01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.11.2010 № 32/752
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача: Лябах О.О.,
відповідача1: Шевчук А.С.,
відповідача2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська авіаційна компанія „Велес”
на рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2010
у справі № 32/752 ( .....)
за позовом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська авіаційна компанія „Велес”
Державного авіаційного підприємства „Карпати-Авіа” МНС України
про визнання нгедійсною додаткової угоди
Міністерство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська авіаційна компанія „Велес” (відповідач 1) та Державного авіаційного підприємства „Карпати-Авіа” МНС України (відповідач 2) про визнання недійсною додаткової угоди від 15.12.2008 № 4 до договору № 31 від 27.07.2007, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська авіаційна компанія „Велес” та Державним авіаційним підприємством „Карпати-Авіа” МНС України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 позов Міністерства з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду від 12.08.2010 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Підставами для скасування рішення апелянт вважає неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 07.10.2010.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 07.10.2010 представника відповідача 2, ухвалою суду розгляд справи було відкладено на 02.11.2010.
Оскільки 02.11.2010 через відділ документального забезпечення представником позивача було подано клопотання про відкладення розгляду справи, ухвалою суду від 02.11.2010 розгляд справи відкладався на 16.11.2010.
В судове засідання 16.11.2010 представник відповідача 2 не з'явився втретє, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та додаткових письмових поясненнях, просив скасувати рішення суду від 21.05.2010, апеляційну скаргу - задовольнити.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та у виступі просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача 1 - без задоволення.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту -ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
15.03.2007 заступником міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи винесено окреме доручення (а.с. 50 т. І), яким доручено, зокрема, директору ДАП „Карпати-Авіа” здійснювати господарську діяльність, у тому числі і передачу в оренду повітряних суден, відповідно до чинного законодавства України після письмового дозволу керівництва міністерства, та обов'язково погоджувати договори щодо здійснення господарської діяльності, у тому числі і на передачу в оренду повітряних суден з Департаментом економіки і фінансів та Державною авіаційною пошуково-рятувальною службою.
Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до наказу від 07.06.2007 № 405 (а.с. 52 т. І), з метою поліпшення фінансового стану ДАП „Карпати-Авіа” та приведення у льотний стан наявної авіаційної техніки, передано ДАП „Карпати-Авіа”, зокрема, вертоліт Мі-8 МТ № 94698 з авіаційними двигунами ТВЗ-117ВМ № 7087883900011 і № 7087883900121 терміном до 31.12.2007.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2007 між відповідачем 2 (орендодавець) та відповідачем 1 (орендар) було укладено договір оренди № 31 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (а.с. 7-12 т. І), за умовами якого відповідач 1 прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - вертоліт МІ-8МТВ, заводський № 94698 (далі -ПС), вартість якого становить 5 196 450,00 грн. ПС передається в оренду з метою виконання авіаційний робіт (п. 1.1 договору).
Договір оренди № 31, предметом якого є індивідуально визначене майно, було укладено за результатами проведеного 27.07.2007 ДАП „Карпати-Авіа” конкурсу.
У відповідності до п. 2.2 вказаного договору, передача ПС в оренду не тягне за собою виникнення у ТОВ „УАК „Велес” права власності на це ПС. ТОВ „УАК „Велес” не має права передавати ПС в суборенду, приватизувати та передавати права власності на орендоване майно третім особам. Власником ПС залишається держава, а ТОВ „УАК „Велес” користується ним протягом строку оренди.
Цей договір укладено строком на 5 місяців. Початок дії договору 01.08.2007, закінчення 31.12.2007 (п. 11.1 договору).
Згідно з п. 11.2 договору за взаємною згодою сторін дія цього договору може бути продовжена шляхом пролонгації строку оренди ПС, що оформлюється додатковою угодою сторін цього договору. В названій угоді зазначають нові строки оренди, відповідні корективи щодо прав, обов'язків та відповідальності сторін.
05.12.2007 між сторонами договору оренди № 31 укладено додаткову угоду № 1 (а.с. 13 т. І), відповідно до якої, згідно п. 11.2 договору № 31 та на підставі наказу МНС України № 804 від 26.11.2007, за взаємною згодою сторін дія договору від 27.07.2007 № 31 пролонгована до 31.12.2008.
15.12.2008 між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено додаткову угоду № 4 до договору оренди № 31, відповідно до п. 1.1 якої, згідно з п. 11.2 договору оренди за взаємною згодою сторін дія договору оренди пролонгована до 28.12.2009.
Спір між сторонами виник, оскільки, як стверджує позивач, додаткова угода № 4 укладена без погодження з позивачем в порушення вимог законів України „Про оренду державного та комунального майна”, „Про управління об'єктами державної власності”, наказу Фонду державного майна України від 13.10.2004 „Про затвердження Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна”.
В обґрунтування апеляційних вимог, ТОВ „Українська авіаційна компанія „Велес” зазначає, що відповідачі мали право укладати спірну додаткову угоду № 4 до договору оренди № 31 від 27.07.2007 без попереднього узгодження з позивачем, а тому дана угода є дійсною.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, погодився з доводами позивача і вказав, що відповідач 2 перед укладенням спірної додаткової угоди з відповідачем 1 повинен був одержати згоду позивача на передачу в оренду майна, що належить згідно з ч. 2 ст. 139 ГК України до основних фондів підприємства, та врахувати пропозиції позивача щодо умов договору оренди (у тому числі щодо строку дії договору).
Однак, колегія суддів, переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, не може погодитись із вищенаведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” об'єктами оренди за цим Законом, зокрема, є:
- цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання;
- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
- майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (кориоратизації).
У зазначеному вище переліку відсутнє окреме, індивідуально визначене рухоме державне майно, яке є предметом за спірною додатковою угодою № 4.
Частиною 4 статті 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли зайва про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника.
Отже, виходячи з вказаної норми, чинним законодавством прямо встановлено майно, передачу в оренду якого не потрібно узгоджувати з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, в даному випадку - позивачем по даній справі.
Колегія суддів не може погодитися з посиланням суду першої інстанції на норми Закону України „Про управління об'єктами державної власності”, відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 6 якого уповноважені органи управління, відповідно до покладених на них завдань, надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
В рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що застосуванню у даній ситуації підлягає саме норма Закону України „Про управління об'єктами державної власності”, оскільки цей законодавчий акт прийнято пізніше ніж Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.
Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим, беручи до уваги наступне.
Норми Закону України „Про управління об'єктами державної власності” містять загальні засади управління об'єктами державної власності, зокрема, стаття 6 вказаного закону встановлює загальний обсяг повноважень органів управління майном, який може змінюватись в бік зменшення чи збільшення цих повноважень в залежності від самого органу управління, об'єкту управління, категорії майна.
Крім того, вказана норма не встановлює обов'язку у державних підприємств узгоджувати можливість передачі окремого індивідуально визначеного рухомого майна в оренду, а лише встановлює загальний обсяг повноважень органів управління, таким чином зорієнтовуючи органи управління та надаючи їм відповідні повноваження, в разі встановлення в законодавстві прямого обов'язку узгоджувати з органами управління майном можливості передачі майна (цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, тощо) в оренду.
Також, слід зазначити, що відповідно до вимог прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про управління об'єктами державної власності”, з метою приведення чинного законодавства у відповідність із цим законом, необхідно внести зміни до інших законодавчих актів України.
З моменту вступу в силу Закону України „Про управління об'єктами державної власності”, до Закону України „Про оренду державного та комунального майна” були внесені зміни. Однак, норми, які встановлювали відсутність необхідності погоджувати з органом управління майном можливості передачі окремого, індивідуально визначеного майна в оренду, змінені не були.
Отже, виходячи з наведеного, слід зробити висновок, що вимоги Закону України „Про управління об'єктами державної власності” не встановлюють обов'язку державного підприємства узгоджувати можливість передачі окремого індивідуально визначеного рухомого майна в оренду, а в разі виникнення правових колізій в частині взаємовідносин оренди державного майна між Законом України „Про управління об'єктами державної власності” та Законом України „Про оренду державного та комунального майна” повинен застосовуватись саме останній закон, норми якого є спеціальними та регулюють окремі питання оренди державного майна, а не загальні питання управління державним майном в цілому.
Окреме доручення від 15.03.2007, видане позивачем, відповідно до якого встановлено обов'язок відповідача 2 узгоджувати можливість передачі окремого індивідуально визначеного рухомого державного майна в оренду, не може бути взято судом до уваги, у зв'язку з тим, що суперечить вимогам законодавства, оскільки розширює вичерпний перелік майна, щодо якого Законом України „Про оренду державного та комунального майна” встановлено обов'язок державних підприємств, щодо попереднього погодження з органом управління можливості передачі майна в оренду третім особам.
Норма Статуту відповідача 2 не може бути застосована, оскільки, також, розширює вичерпний перелік майна, щодо якого Законом України „Про оренду державного та комунального майна” встановлено обов'язок державних підприємств щодо попереднього погодження з органом управління можливості передачі майна в оренду третім особам.
Також, як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2008 року у справі № 38/239 (а.с. 65-68 т. І), якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2008 року у справі № 38/239, підтверджується викладене вище, зокрема:
- встановлено законність проведення конкурсу, в тому числі у зв'язку з тим фактом, що відсутнє рішення компетентного суду, яке б прямо встановлювало його недійсність;
- встановлено той факт, що для окремого індивідуально визначеного рухомого державного майна (в тому числі вертольоту) в даному конкретному випадку відсутня необхідність державного підприємства узгоджувати його передачу в оренду з уповноваженим органом управління.
Крім того, колегією суддів встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2010 року у справі № 38/241-32/643, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010 у справі № 38/241-32/643, встановлено ті самі обставини, що й по даній справі.
У відповідності до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку (ч. 5 ст. 35 ГПК України).
Згідно ч. 1-3, ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Пунктом 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” передбачено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню, та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, судові витрати, пов'язані зі сплатою відповідачем 1 (апелянтом) державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 42, 50 грн. відшкодовуються за рахунок позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська авіаційна компанія „Велес” задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 скасувати. В позові відмовити повністю.
Стягнути з Міністерства з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. О. Гончара, 55а, код ЄДРПОУ 00013528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська авіаційна компанія „Велес” (01021, м. Київ, вул. Інститутська, 24/7, оф. 81, м. Київ, вул. Суворова, 4/6, код ЄДРПОУ 31087652) 42, 50 грн. (сорок дві гривні 50 коп.) витрат по сплаті державного мита.
Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
Матеріали справи № 32/752 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді