01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 10/224
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 - представник, дов. № 1590 від 27.09.2010;
від відповідача - Ступак О.М.- представник, дов. № 4510 від 04.11.2009,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.08.2010
у справі № 10/224 ( .....)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
про розірвання кредитного договору
Розпорядженнями Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 № 01-23/1/3, від 01.11.2010 № 01-23/1/1 склад колегії суддів змінювався.
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 05.10.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.11.2010.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2010 у справі № 10/224 в позові відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що відповідно до положень ст. 652 ЦК України, позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, крім того, відповідно до ст. 36 Закону України "Про національний банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України; незмінність курсу гривні до іноземних валют не передбачена та законодавчо не закріплена; позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що зміна встановленого валютного курсу не настане; відповідно до змісту ст.ст. 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику, а відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено ст. 617 ЦК України; позивачем, зазначений у ст. 188 ГК України порядок розірвання договору, не дотриманий.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду від 05.08.2010 у справі № 10/224 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по суті позовних вимог.
У поданій уточненій апеляційній скарзі позивач, крім того, просить прийняти нове рішення, яким визнати недійсними п.п. 1.1, 1.3, 4.6, 6.1 - 6.9, 7.1 - 7.5 договору № 010/26/497.
Підстави апеляційної скарги та уточненої апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.
Скаржник посилається на розгляд справи без участі представника позивача, не зважаючи на подання клопотання про відкладення розгляду справи та, з огляду на положення ч.3 ст. 62 Сімейного кодексу України, відсутність згоди жінки на укладення спірного договору; судом не залучено до справи жінку позичальника, чим було порушено норми процесуального права, що відповідно до п.3 ч.3 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та допущено порушення норм ст.ст. 61, 65 Сімейного кодексу України.
Скаржник стверджує, що у спірному договорі не зазначений еквівалент суми кредиту у гривні; договір було укладено у валюті, відмінній від гривні України та сплата процентів за цими кредитами здійснювалась у доларах США, що суперечить положенням ч.ч. 1 2 ст. 192, ч.1 ст. 524, ч.1 ст. 533 ЦК України.
На думку скаржника, пункт 3.1.7 договору повинен бути визнаний судом недійсним, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 626, 651 ЦК України, ч.ч. 2, 3 ст. 1056-1 ЦК України, ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Посилаючись на положення ч.1 ст. 230 ЦК України, ч.2 ст. 61 ЦПК України, скаржник стверджує, що розрахувавши у графіках виплати процентів, які є додатками до даного договору, 360 днів, як ту кількість днів, що утворює календарний рік, банк ввів позивача в оману, з метою отримання в такий спосіб додаткового прибутку по конкретних договорах щорічно та з метою отримання надприбутку за сукупністю договорів, укладених банком, тому відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України договір має бути визнаний недійсним.
Як вважає скаржник, є всі підстави для розірвання договору, оскільки є всі умови, що необхідні згідно з ч.2 ст. 652 ЦК України, а саме: в момент укладання договору, сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, тому що позивач дійсно виходив з того, що різка зміна співвідношень гривні до долара США не настане; на момент укладення договору позичальник справедливо сподівався на відповідальність Національного банку України, який повинен був передбачити та вжити усі необхідні заходи для запобігання настання негативних наслідків для стабільності грошової одиниці України, чого останнім не було зроблено; крім того, істотні зміни обставин виявлені і в різкому спаду попиту та відповідно і ринкової вартості на заставлене нерухоме майно, яким забезпечувалися основні кредити; позичальник добросовісно намагався виконувати всі зобов'язання зі збитком для себе.
Якби позивач міг спрогнозувати ситуацію, що склалась, а саме значну девальвацію гривні та знецінення нерухомості, транспортних засобів, товарів, то він кредитний договір на таких умовах не укладав би; причини зміни обставин позивач при усій своїй турботливості та обережності не міг усунути, дані причини не пов'язані з волею позивача, а пов'язані з об'єктивними змінами на валютному ринку України.
Скаржник стверджує, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору, як це передбачено п.3 ч.2 ст. 652 ЦК України.
Посилаючись на положення п.4 ч.2 ст. 652 ЦК України, ст. 334 ГК України, ст. 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", скаржник стверджує, що із суті договору або звичаїв ділового обороту, не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона; на думку скаржника, позивач не може нести ризики, які покладені на відповідача чинним законодавством; судом не враховано той факт, що чинним законодавством не передбачено, що ризик зміни обставин несе позивач, що є підставою для розірвання кредитного договору згідно з п.4 ч.2 ст. 652 ЦК України.
Навівши аналізи розмірів нарахування відсотків за користування кредитом, скаржник стверджує про отримання відповідачем надприбутку, та, посилаючись на порушення відповідачем приписів ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України, заявляє, що є всі підстави для розірвання договору згідно з ч.1 ст. 651 ЦК України, оскільки є істотне порушення договору другою стороною.
На думку скаржника, судом не проаналізовано та не встановлено явну нерівність прав та обов'язків сторін, закріплену в договорі, що є підставою для визнання даних пунктів недійсними.
Скаржник посилається на порушення норм ст. 4-3, 33, 77 ГПК України, а також вимоги п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, не залучивши жінку ОСОБА_3, суд прийняв рішення про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Розглянувши апеляційну скаргу, із уточненням, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем подано до суду першої інстанції позов про розірвання кредитного договору № 010/26/497 від 24.12.2007, укладеного ним з відповідачем, на підставі ч.2 ст. 652 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
15.07.2010 позивачем подано уточнену позовну заяву про розірвання кредитного договору № 010/26/497 від 24.12.2007 на підставі ч.2 ст. 652 ЦК України.
Як вбачається із матеріалів справи, 24.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", код 14305909, та позивачем укладено кредитний договір № 010/26/497, пунктом 1.1 якого погоджено, що Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", за договором кредитор, на умовах цього договору, відкриває позивачу, за договором позичальнику, невідновлювальну кредитну лінію (надалі - кредит).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, найменування вищезазначеної сторони за договором № 010/26/497- кредитор, змінено на Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".
Відповідно до ч.1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно нижчезазначених у цій статті чотирьох умов.
Перевіривши та дослідивши матеріали справи, апеляційна інстанція дійшла висновку про недоведеність матеріалами справи № 10/224 наявності умов, за яких є підстави для розірвання договору № 010/26/497 відповідно до положень ст. 652 ЦК України.
Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, як із такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та матеріалам справи, зважаючи на наступні обставини.
Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, укладаючи кредитний договір № 010/26/497, позивач повинен був передбачити, які можливі наслідки для нього потягне користування кредитом, зокрема, обов'язки щодо сплати відсотків за користування кредитом і погашення кредиту, враховуючи тенденції змін курсів валют на світовому ринку та їх вплив на національну валюту.
Твердження скаржника про те, що у момент укладання договору № 010/26/497, позивач виходив з того, що зміна курсу долара США до гривні не настане, голослівне та не підтверджується доказами наявності підстав для такого висновку суб'єкта господарювання.
Та обставина, що співвідношення гривні до долара США змінилось більше, ніж у попередній період, є несприятливою, для здійснення позичальником за договором № 010/26/497 господарювання, проте така обставина є наслідком укладення кредитного договору на власний ризик, що передбачено у процесі підприємництва згідно зі ст. 42 ГК України.
Оскільки умовами договору № 010/26/497 не покладено обов'язків або відповідальності на Національний банк України та останній не є стороною за цим договором, то у позивача відсутні були підстави, при укладенні договору, пов'язувати настання або ненастання якихось обставин, що мають значення для сторін за договором № 010/26/497, із діяльністю Національного банку України.
Чинним законодавством не передбачено, що ризики позичальника покладаються на банк.
Згідно зі ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Оскільки такі вимоги, як вимога про розірвання договору № 101/26/497 на підставі ч.1 ст. 651 ЦК України, вимоги про визнання недійсними п.п. 1.1, 1.3, 4.6, 6.1 - 6.9, 7.1 - 7.5 договору № 010/26/497, не були предметом розгляду в суді першої інстанції, то судом апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються.
Статтею 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з п.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Апеляційний господарський суд, перевіривши, не встановив, що договір № 010/26/497 повністю або у якійсь частині суперечить нормам чинного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, 15.07.2010 у судовому засіданні суду першої інстанції було оголошено перерву на 05.08.2010, про що свідчить розписка представників обох сторін у матеріалах справи.
Отже, сторони мали можливість скористатись своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України.
Статтею 77 ГПК України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Із матеріалів справи не вбачається наявності обставин, за яких спір не міг бути вирішеним у судовому засіданні 05.08.2010, також строк, на який представник позивача просив відкласти розгляд справи у клопотанні від 30.07.2010, є поза межами строку вирішення спору, встановленого статтею 69 ГПК України.
Оскільки предметом господарського спору у справі № 10/224 є розірвання кредитного договору, укладеного між юридичною особою та громадянином, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та які відповідно до ст.ст. 1, 21 ГПК України є сторонами у господарському судовому процесі, то прийняте рішення у справі № 10/224 не стосується прав та обов'язків ані фізичної особи - громадянина ОСОБА_3, ані його жінки.
Апеляційною інстанцією не встановлено порушень норм процесуального права, на які посилається скаржник.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2010 у справі № 10/224 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 10/224 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
23.11.10 (відправлено)