16 грудня 2024 року Справа № 160/26545/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
Військової частини НОМЕР_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега»
про визнання протиправним, скасування наказу та зобов'язання вчинити
певні дії,
03.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач оскільки позивач на момент вжиття заходів ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову його на військову службу по мобілізації був включений у списки на бронювання, у зв'язку з чим позивач підлягав взяттю спеціальний військовий облік та мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, дії вказаного центру комплектування щодо вжиття заходів мобілізації щодо позивача є протиправними.
08.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
15.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Омега».
24.10.2024 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права. При цьому, за змістом і метою бронювання військовозобов'язаних осіб не стосується правовідносин, пов'язаних зі звільненням військовослужбовців із військової служби, тому факт бронювання військовозобов'язані особи після її призову на військову службу не може розглядатися як поважна причина для її звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Таким чином, оскільки позивач був призваний на військову службу 19 липня 2024 року під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов'язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак наказ Міністерства економіки України від 29 липня 2024 року про його бронювання не є підставою для звільнення з військової служби.
28.10.2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, обгрунтування якого аналогічні відзиву на позов від Військової частини НОМЕР_1 .
12.11.2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надішли докази направлення позивачу відзиву на позов.
Третій особі доставлено до електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд", ухвалу про відкриття провадження - 16.10.2024 року, позов з додатками - 03.10.2024 року, правом надання пояснень щодо позовної заяви не скористалась.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є керівником управління проектами в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Омега».
19.07.2024 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2024 року №340 ОСОБА_1 присвоєно військове звання “солдат запасу» та призвано як військовозобов'язаного запасу по загальній мобілізації.
29.07.2024 року наказом Міністерства економіки України №18764 про бронювання військовозобов'язаного ОСОБА_1 , що працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Омега», надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 14.02.2025 року.
Позивач вважає призов його на військову службу під час мобілізації протиправним, оскільки станом на дату його винесення був включений у списки на бронювання, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Предметом спору у цій справі є правомірність пасивної поведінки військової частини, яка проявляється у незвільненні з військової служби військовослужбовця, котрий проходить службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану та має бронювання, отримане ним після початку проходження військової служби.
Позивач зазначив, що станом на дату подачі позову проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідачі у відзивах на позов надали пояснення по суті спору та не заперечують факт проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1
Суд зауважує, що воєнний стан в Україні був уведений указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Цей указ затверджений Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
Надалі воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Крім цього, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошена загальна мобілізація упродовж 90 діб. Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався на 90 діб. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно з частинами п'ятою, дев'ятою статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі також - “Закон №2232-XII», у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до положень частин другої, третьої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону Закон №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
З 21 березня 2022 року до 12 квітня 2022 року пункт 2 частини четвертої статті 26 Закону України ““Про військовий обов'язок і військову службу» діяв з урахуванням змін, унесених згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» №2122-IX від 15 березня 2022 року, і передбачав такі підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» від 1 квітня 2022 року №2169-IX, який набрав чинності 13 квітня 2022 року, підпункт “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» був викладений у такій редакції:
“г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років».
Предметом регулювання статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі також - “Закон №3543-XII», у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) є відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Абзац другий частини першої статті 23 Закону №3543-XII передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 24 Закону №3543-XII визначає мету бронювання військовозобов'язаних. За її змістом бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Згідно з частинами першою, другою статті 25 Закону №3543-XII бронюванню підлягають військовозобов'язані, які працюють в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування та на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів та виконання мобілізаційних завдань (замовлень). Такі військовозобов'язані не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві. Організація, порядок, обсяги та переліки посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Системний і буквальний способи тлумачення наведених норм дають Суду підстави для висновку про те, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права.
За колом осіб бронювання стосується тільки військовозобов'язаних і є для них підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Своєю чергою, звільнення з військової служби стосується військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.
Отже, за змістом і метою бронювання військовозобов'язаних осіб не стосується правовідносин, пов'язаних зі звільненням військовослужбовців із військової служби.
Тому факт бронювання військовозобов'язаної особи після її призову на військову службу не може розглядатися як поважна причина для її звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Застосувавши ці висновки суд констатує, що оскільки позивач був призваний на військову службу 19.07.2024 під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов'язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак наказ Міністерства економіки України від 29.07.2024 року про його бронювання не є підставою для звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відсутність передумов для звільнення позивача з військової служби з указаної підстави свідчить про правомірність оскаржуваної поведінки відповідачів, тож позовні вимоги не можуть бути задоволені.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22 травня 2023 року справа № 260/1851/22.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач сам зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Омега», в якому він працює, визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період відповідним наказом Мінекономіки лише 29.07.2024 року, тобто після 19.07.2024 - дати з якої позивач набув статусу військовослужбовця, при цьому, жодних доказів на підтвердження того, що позивач на момент вжиття заходів ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову його на військову службу по мобілізації був включений у списки на бронювання, або підлягав взяттю спеціальний військовий облік та мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до позову не долучено.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв