18 грудня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/16279/24
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУНП в Чернігівській області, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови йому у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2024 по день фактичного розрахунку - 24.10.2024;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 03.10.2024 по день фактичного розрахунку - 24.10.2024;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи, в тому числі, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою цієї статті установлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.02.2021 №240/532/20, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
У зв'язку з цим судова Палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погодившись із висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 Кодексу у подібних правовідносинах, викладеним в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
З огляду на те, що статочний розрахунок з позивачем проведений відповідачем 24.10.2024, суд зазначає, що саме з вказаної дати він повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів і подати до суду відповідний позов у строк до 25.11.2024. Проте, позовна заява подана до суду 11.12.2024 (відповідно до відмітки канцелярії суду), що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до адміністративного суду.
У поданій позовній заяві позивач зазначив про дотримання ним строку звернення до суду з позовом з огляду на положення статті 233 КЗпП України, однак, з такою позицією суд не погоджується з огляду на вищенаведене.
Суд звертає увагу, що у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У відповідності до вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
До позовної заяви позивачем не додано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Також частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви належного документа, який свідчив би про сплату судового збору в розмірі, встановленому статтею 4 Закону України «Про судовий збір», позивачем не надано. Підстав, передбачених статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України для звільнення від оплати або відстрочення судових витрат, не має.
При зверненні до суду позивач зазначив, що він звільнений від сплати судового збору, надавши суду копію посвідчення, згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Так, відповідно до положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Однак, суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11.09.2024 (справа №567/79/23) сформовані висновки щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у березні 2020 року у Верховній Раді України зареєстрований проєкт Закону про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
До проєкту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України, з яких вбачається, що метою цього законопроєкту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності. А саме запропоновано внести зміни до Закону України «Про судовий збір» в частині викладення пункту 13 частини першої статті 5 зазначеного Закону в такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав».
Проте Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі №9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону №3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
З огляду на викладене, Законом України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Суд зазначає, що оскарження бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, тому судовий збір за подання позовної заяви у цій справі має сплачуватись.
Крім того, за змістом статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, пільга щодо сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У відповідності до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №910/4518/16, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є майновою вимогою.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір».
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» з 01.01.2024 за подання до суду фізичною особою адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.).
Суд зазначає, що позивач просить нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без визначення точної суми, а тому в даному випадку розмір судового збору за одну майнову вимогу становить 1211,20 грн.
Такі обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам законодавства, а тому вона має бути залишена без руху з наданням позивачу строку на усунення вказаного недоліку.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду:
- оригіналу документу про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. або належним чином завірених копій документів, що надають пільги щодо його сплати;
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку.
Роз'яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків у вказаний судом строк позовна заява буде йому повернута.
Копію ухвали суду надіслати позивачу для виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно із ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя С.В. Бородавкіна