18 грудня 2024 року Справа № 160/27436/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні
дії,
14.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення № 047350006864 від 29.03.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 , за нормами відповідно пункту 2 ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 та довідки роботодавця, а саме: дата зарахування на роботу 27.09.1993 року по 26.03.1994 року та період навчання з 01.09.1991 року по 16.06.1992 року, згідно диплома НОМЕР_2 від 16.06.1992 року та довідки навчального закладу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву від 21.03.2024 року ОСОБА_1 , про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, що позивач досягла пенсійного віку 50 років, що є достатнім для призначення пенсії за списком № 2 на умовах пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом 213-VІІ.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, рішенням відповідача-2 було відмовлено у призначенні пенсії, так як позивач не досягла пенсійного віку відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», також у рішенні вказано за результатами розгляду документів до страхового стажу не зарахований періоди трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_1 ), оскільки трудова книжка оформлена з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: дата наказу про зарахування на роботу (27.09.1995) не відповідає даті зарахування на роботу (27.09.1993). Також не зараховано період навчання з 01.09.1991 року по 16.06.1992 року, оскільки диплом НОМЕР_2 від 16.06.1992 року не містить підпису голови кваліфікаційної комісії. До пільгового стажу по Списку №2 не враховано період роботи з 07.08.2001 року по15.12.2004 року згідно довідки про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої виробничим структурним підрозділом «Шахтоуправління Дніпровське «ПАТ ДТЕК Павлоградвугілля» від 15.03.2024 року за №203, оскільки відсутній витяг з наказу про результати атестації робочих місць та перелік проатестованих професій і посад. Позивач вважає вказане рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач досягла необхідного віку для призначення пенсії та надані позивачем трудова книжка та уточнюючі довідки в повній мірі підтверджують її загальний страховий та пільговий стаж, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги.
15.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
21.10.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що За наслідками розгляду заяви гр. ОСОБА_1 від 21.03.2024 щодо призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, а також доданих до заяви документів, головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято Рішення від 29.03.2024 за № 047350006864, відповідно до якого позивачці відмовлено в призначенні такого виду пенсії. За результатами розгляду документів, до страхового стажу не зарахований періоди трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_1 ), оскільки трудова книжка оформлена з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: дата наказу про зарахування на роботу (27.09.1995) не відповідає даті зарахування на роботу (27.09.1993). Позивачу необхідно підтвердити записи в трудовій книжці належним чином оформленими уточнюючими довідками, виданими за місцем роботи (архівним відділом) на підставі первинних документів (із зазначенням реорганізації, у разі необхідності). Разом з тим, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1991 по 16.06.1992, оскільки диплом НОМЕР_2 від 16.06.1992 не містить підпису голови кваліфікаційної комісії. Для зарахування до страхового стажу зазначеного періоду необхідно надати довідку, видану за місцем навчання/архівним відділом про період та форму навчання, видану на підставі первинних документів. До пільгового стажу по Списку № 2 не враховано період роботи з 07.08.2001 по 15.12.2004 згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої виробничим структурним підрозділом «Шахтоуправління Дніпровське» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 15.03.2024 за № 203, оскільки відсутній витяг з наказу про результати атестації робочих місць та перелік проатестованих професій і посад. Також, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) станом на дату звернення (21.03.2024) з питання призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах в порядку визначеному Законом №1058 не досягла 55 років пенсійного віку, визначеного положеннями абзацу першого пункту 2 частини 2 ст. 114 розділу XIV «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону №1058, оскільки мала на дату звернення лише повних 50 років, що є недостатнім для визначення права на такий вид пенсії. З огляду на вказане відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Копія ухвали від 15.10.2024 року разом з позовними матеріалами були направлені відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлено до його електронного кабінету - 16.10.2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилось 50 років.
21.03.2024 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 047350006864 від 29.03.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки позивач не досягнула пенсійного віку визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме 55 років. за результатами розгляду документів до страхового стажу не зарахований періоди трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_1 ), оскільки трудова книжка оформлена з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: дата наказу про зарахування на роботу (27.09.1995) не відповідає даті зарахування на роботу (27.09.1993). Також не зараховано період навчання з 01.09.1991 року по 16.06.1992 року, оскільки диплом НОМЕР_2 від 16.06.1992 року не містить підпису голови кваліфікаційної комісії. До пільгового стажу по Списку №2 не враховано період роботи з 07.08.2001 року по15.12.2004 року згідно довідки про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої виробничим структурним підрозділом «Шахтоуправління Дніпровське «ПАТ ДТЕК Павлоградвугілля» від 15.03.2024 року за №203, оскільки відсутній витяг з наказу про результати атестації робочих місць та перелік проатестованих професій і посад. Страховий стаж становить 28 років 10 місяців 22 дні, пільговий за Списком №2 - 12 років 1 місяць 18 днів.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 27.09.1993 року по 26.03.1994 року оскільки трудова книжка оформлена з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суд зауважує, що на час заповнення трудової книжки в частині спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" .
Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.
Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Судом встановлено, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка наявна у матеріалах справи, на першій (титульній) сторінці зазначено прізвище, ім'я та по батькові позивача, дата заповнення, її підпис і підпис відповідальної особи за заповнення трудової книжки та стоїть печатка відповідного підприємства.
Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні стажу позивача згідно трудової книжки, оскільки дата наказу про зарахування на роботу (27.09.1995) не відповідає даті зарахування на роботу (27.09.1993).
Згідно пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач-2 не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на те, що дата наказу про зарахування на роботу не відповідає даті зарахування на роботу не є достатньою підставою для не врахування періодів трудової діяльності позивача до її стажу чи не врахування записів трудової книжки.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд вказує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо оскаржуваних періодів роботи відповідачем до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу.
Вирішуючи спір по суті, суд також зважає на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2020 року у справі № 677/831/17, де Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Відповідач-2, маючи низку повноважень, визначених частиною 1 статті 64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права на пенсію не вчинило, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Також, слід також зазначити, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, а наявність недоліків у трудовій книжці, на які посилається пенсійний орган як на підставу неврахування періодів до стажу, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачка періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача в частині незарахування до страхового стажу період роботи 27.09.1993 року по 26.03.1994 року є протиправним.
Щодо незарахування до страхового стажу період навчання з 01.09.1991 року по 16.06.1992 року, оскільки диплом НОМЕР_2 від 16.06.1992 не містить підпису голови кваліфікаційної комісії, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.«д» та п.«ж» ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Як передбачено ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від12.06.1993 №637 прийнятий Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637), в якому в пункті 1 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
З наведеного слідує, що додаткові дані для підтвердження періоду навчання мають надаватися виключно у випадках, коли трудова книжка відсутня або в ній відсутній запис, або записи про періоди навчання є неправильними або неточними, тощо.
Як вбачається з копії трудової книжки серія НОМЕР_1 , в останній міститься запис про період навчання позивача з 01.09.1991 року по 16.06.1992 року в «Дніпропетровському СПТУ» з посиланням на Диплом № НОМЕР_3 та про що також зазначено у вказаному дипломі.
Таким чином, період навчання з 01.09.1991 року по 16.06.1992 року підтверджується записами трудової книжки та дипломом, а тому посилання у спірному рішенні на відсутність підстав для зарахування вказаного періоду з підстав відсутності підпису голови ліквідаційної комісії є протиправними.
Щодо не зарахування до пільгового стажу по Списку № 2 період роботи з 07.08.2001 по 15.12.2004 згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої виробничим структурним підрозділом «Шахтоуправління Дніпровське» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 15.03.2024 за № 203, оскільки відсутній витяг з наказу про результати атестації робочих місць та перелік проатестованих професій і посад, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах № 383 (далі - Порядок №383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 або Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Отже, роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Таким чином, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Проте, розуміючи положення пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 або Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1 або Списком №2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а.
Також, судом встановлено, що трудова книжка позивача та уточнюючі довідки містить відмітки підприємства про проведення атестації робочих місць.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення в частині незарахування до пільгового стажу період роботи позивача з 07.08.2001 по 15.12.2004.
Крім того, суд зазначає що вимоги в частині визнання протиправними дій задоволенню не підлягають оскільки такі дії були реалізовані відповідачем-2 шляхом винесення спірного рішення.
Щодо належного захисту прав позивача, суд вважає на необхідне зазначити наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу період роботи з 27.09.1993 року по 26.03.1994 року та період навчання з 01.09.1991 року по 16.06.1992 року, згідно диплома НОМЕР_2 від 16.06.1992 року та до пільгового стажу за списком №2 період роботи з 07.08.2001 по 15.12.2004.
Щодо відмови позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного віку, суд зазначає наступне.
Дана справа є типовою справою щодо зразкової справи № 360/3611/20 (Пз/9901/32/20) від 21.04.2021 року, а тому відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи з урахуванням зміни мотивувальної частини рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року.
Згідно ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 1 частин 2 цього закону передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Закону до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
У рішенні від 23.01.2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Конституційний Суд України та практика Європейського суду з прав людини беззастережно свідчать про те, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача-2 № 047350006864 від 29.03.2024 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах прийнято відповідачем-2 без урахування рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року щодо визнання неконституційними положень щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб.
Так, позивач станом на дату звернення до пенсійного органу досягла 50 річного віку, має страховий стаж не менше 25 років (стаж позивача 28 років 10 місяців 22 днів) та пільговий стаж по Списку № 2 - 12 років 1 місяць 18 днів відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України від 05.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» позивач має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року, а відповідач-2, в свою чергу, не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 047350006864 від 29.03.2024 рокупро відмову у призначенні пільгової пенсії на підставі заяви позивача про призначення пенсії від 12.08.2024 року в частині недосягнення необхідного пенсійного віку у є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву від 21.03.2024 року ОСОБА_1 , про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, що позивач досягла пенсійного віку 50 років, що є достатнім для призначення пенсії за списком № 2 на умовах пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом 213-VІІ, суд зазначає наступне.
Так, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.
При цьому суд враховує, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи те, що відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, позивачка має право на призначення пенсії.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії.
Тому, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, з 21.03.2024 року.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №214Т005SUU від 10.05.2024 року.
Враховуючи приписи ст.139 КАС України, судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 1211,20 грн., бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул.Соборна, 7А, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 047350006864 від 29.03.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно д опункту 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 з 27.09.1993 року по 26.03.1994 року та період навчання з 01.09.1991 року по 16.06.1992 року, згідно диплома НОМЕР_2 від 16.06.1992 року та до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 07.08.2001 року по 15.12.2004 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, з 21.03.2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв