73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
17.11.2010 Справа № 8/21-10
Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Литовській Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом заступника прокурора м. Херсона в інтересах держави в особі
позивача-1: Херсонської міської ради, м. Херсон,
позивача-2: Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", м. Херсон,
до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй", м. Херсон,
про стягнення 49587 грн. 37 коп. за договором теплопостачання,
за участю прокурора Херсонської області: в судове засідання не прибув,
та представників сторін:
від позивача-1: в судове засідання не прибув,
від позивача-2: Баленко В.С., ю/к, дов. № 3602-15 від 11.12.09 р.,
від відповідача: в судове засідання не прибув.
Прокурор м. Херсона звернувся з позовною заявою в інтересах держави в особі позивача-1: Херсонської міської ради та позивача-2: Міського комунального підприємства "Херсонтеплокомуненерго" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" 39094 грн. 72 коп. заборгованості за спожиту теплову енергію станом на 01.09.2010 р., 5238 грн. 69 коп. пені, 2736 грн. 63 коп. штрафу та 430 грн. 58 коп. 3% річних.
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в судових органах.
Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Прокуратура набула права визначати наявність інтересів держави у конкретних спірних правовідносинах, які підлягають захисту та вирішенню у судовому порядку.
Згідно з приписами ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою для представництва інтересів держави в суді є наявність порушень або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" створене відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на власності міської територіальної громади м. Херсона.
Законом України від 21.05.1997, № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 16), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 10). Отже, даний позов правомірно заявлено прокурором в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
В судовому засіданні 09.11.2010 р. позивачем-2 подано заяву про уточнення позовних вимог, якою фактично збільшено суму основного боргу до 41223 грн. 78 коп. та зменшено суму пені до 5199 грн. 60 коп. та 3% річних до 427 грн. 36 коп. у зв'язку з новими нарахуваннями основного боргу за опалювальний період - жовтень 2010 року та виправлення помилки щодо нарахування пені, 3% річних. Дану заяву прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи. Отже, позивачем заявлено до стягнення 41223 грн. 78 коп. основного боргу, 5199 грн. 60 коп. пені, 2736 грн. 63 коп. 7% штрафу, 427 грн. 36 коп. 3% річних. Судом справу розглянуто з новою ціною позову.
Представник прокуратури та представник позивача-2, після уточнення позовних вимог, підтримують позов в повному обсязі - в сумі стягнення 41223 грн. 78 коп. основного боргу, 5199 грн. 60 коп. пені, 2736 грн. 63 коп. 7% штрафу, 427 грн. 36 коп. 3% річних, посилаючись на порушення відповідачем п.6.6. договору, ст.ст. 526, 625 ЦК України (а.с. 2-4, 47-49). В судовому засіданні позивач-2 послався також на положення Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" як підставу нарахування пені в сумі, заявленій до стягнення.
За клопотанням представника позивача-1 від 05.11.2010 року розгляд справи відбувається без його участі. (а.с. 46).
Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, не скористався наданими йому ст.ст. 22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання документів, які б підтвердили його доводи. Ухвали суду з поштовими повідомленнями, надіслані на адресу відповідача, зазначену в матеріалах позовної заяви для листування, повернулись до суду з відміткою пошти "у зв'язку з закінченням терміну зберігання". Ухвали суду від 21.10.2010 р. та від 09.11.2010 р., надіслані з поштовими повідомленнями на іншу адресу, зазначену в матеріалах позовної заяви, вручені представнику відповідача.
15.11.2010 року відповідачем надіслана письмова заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням директора на лікарняному. Судом зазначена заява відповідача відхилена з врахуванням наступного.
Як передбачено статтею 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.
З огляду на приписи статті 77 ГПК України, зокрема, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні. Відкласти розгляд справи це право суду, а не обов'язок. Перебування керівника відповідача на лікарняному, не підтверджене належними доказами, ні в якому разі не перешкоджає вирішенню спору.
За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов'язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи).
Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.
Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.
Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.
Розгляд справи відкладався ухвалами суду від 07.10.2010 р., 21.10.2010 р. та 09.11.2010 р. у зв'язку з неявкою відповідача та неподанням ним витребуваних документів, необхідністю надання додаткових доказів. Справу розглянуто понад двохмісячний строк, який продовжено ухвалою суду від 09.11.2010 р. на п'ятнадцять днів відповідно до ст. 69 ГПК України за заявою позивача (а.с. 56). В судовому засіданні 17.11.2010 р. після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
Між міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" (позивачем-2) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" (відповідачем) укладено Договір № 1158 від 01.11.2008 року про постачання теплової енергії (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач-2 зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач - приймати теплову енергію та оплачувати її за встановленими тарифами у строки, передбачені цим Договором.
Відповідно до п. 6.2. Договору на момент укладання договору тариф на теплову енергію становив з 1 листопада - 263 грн. 56ткоп./Гкал, з 1 грудня - 285 грн. 78 коп./ Гкал з урахуванням ПДВ у розмірі 20%. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.3.). Позивачем-2 в судовому засіданні зазначено, що обсяги, спожитої відповідачем теплової енергії визначаються засобом обліку - лічильником. Оплата за теплову енергію здійснюється споживачем протягом 5-ти банківських днів після одержання рахунку. Споживач здійснює передоплату у розмірі 100% вартості місячного споживання теплової енергії, необхідної для теплопостачання його об'єкту, не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця. Для отримання рахунку за фактично спожиту теплову енергію щомісяця, не пізніше 20 числа споживачеві необхідно прибути за адресою виробника (п.п. 6.6., 6.7., 6.8. Договору).
Розділом 7 Договору передбачено відповідальність сторін, а саме: за несвоєчасну оплату за спожиту теплову енергію у встановлений договором термін, згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України, нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості наданих послуг за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. У разі несплати, або несвоєчасної оплати споживач на вимогу виробника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми. (п.п.. 7.3.3., 7.3.4. Договору).
Позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй" 41223 грн. 78 коп. основного боргу, 5199 грн. 60 коп. пені, 2736 грн. 63 коп. 7% штрафу, 427 грн. 36 коп. 3% річних стали предметом судового розгляду у даній справі.
Позивач свої зобов'язання за договором № 1158 від 01.11.2008 р. виконав належним чином, поставивши відповідачеві теплову енергію, що підтверджується актами виконаних робіт (а.с. 31-36). Відповідачем було спожито теплову енергію у листопаді 2009 року вартістю 3552 грн. 25 коп., у грудні 2009 року вартістю 5409 грн. 82 коп., у січні 2010 року вартістю 12408 грн. 57 коп., у лютому 2010 року вартістю 10496 грн. 70 коп., у березні 2010 року вартістю 7227 грн. 38 коп., у жовтні 2010 року вартістю 2129 грн. 06 коп., що підтверджується рахунками, виставленими відповідачу для оплати вартості спожитої теплової енергії (а.с. 51-55, 65).
Всього в період з листопада 2009 року по березень 2010 року та жовтень 2010 року відповідачу було поставлено теплової енергії на суму 41223 грн. 78 коп.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається (ст. 525 ЦК України).
За визначенням частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Проте, відповідачем зобов'язання перед позивачем щодо перерахування плати за поставлену теплову енергію в обумовлені Договором розмірах та строки виконані не в повному обсязі. На момент звернення позивача з позовом до суду за відповідачем обліковується заборгованість за поставлену теплову енергію за листопад 2009 року в сумі 3552 грн. 25 коп., за грудень 2009 року в сумі 5409 грн. 82 коп., за січень 2010 року в сумі 12408 грн. 57 коп., за лютий 2010 року в сумі 10496 грн. 70 коп., за березень 2010 року в сумі 7227 грн. 38 коп. та жовтень 2010 року в сумі 2129 грн. 06 коп.
Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 41223 грн. 78 коп. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п.п. 7.3.3., 7.3.4. Договору, ст. 625 ЦК України, ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" нарахував відповідачу 5199 грн. 60 коп. пені, 2736 грн. 63 коп. 7% штрафу та 427 грн. 36 коп. 3% річних.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. (ч.1 ст. 231 ЦК Цкраїни).
Законом України від 20.05.1999 "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій, зокрема ст. 1, встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Статтею 232 (ч. 6) Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Представником позивача-2 не надано доказів в обґрунтування нарахування пені відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, як це передбачено в договорі, а тому, враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, суд, перевіривши розрахунок суми пені позивачем, відповідно до періодів виникнення та сплати за умовами договору, визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне внесення плати за спожиту теплову енергію та частково задовольняє ці позовні вимоги в сумі 5082 грн. 31 коп., позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 117 грн. 29 коп. заявлені безпідставно.
В п. 7.3.3 Договору сторонами узгоджено, що за прострочення оплати за спожиту теплову енергію понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Суд не знаходить достатніх підстав для стягнення заявленого штрафу, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині - в сумі 2736грн. 63 коп., що обумовлене наступним: пунктом 7.3.3 договору за одне й те ж порушення передбачено і штраф, і пеню, які є відповідальністю одного виду. Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме порушення. Штраф є повторною відповідальністю поряд з пенею за одне й те ж порушення, ця відповідальність не може бути застосована у відповідності зі змістом ст. 61 Конституції України.
Окрім того, Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, яким врегульовано договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлена відповідальність, яка в ст. 1 обмежена пенею у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата річних у розмірі 3% за несвоєчасну оплату поставленої теплової енергії передбачена і п.7.3.7. Договору.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті грошових коштів в сумі 41223 грн. 78 коп. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак суд, перевіривши розрахунок суми 3% річних позивачем, визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та частково задовольняє ці позовні вимоги в сумі 417 грн. 72 коп., позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 9 грн. 64 коп. заявлені безпідставно.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Інвест-Строй", ідентифікаційний код - 33929583, адреса: буд. 1, вул. Привокзальна, м. Херсон, р/рахунок - № 26003310051201 в ФАБ "Південний", МФО - 352640:
а) на користь міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", ідентифікаційний код - 31653320, адреса: буд. 1, Острівське шосе, м. Херсон, р/рахунок - № 26003060153834 в ХФ "Приватбанк", МФО - 352479, 41223 грн. 78 коп. основного боргу, 5082 грн. 31 коп. пені, 417 грн. 72 коп. 3% річних;
б) в доход державного бюджету України, код отримувача - 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, ррахунок № 31119095700002, держмито в доход держбюджету, код призначення платежу - 22090200, символ звітності 095, 467 грн. 24 коп. витрат по сплаті державного мита;
в) в доход державного бюджету України, код отримувача - 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУ ДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, ррахунок - 31218264700002, "Надходження від оплати витрат інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах (місцеві господарські та апеляційні господарські суди)", код призначення платежу - ККД 22050003, символ звітності 264, 222 грн. 37 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Накази видати після набрання рішення законної сили.
3. Відмовити в задоволені позовних вимог щодо стягнення 117 грн. 29 коп. пені, 2736 грн. 63 коп. штрафу та 9 грн. 64 коп. 3% річних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).
Суддя Т.А. Остапенко
Повний текст складено 19.11.2010 р.