18 грудня 2024 року Чернігів Справа № 620/15465/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Виноградової Д.О.,
за участі секретаря Годун Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду позовну заяву військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Військова частина НОМЕР_1 (далі також позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також відповідач), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягає в незупинені примусового виконання виконавчого листа від 09.05.2024 Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/16183/23 за виконавчим провадженням № 76171823;
визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зупинити примусове виконання виконавчого листа від 09.05.2024 Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/16183/23 за виконавчим провадженням № 76171823;
визнати протиправними і скасувати постанови від 01.10.2024 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сергія ІВАШКА про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням № 76171823 та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 76171823.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачем безпідставно не зупиняється виконавче провадження з приводу виконання судового рішення, яким зобов'язано військову частину НОМЕР_1 видати наказ про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за лютий, березень та квітень 2023 року в розмірі по 100000,00 грн за кожний місяць, а саме за час його перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновками (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, з посиланням на абзац 12 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Перехідні та кінцеві положення» Закону України «Про виконавче провадження». Позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача та вважає, що за змістом судового рішення у цій частині має зобов'язальний характер, а не характер стягнення грошового забезпечення. Також державним виконавцем прийнято постанови від 01.10.2024 про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням № 76171823, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження за виконавчим провадженням № 76171823, які позивач вважає такими, що підлягають скасуванню у зв'язку із тим, що відповідачем помилково застосовано частину 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
У відзиві відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. Відповідач зазначає, що посилання позивача на неотримання спірних постанов, є безпідставним. 08.11.2024 державним виконавцем через ІНФОРМАЦІЯ_1 військовій частині НОМЕР_1 направлено вимогу за вих № 22681. 25.11.2024 на електронну адресу відділу надійшла заява військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 620/16183/23 та повідомлено, що 21.11.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ № 818 про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за лютий 2023 року, березень 2023 року та квітень 2023 року в розмірі по 100000,00 грн із розрахунку на місяць за кожен місяць, а саме за час його перебування у відпустці після лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновками (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної комісії) та додано копію Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 818 від 21.11.2024. 25.11.2024 державним виконавцем здійснено перевірку виконання рішення про що складно акт державного виконавця та встановлено, що рішення суду виконано у повному обсязі. Відповідач наголошує, що, оскільки, рішення по справі № 620/16183/23 стосується видачі наказу щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, що входить до складу грошового забезпечення військового службовця - виконавче провадження зупиненню не підлягає. У зв'язку з тим, що рішення суду виконано після відкриття виконавчого провадження, а саме 21.11.2024, тому з позивача підлягають стягненню виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 позовну заяву військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Надано позивачу 5-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду під головуванням судді Виноградової Д.О. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду за адресою: м. Чернігів, вул. Київська, 23, зал судових засідань № 9 на 18 грудня 2024 року о 11:30 год.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належними чином.
Представник позивача та представник відповідача просили розгляд справи проводити без їх участі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 76171823 з примусового виконання виконавчого листа № 620/16183/23, виданого 09.05.2024 Чернігівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 видати наказ про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за лютий, березень та квітень 2023 року в розмірі по 100000,00 грн. за кожний місяць, а саме за час його перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновками (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
01.10.2024 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івашком Сергієм Вікторовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76171823 (а.с.27-28), а також постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн (а.с.31-32) та постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 258,36 грн (а.с.29-30).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невинесення постанови про зупинення виконавчого провадження протиправною, а постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору незаконними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі також Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону № 1404-VIII Закону встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частина перша статті 5 зазначеного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За правилами частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Як встановлено судом раніше, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі статтей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» 01.10.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76171823 з примусового виконання виконавчого листа № 620/16183/23, виданого 09.05.2024 Чернігівським окружним адміністративним судом.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що вказане виконавче провадження підлягало зупиненню.
Суд звертає увагу, що перелік підстав для зупинення здійснення виконавчих дій передбачено статтею 34 Закону № 1404-VIII.
Разом з тим, абзацом 12 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Перехідні та кінцеві положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
З аналізу зазначеної норми суд вбачає, що вона містить винятки та у період дії воєнного стану в Україні не зупиняється вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом, боржниками за якими є, зокрема, військові частини.
Суд зазначає, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діяв і на час виконання спірних правовідносин.
Суд зазначає, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 видати наказ про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за лютий, березень та квітень 2023 року в розмірі по 100000,00 грн. за кожний місяць, а саме за час його перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновками (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Водночас, стверджуючи про наявність підстав для зупинення виконавчого провадження № 76171823, представник позивача зазначає, що на виконанні у відділі перебуває рішення не про стягнення з боржника грошового забезпечення, а рішення зобов'язального характеру, відтак вказане виконавче провадження підлягає зупиненню на підставі абзацом 12 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Перехідні та кінцеві положення» Закону України «Про виконавче провадження».
Суд зазначає, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Тобто способом захисту порушеного права позивача у справі № 620/16183/23 і, відповідно, способом виконання судового рішення є фактично перерахунок і виплата грошового забезпечення військовослужбовця.
У свою чергу, відповідно до абзацу 12 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Перехідні та кінцеві положення» Закону України «Про виконавче провадження» у період дії воєнного стану в Україні не зупиняється вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень за позовами фізичних осіб про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовців, боржниками за якими є, зокрема, військові частини.
А відтак суд зазначає, що у відповідача відсутні правові підстави для зупинення виконавчих дій у межах спірного виконавчого провадження, підстави для застосування абзацу 12 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Перехідні та кінцеві положення» Закону України «Про виконавче провадження» у відповідача відсутні.
Аналогічний висновок викладено Другим апеляційним адміністративним судом викладений у постанові від 04.06.2024 по справі № 480/1027/24.
Стосовно прийняття відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, суд зазначає таке.
Приписами частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII обумовлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Статтею 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Наведені приписи свідчать про те, що стягнення виконавчого збору пов'язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у звя'зку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 28.01.2021 у справі № 640/24233/19.
Матеріалами справи підтверджується, що головним державним виконавцем 01.10.2024 у межах ВП № 76171823 було відкрито виконавче провадження з одночасним зазначенням стягнення з боржника суми виконавчого збору, а також окремо було винесено постанову про стягнення з боржника суми виконавчого збору.
Таким чином, суд зазначає, що постанову про стягнення з боржника суми виконавчого збору прийнято державним виконавцем на виконання вимог частини 4 статті 27 Закону № 1404-VIII.
Стосовно винесення відповідачем постанови від 01.10.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, суд зазначає, що у відповідно до пунктів 1-2 розділу VI «Фінансування виконавчого провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі Інструкція № 512/5), передбачено, що фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону, а витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Крім того, передбачено, що виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону № 1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Як встановлено судом, 01.10.2024 головним державним виконавцем у межах ВП № 76171823 прийнято постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 258,36 грн.
При цьому, сума витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у розмірі 258,36 грн, яка визначена у постанові про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 76171823, як і окремі її складові за своїм змістом відповідають вимогам Закону № 1404-VIII та Інструкції № 512/5.
Таким чином відповідачем правомірно було винесено постанову із визначенням мінімальних витрат виконавчого провадження, сума яких позивачем не оспорюється.
Враховуючи зазначене у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування зазначеної постанови.
На підставі наведеного, суд зазначає, що постанови від 01.10.2024 про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження винесені відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», та Інструкції з організації примусового виконання рішень, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
За змістом частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до приписів статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із статтею 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що у задоволенні позову військовій частині НОМЕР_1 необхідно відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-78, 139, 241-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просп. Миру, 43, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 43316700.
Повний текст рішення виготовлено 18 грудня 2024 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА