про залишення позовної заяви без руху
17 грудня 2024 рокусправа № 380/24942/24
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Чаплик І.Д., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернулись до суду із позовом до Державної казначейської служби України (адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; ЄДРПОУ: 37567646), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчих документів про стягнення та перерахунок на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 коштів;
зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчих документів №461/2435/22, 461/1132/24, 461/9857/23, 461/10664/23, 757/6159/19-ц;
зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити стягувану ОСОБА_1 , ОСОБА_2 компенсацію в розмірі 3 % річних та інфляційні втрати(індекс інфляції) по судовому рішенні № 461/2435/22;
зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити стягувану ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 3% річних та інфляційні втрати(індекс інфляції) по судових рішеннях № 461/1132/24, 461/9857/23, 461/10664/23, 757/6159/19-ц;
виплатити ОСОБА_1 нараховану суму 3% річних 424.93 гри на виконання рішення суду 380/4634/23;
нарахувати і виплатити ОСОБА_1 по рішенню суду 380/4634/23 3% річних присудженої по справі 461/6377/21;
стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 900 000 гривень (дев'ятсот тисяч гривень);
стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 900 000 гривень (дев'ятсот тисяч гривень);
зобов'язати Державну казначейську службу України подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня ухвалення судового рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали позову суд встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, передбачених ст.ст. 160, 161 КАС України.
Відповідно до приписів п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб'єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Так, в силу приписів статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Пов'язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються пов'язаністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же підстав або доказів.
Метою об'єднання позовних вимог є можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.
Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Як вбачається із заявлених позивачем вимог, позивачем заявлено вимоги щодо зобов'язання Державної казначейської служби вчинити дії щодо виконання виконавчих документів №461/2435/22, №461/1132/24, №461/9857/23, №461/10664/23, №757/6159/19-ц. Окрім того, позивач просить суд нарахувати 3% річних по рішенню суду у справі №380/4634/23. Оцінюючи пов'язаність вимог підставами виникнення і поданими доказами, слід враховувати, що у відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Поряд з цим, аналізуючи зміст позовної заяви та додані до неї документи, суд наголошує, що підстави позову, у даному випадку, є різними, індивідуальними, оскільки позивачем оскаржуються дії відповідача щодо виконання 6 (шести) судових рішень, прийнятих з різних правовідносин та з різним предметом спору.
Таким чином, оскільки позивачем у даній позовній заяві об'єднано вимоги, які за заявленим предметом та підставами не можуть бути розглянуті одночасно, суд не вбачає наявності підстав для відкриття провадження у справі, оскільки зазначені недоліки позовної заяви свідчать про її невідповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач у позовних вимогах просить нарахувати і виплатити 3% річних, присуджених рішенням суду у справі №380/4634/23, що розцінюється судом як вимога, спрямована на виконання рішення суд у зазначеній справі.
За змістом ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Таким законом є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII ).
Згідно з положеннями ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
П. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: обов'язковості виконання рішень.
За змістом ч. 2 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Аналіз вищезазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Суд зазначає, що ст. 382 КАС України визначені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд зазначає, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов'язання суб'єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Таку позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18), в якій звернуто увагу на те, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечити належне виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Суд наголошує, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Оскільки позивачем не наведено пояснень, які б свідчили, що заявлені вимоги пов'язані між собою підставами виникнення або поданими доказами, позивач не заявив клопотання щодо необхідності об'єднання заявлених вимог в одне провадження, а наявні у позовній заяві обставини за своїм змістом фактично містять обґрунтування вимог за окремими позовами, приймаючи до уваги викладене у сукупності, з метою дотримання розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, дотримання принципу рівності перед законом і судом, що відповідає міжнародним стандартам, зокрема частині 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, крім того, одна з вимог, заявлена позивачем, не може розглядатися у порядку судового провадження, суд вважає за доцільне залишити позовну заяву без руху та надати позивачеві час на усунення її недоліків шляхом подання до суду уточненої позовної заяви приведеною у відповідність до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, із заявленими вимогами, що мають єдині підстави виникнення та доказування яких спирається на однакові докази, або подати до суду окремі позови у відповідності до визначеного позивачем предмета спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI).
Так, згідно зі ст.2 вказаного Закону, платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3028, 00 грн.
З матеріалів позовної заяви, зокрема, вбачається, що позивач - ОСОБА_1 просить суд зобов'язати суд вчинити дії щодо виконання виконавчих документів №461/1132/24, 461/9857/23, 461/10664/23, 757/6159/19-ц з нарахуванням 3% річних та стягнути моральну шкоду в розмірі 900 000 грн.
Отже, вказаним позивачем заявлено 5 вимог, 4 з яких мають немайновий характер, а одна - майновий.
У позовній заяві позивач просить звільнити його від сплати судового збору, мотивуючи це відсутністю у позивача коштів для сплати судового збору.
Відповідно до ст. 8 вказаного Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Одночасно, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору.
Водночас згідно з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року №215/3831/16-а (2-а/215/128/16), передбачено, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 КАС України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір» є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Тож, з наведеного слідує, що саме суду надана прерогатива, на основі поданих стороною доказів, вирішувати питання про наявність або відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору. Застосування вказаної пільги щодо сплати судового збору є правом суду, яке застосовується у разі, якщо майновий стан сторони не дозволяє їй сплатити судовий збір своєчасно і в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63-64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору чи звільнення від його сплати може бути, наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.
Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на особу, яка подає заяву або скаргу.
Вказане відповідає позиції Верховного Суду, висловленій в ухвалі від 18 березня 2021 року у справі № 824/1571/19-а, в постанові від 8 листопада 2023 року у справі №120/969/23.
На підтвердження відсутності коштів для сплати судового збору позивач подав до суду відомості з ДРФО про доходи за період з І кварталу 2023 року по ІІІ квартал 2024 року.
Суд звертає увагу, що лише факт відсутності у позивача доходів не є апріорі підтвердженням наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, оскільки заявник може отримувати дохід і з інших джерел, окрім заробітної плати.
Аналогічна правова позиція з даного питання висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 28.04.2022 у справі №9901/377/21.
Окрім того, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі № 990/13/23 зазначено, що документ з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відображає лише інформацію про доходи скаржника, який, сам по собі не відображає скрутний майновий стан особи, яка подає скаргу.
Водночас надані до суду документи не містять інформації про наявність у позивача рухомого майна, не містять усієї інформації про наявність у позивача банківських рахунків та коштів на них, не містять інформації про рух коштів протягом попередніх років, компенсації, сукупного доходу родини тощо.
Таким чином, позивачеві слід сплатити судовий збір пропорційно заявленим позовним вимогам та надати до суду докази його сплати або надати суду докази наявності у позивача пільг щодо сплати судового збору, зокрема, інформацію про наявність у позивача рухомого майна, інформацію про наявність у позивача банківських рахунків та коштів на них, інформацію про рух коштів протягом попередніх років, докази про склад сім'ї, інформацію про сукупний дохід родини, інформацію щодо місця проживання. Окрім цього, позивач не позбавлений можливості подати інші докази, які можуть підтверджувати наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 вказаного Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 248,256,293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк, протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині
Роз'яснити, що у випадку неусунення у встановлений строк недоліків, позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачу.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна