви листом від 16 лютого 2023 року повідомлено, що АТ «Українська залізниця», на праві господарського відання якого знаходиться будинок, має можливість передати квартиру до комунальної власності територіальної громади міста Києва, після чого відповідним органом приватизації можуть бути вчинені дії для подальшої приватизації житлового приміщення (т.1 а.с.76-151).
Відзив представника АТ «Українська залізниця» надійшов до суду 05 липня 2023 року . У відзиві товариство просило відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначає, для того, щоб громадянин України набув право на приватизацію житла, він повинен проживати в такому приміщенні або перебувати на обліку потребуючих поліпшення житлових умов. Крім того, позивач вже реалізувала своє право на приватизацію державного житлового фонду. Позивачка не довела наявність права на приватизацію, а отже вимога задоволена не може бути (т.1 а.с.152-170).
В подальшому ,11 липня 2023 року до суду надійшов відзив представника третьої особи Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, у якому третя особа просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначає, що позивачка використала право безоплатної приватизації в обсязі 14,65 кв.м. при нормі 26,0 кв.м. При цьому, позивачем не надано доказів щодо передачі майна до права комунальної власності. Крім того, ордер на житло підтверджує наявність у позивачки права користування житловим приміщенням, а не права власності на це житло (т.1 а.с.171-188).
Представник позивачки подав відповідь на відзив на відзив АТ «Українська залізниця», у якому зазначає, що відповідач заперечує постійне проживання позивачки у вказаній квартирі, а тому на ньому лежить обов'язок довести цю обставину шляхом надання відповідних доказів. Відповідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб Солом'янської РДА від 22 грудня 2020 року, місце проживання позивачки з 03 червня 2003 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , такі ж відомості зазначені і в паспорті. Також відповідач не звернув увагу на довідку Ощадбанку, з якої вбачається, що позивач не використала всіх житлових чеків (т.1 а.с.189-196).
У відповіді позивачки на відзив Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, зазначено, що дискусія про дискреційні повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування не є предметом розгляду даної справи (т.1 а.с.211-217).
У запереченнях АТ «Українська залізниця» зазначено, що позиція позивачки жодним чином не спростовує позицію представника відповідача, а обставини «особистої інтерпретації» у відзиві відсутні, всупереч надуманим твердженням представника позивачки. Позивачка не довела обставини, на які посилається і при цьому вимагає від відповідача спростувати не доведені обставини, тим самим порушуючи принцип змагальності (т.1 а.с.218-233).
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті (т.2 а.с.65-66).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жила площа 28,8 кв.м.
Зобов'язано Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити дії по приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жила площа 28,8 кв.м., а саме повторно розглянути зазначене питання.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач АТ «Укрзаліниця» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи скарги співпадають із доводами заперечень АТ «Укрзалізниця» висловлених у відзиві на позов.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а доводи скарги безпідставними.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони повідомлені про день та час розгляду справи на 11 листопада 2024 року , 16 грудня 2024 року за адресами , наявними в матеріалах справи. Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що розпорядженням №422 від 23 квітня 2003 року Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, затверджено спільне рішення адміністрації та профспілкових комітетів підприємств, організацій та установ Голосіївського району про надання житлових приміщень працівникам Київської транспортної прокуратури про надання ОСОБА_2 двокімнатної квартири за адресою : АДРЕСА_1 , на сім'ю з трьох осіб. З квартирного обліку знято з урахуванням приватизованого житла (т.1 а.с.32).
ОСОБА_2 з сім'єю з трьох осіб 06 травня 2003 року видано ордер №1371 серії Б на жиле приміщення на право зайняття жилого приміщення жилою площею 28,8 кв.м., яке складається з 2 кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Ордер видано на підставі розпорядження Голосіївської районної державної адміністрації від 23 квітня 2003 року №422 (т.1 а.с.33).
Довідкою філії ГУ по м. Києві та Київській області філія-Святошинське відділення №8069 ВАТ Державний ощадний банк України від 07 вересня 2007 року №131 зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дочка), які проживали за адресою: АДРЕСА_2 , право приватизації по житловому чеку та земельному бону в Святошинському відділенні №8069 ОБУ частково використали (т.1 а.с.38). Залишок складає 2,04 грн , та 2,05 грн відповідно.
Відповідно до копії довідки про реєстрацію місця проживання особи від 22 грудня 2020 року №56152848 Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 06 червня 2003 року (т.1 а.с.29).
Згідно з копією довідки про реєстрацію місця проживання особи від 24 грудня 2020 року №62303-005442420-787-06 Відділу з питань реєстрації місця проживання Дніпровської РДА, ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , гуртожиток з 17 січня 1986 року по 24 лютого 1995 року (т.1 а.с.30).
Відповідно до довідки від 04 січня 2021 року №540/20 УЖКГ Дніпровської РДА, ОСОБА_2 участі в приватизації житла не приймала і своє право на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_3 , не використала (т.1 а.с.31).
Представник ОСОБА_2 - адвокат Мазуркевич М.А. звернувся із заявою від 23 січня 2023 року до голови Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, у якій просив доручити державному органу приватизації РДА розглянути питання та прийняти рішення про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у законному користуванні ОСОБА_2 більше 20 років (т.1 а.с.47-50).
Представник ОСОБА_2 - адвокат Мазуркевич М.А. звернувся із заявою від 04 липня 2021 року до відділу приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, у якій просив оформити передачу в приватну власність квартиру, що займає ОСОБА_2 на умовах найму без інших членів сім'ї (т.1 а.с.22-24).
Представник ОСОБА_2 - адвокат Мазуркевич М.А. звернувся із заявою від 15 липня 2021 року до головного інженера ВСП «Київське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця», у якій просив погодити приватизацію житла за адресою : АДРЕСА_4 на ім'я ОСОБА_2 (т.1 а.с.12-13).
Листом від 08 вересня 2021 року головний інженер виробничого структурного підрозділу «Київське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» повідомив ОСОБА_4 та її представника, що орган по приватизації у філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» та її підрозділах не створювався, тому ВСП не має повноважень погоджувати приватизацію та видавати документи за відсутності відповідних повноважень щодо приватизації житла (т.1 а.с.14).
Листом від 09 вересня 2021 року №Ц-6-88/4573-21 АТ «Укрзалізниця» повідомило адвоката Мазуркевича М.А., що задля вирішення питання надання громадянам можливості використати своє право на приватизацію житла філія БМЕС звернулась до Київської міської ради з проханням прийняти у комунальну власність територіальної громади житлові будинку, які закріплені за АТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання, у т.ч. і житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Наразі, згода від Виконавчого органу Київської міської ради щодо прийняття житлового фонду до комунальної власності не отримана (т.1 а.с.15-16).
Листом від 04 липня 2022 року №4025/16/10-22 Міністерство інфраструктури України повідомило Мазуркевича М. , що за інформацією АТ «Укрзалізниця» станом на 24 червня 2022 року рішення про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади зазначених житлових об'єктів до філії БМЕС не надходило (т.1 а.с.17-18).
Листом від 16 лютого 2023 року №108-108/ОП/М-164-619 Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила Мазуркевича М. , що АТ «Українська залізниця», на праві господарського відання якого знаходиться будинок за адресою АДРЕСА_6 , у разі відсутності органу приватизації, має можливість передати квартиру до комунальної власності територіальної громади міста Києва для здійснення її приватизації в подальшому органом приватизації Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (т.1 а.с.19).
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особамає право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимог ч.2 цієї статті способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому відповідно до вимог ч.3 цієї статті суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Згідно з ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а втручання публічної влади у здійснення цього права допускається у виключних випадах, в тому числі задля захисту прав та свобод інших осіб.
Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року ( із змінами та доповненнями ) до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму Приватизація квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, включених до плану реконструкції поточного року, здійснюється після її проведення власником (володільцем) будинку (гуртожитку). Наймачі, які проживали у квартирах (будинках), житлових приміщеннях у гуртожитках до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках. Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, житлові приміщення у гуртожитках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою наймачів з наданням їм відповідної компенсації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України
Відповідно до ст.3 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом:
безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).
Відповідно ст. 8 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
2. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.
4. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
5. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
7. Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку.
8. Вартість послуг з оформлення документів на право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку оплачується громадянами за розцінками, що встановлюються місцевими органами виконавчої влади.
10. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року N 56, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Склад документів і порядок їх оформлення при приватизації житла визначено пунктами 18 - 31 згаданого Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян.
Згідно із цими пунктами громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. При наявності у наймача або членів його сім'ї пільги на безоплатне одержання займаного житла незалежно від розміру загальної площі, до заяви додається відповідний документ (копія посвідчення, довідка та інше), що підтверджує право на пільгові умови приватизації. Згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку) підтверджується письмово і додається до заяви. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. Також до заяви додається довідка з попереднього місця проживання (після 1992 року) щодо невикористаного права на безоплатну приватизацію житла.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №201/6092/17.
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі №296/4642/19 (провадження №61-2708св20) вказано, що «у частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі №200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18)».
За змістом ст.81 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із вимогами ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Як видно із матеріалів справи , позивачка ОСОБА_2 зверталася до відповідача із заявою щодо приватизації квартири за адресою АДРЕСА_1
Листом від 09 вересня 2021 року №Ц-6-88/4573-21 АТ «Укрзалізниця» повідомило адвоката Мазуркевича М.А., що задля вирішення питання надання громадянам можливості використати своє право на приватизацію житла філія БМЕС звернулась до Київської міської ради з проханням прийняти у комунальну власність територіальної громади житлові будинку, які закріплені за АТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання, у т.ч. і житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Наразі, згода від Виконавчого органу Київської міської ради щодо прийняття житлового фонду до комунальної власності не отримана (т.1 а.с.15-16).
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
З матеріалів справи вбачається , що позивачка надала відповідачу відповідний пакет документів для приватизації житла ,зокрема і ордер на квартиру .
Cуд , задовольняючи вимоги в повному обсязі , виходив із того , що право позивачки на приватизацію підлягає захисту саме в такий спосіб як вона вказала .
Однак висновки суду в частині визнання за ОСОБА_2 , права на приватизацію є помилковими , оскільки таке право у позивачки наявне в силу закону і додаткового визнання не потребує, тому рішення в цій частині підлягає скасуванню,з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині .
Суд не може перебирати на себе функції органу приватизації та безпосередньо проводити приватизацію квартири.
Як зазначено у рішенні ЕСПЛ « Рисовський проти України « ( 20 січня 2012 року ) положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоча і не є власником, але володіє майном на праві ... довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.
Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.
Відповідно до ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Відповідно до ст. 59 ЖК УРСР ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
Як видно із матеріалів справи, позивач вселилася на законних підставах до квартири за адресою : АДРЕСА_1 у 2003 році і з цього часу постійно проживає у квартирі.
Відповідач на спростування даних обставин жодного належного і допустимого доказу не надав.
Згідно з п.17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Зразок бланка заяви наведено у додатку 2.
Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Громадянин подає до органів приватизації такі документи:
заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;
копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;
копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім'ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);
довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;
технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;
копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;
документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;
копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);
заява-згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
Громадяни, які проживають у гуртожитку, крім документів, визначених у цьому пункті, до заяви також додають:
витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності житла;
копію договору найму жилого приміщення та/або копію договору оренди житла;
форму первинної облікової документації № 028/о "Консультаційний висновок спеціаліста" з відміткою про відсутність захворювання на туберкульоз.
Прийняті документи реєструються органом приватизації в окремому журналі.
Форму журналу реєстрації заяв та прийнятих документів наведено у додатку 3.
Поряд з цим, до заяви про приватизацію заявник має подати документи, перелік яких визначений пунктом 18 вищевказаного Положення.
У п.36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п.63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Аналіз вищевикладених норм права свідчить про те, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №750/2176/17.
Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі ЕСПЛ « Рисовський проти України « ( 20 січня 2012 року ) зазначено про особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others
А відтак, неможливість позивачки здійснити приватизацію житла, в якому вона правомірно проживає із 2003 року, становить незаконне та непропорційне втручання у її права, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня 2004 року , завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» викладено позицію щодо недопустимості суду підміняти собою органи владних повноважень, відповідно до якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення встановлюють порядок передання квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім'ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов'язаний у місячний термін із дня одержання заяви прийняти рішення про передання житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.
Норми вказаних нормативних актів передбачають, що приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються в установлений термін після одержання заяви громадянина.
З урахуванням встановлених обставин висновок суду , що вимоги позивачки полягають не у зобов'язанні судом конкретний орган здійснити приватизацію квартири, а позивачка просить зобов'язати конкретний орган вчинити певні дії по приватизації, є обґрунтованим, а тому задоволення вимог шляхом зобов'язанні відповідача повторно розглянути відповідне питання з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні є ефективним способом захисту порушеного права позивачки, і в цій частині рішення слід залишити без змін .
Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до ЦПК України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права на приватизацію підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, в іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. ст..ст. 365, 367,369,374,375,376,381 - 384 ЦПК України, суд ,-
Апеляційну скаргу скаргою АТ «Укрзалізниця» задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року в частині визнання за ОСОБА_2 права на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_1 , - скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про від мову у задоволенні вимог в цій частині.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова