13 грудня 2024 рокуСправа №160/21811/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.08.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
1) визнати протиправними дії з 01.03.2024 року до моменту винесення рішення суду по даній справі включно: Міністерства оборони України; Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 у відношенні сержанта ОСОБА_1 щодо неналежних: нарахування та виплати грошового забезпечення; речового забезпечення; нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 01.03.2024 року до моменту винесення рішення суду по даній справі; нарахування та виплати середньомісячного заробітку(середнього грошового забезпечення) за період з 01.03.2024 року до моменту винесення рішення суду по даній справі;
2) зобов'язати Військову частина НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити сержанту ОСОБА_1 грошове забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
3) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь сержанта ОСОБА_1 :
- щомісячне грошове забезпечення у вигляді посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 01.04.2024 року по 01.08.2024 року в сумі 104 376,00 грн. із розрахунку 26 094,00 грн. на місяць, та доплатити з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та добровільні внески до пенсійний фонду України;
- додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 01.04.2023 року по 01.08.2024 року включно в сумі 120 000,00 грн;
- всього на загальну суму 224 376,00 грн.;
4) стягнути з Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на користь сержанта ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у розмірі 50% від суми невиплаченого грошового забезпечення та додаткових гарантованих державою нарахувань, у сумі 112 188,00 грн.;
5) зобов'язати Міністерство оборони України, Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 належним чином нарахувати та негайно виплатити головному сержанту роти ударних безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_2 , сержанту ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку за період з 01.03.2023 року по день набрання рішення суду законної сили включно, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства;
6) зобов'язати Міністерство оборони України, Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 подати до суду звіт про повне виконання судового рішення протягом 10 (десяти) денного строку з моменту набрання законної сили рішення суду;
7) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь сержанта ОСОБА_1 поштові та канцелярські витрати у сумі 1 232,00 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивач з 28.11.2023 року був тимчасово виконуючим обов'язки командира взводу розвідки та корегування роти ударних безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_2 , однак командування вказаної військової частини має упередження ставлення до позивача внаслідок чого позивача протиправно переведено на посаду командира стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони Військової частини НОМЕР_5 . Проте позивач наголошує, що такий наказ про переведення є очевидно протиправним у зв'язку з чим позивач через надмірне емоційне та психологічне потрясіння звернувся за допомогою до медичного закладу. Однак в подальшому позивача було поновлено на раніше займаній посаді, проте протиправно не нараховано не виплачено грошове забезпечення за той час. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
14.08.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
30.08.2024 року Військова частини НОМЕР_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 №54-РС від 01.04.2024 року позивача було переведено з Військової частини НОМЕР_2 до Військової частини НОМЕР_6 . Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_2 №98 від 05.04.2024 року позивача було виключено зі списків такої військової частини та направлено для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_5 . Позивач був ознайомлений з такими наказами про що свідчить, зокрема, його рапорт про здачу посади, в подальшому 05.04.2024 року позивач отримав припис щодо необхідності з'явитись за новим місцем служби. Проте 09.04.2024 до Військової частини НОМЕР_2 надійшла доповідь від командування військової частини, що позивач за новим місцем служби не з'явився. У Військовій частині НОМЕР_2 за фактом не прибуття позивача за новим місцем служби було проведено службове розслідування, матеріали такого службового розслідування були направленні до правоохоронних органів та 19.04.2024 року до ЄРДР за фактом самовільного залишення військової частини позивачем було відкрито кримінальне провадження кримінальне провадження за №42024041330000309. Крім цього Військова частини НОМЕР_1 зазначає, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №117 від 23.04.2024 року позивачу відповідно до частини другої статті 24 пункту 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військову службу було призупинено. 27.05.2024 року у вказаному кримінальному провадженні слідчим ДБР було прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Після винесення прокурором постанови про закриття кримінального провадження Військова частина НОМЕР_2 отримала вказану постанову і направила клопотання до Військової частини НОМЕР_1 про поновлення позивача на посаді та на службі, у зв'язку з чим наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №95-РС від 04.06.2024 року позивач був поновлений на службі. В подальшому 05.06.2024 року позивача було проінформовано про необхідність прибути до військової частини для ознайомлення з наказом по особовому складу, проте позивач до військової частини не з'явився, посилаючись на хворобу при цьому не надавши будь-яких документів на підтвердження факту лікування. 06.06.2024 Військова частина НОМЕР_2 дізналась, що 30.05.2024 року у кримінальному провадженні за №42024041330000309 прокурором була винесена постанова про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, тобто поновлено досудове розслідування щодо самовільного залишення військової частини відносно позивача, у зв'язку з вказаними обставинами та фактичною відсутністю позивача на службі наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №95-РС від 04.06.2024 року в частині поновлення позивача на службі було скасовано. За фактом не виходу позивача на службу 05.06.2024 року було призначено службове розслідування, за результатами такого розслідування встановлено наявність у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.409 Кримінального кодексу України. Також відповідач наголошує, що грошове забезпечення позивачу за період з 01.03.2024 року по 05.04.2024 року нараховано і буде виплачено після його повернення на службу. Щодо грошового забезпечення за період з 06.04.2024 року по теперішній час, то позивач обов'язки військової служби не виконував і не виконує, його військову службу призупинено до моменту прийняття відповідного рішення органом досудового розслідування або судом по кримінальним провадження №42024041330000309 від 19.04.2024 року. Крім цього відповідач зауважує, що за період з 01.03.2024 року по теперішній час позивач до виконання таких завдань та до участі у таких заходах Військовою частиною НОМЕР_1 та підпорядкованими їй підрозділами не залучався, отже жодних підстав для виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів № 168 від 28.02.2022 року, немає. На підставі зазначеного відповідач-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
04.10.2024 року Міністерство оборони України звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву Міністерство оборони України зазначило, що воно не приймало стосовно позивача жодного наказу та позивач не проходить службу в апараті Міністерства оборони України. На підставі зазначеного Міністерство оборони України просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Військова частина НОМЕР_2 отримала копію ухвали про відкриття провадження у справі 30.10.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.
Військова частина НОМЕР_2 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, як і заяви про визнання позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзиви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Відповідно до наказу №90 від 22.06.2022 року Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2022 року №39РС на посаду водія-електрика 2-ої радіостанції інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини НОМЕР_2 , який прибув із Військової частини НОМЕР_7 , зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення і вважається таким, що з 22.06.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 №54-РС від 01.04.2024 року сержанта ОСОБА_1 - головного сержанта роти ударних безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_8 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони звільнено від займаних посад і призначено на посаду командира стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони.
Згідно наказу №98 від 05.04.2024 року Військової частини НОМЕР_2 сержант ОСОБА_1 , призначений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2024 року №54-РС на посаду командира стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти Військової частини НОМЕР_5 , вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 та з 05.04.2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
09.04.2024 року командиром Військової частини НОМЕР_2 складено доповідь №1683/685 по факту неприбуття військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 на місце служби, з якої вбачається, що 09.04.2024 року сержант ОСОБА_1 у визначений приписом строк до частини не прибув.
16.04.2024 року Військової частиною НОМЕР_2 складено акт службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 сержантом ОСОБА_1 , з якого вбачається, що сержант ОСОБА_1 05.04.2024 року вибув з Військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження служби у Військовій частині НОМЕР_5 , проте станом на 16.04.2024 року не прибув у Військову частину НОМЕР_5 і не повернувся у Військову частину НОМЕР_2 та рахується таким, що перебуває у списках осіб, які самовільно залишив військову частину.
Також вказаним актом за порушення вимог статей 11, 49, 112-1, 112-2 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та відповідно до пункту «б» статті 48 тат статті 54 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на сержанта ОСОБА_1 передбачено накладення дисциплінарного стягнення «ДОГАНА».
Крім цього вказаним актом передбачено:
- нездійснення виплати сержанту ОСОБА_1 100% премії за квітень 2024 року;
- не здійснення виплати сержанту ОСОБА_1 додаткової винагороди за квітень місяць 2024 року;
- припинення починаючи з 05.04.2024 року нарахування грошового забезпечення та знято з грошового забезпечення у Військової частини НОМЕР_2 сержанта ОСОБА_1 .
30.05.2024 року прокурором Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону прийнято постанову про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження у кримінальному провадженні №42024041330000309 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України.
Відповідно до наказу №95-РС від 04.06.2024 року Військової частини НОМЕР_2 на підставі постанови про закриття кримінального провадження Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у м. Полтава від 27.05.2024 року, поновлено на військовій службі та призначено на посаду головного сержанта роти ударних безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_8 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони з 30.05.2024 року.
06.06.2024 року командиром Військової частини НОМЕР_2 складено доповідь №1683/1330 по факту надзвичайної події в Військовій частині НОМЕР_2 , з якого вбачається, що сержант ОСОБА_1 не прибув на місце служби в район виконання завдань АДРЕСА_2 , а також відсутній на службі в АДРЕСА_3 , що підтверджується поясненнями та рапортами лейтенанта ОСОБА_2 , молодшого лейтенанта ОСОБА_3 та старшого лейтенанта ОСОБА_4 .
Також у вказаній доповіді зазначено, що 06.06.2024 року у Криворізькій спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Східного регіону старшим лейтенантом ОСОБА_5 отримана постанова прокурора від 30.05.2024 року про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, у зв'язку з чим встановлено, що провадження ЄРДР №42024041330000309 від 19.04.2024 року за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України відносно колишнього сержанта ОСОБА_1 станом на 06.06.2024 року є відкритим.
15.06.2024 року Військової частиною НОМЕР_2 складено акт службового розслідування за ознаками ухилення від військової служби Військової частини НОМЕР_2 сержантом ОСОБА_1 , відповідно до якого встановлено факт ухилення сержанта ОСОБА_1 від несення обов'язків військової служби шляхом симуляції хвороби чи іншого обману з 06.06.2024 року по теперішній час, який став можливим внаслідок умисних дій з боку ОСОБА_1 . Таким чином в діях сержанта ОСОБА_1 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.409 Кримінального кодексу України.
З довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу 7 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року вбачається, що сержанту ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення за березень та квітень 2024 року в загальній сумі 23 226,29 грн.
Непогоджуючись із невиплатою грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частинами 2-4 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Так, за приписами ст.1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до вимог ст.26 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідно до п.п.144-1, 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає про протиправність невиплати йому грошового забезпечення за період з 01.04.2024 року.
Суд звертає увагу, що нарахування грошового забезпечення позивача було припинено, зокрема, за фактом самовільного залишення позивачем військової частини та ухилення від військової служби, внаслідок чого складено акти від 16.04.2024 року та від 15.06.2024 року, та наказів, прийнятих за результатом проведених службових розслідувань.
Суд зауважує, що акти службового розслідування та накази, прийняті на підставі таких актів, не є скасованими та є чинними.
Крім цього ані позивачем, ані відповідачами не надано до суду доказів, що позивач в період з 01.04.2024 року перебував та брав участь у відповідних діях та заходах безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, що є ключовою умовою для нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року.
Таким чином суд доходить висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та додаткову винагороду за період самовільного залишення військової частини, а отже позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині виплати грошового забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд зазначає наступне.
Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 року прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту - постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
За п.2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 визначено порядок обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі по тексту - постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023.
Пунктом 1 постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Постановою №481 змінено п. 4 постанови №704, в зв'язку з чим з цієї дати норма права має наступну редакцію: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою №481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За таких обставин, у спірних правовідносинах у відповідачів були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Таким чином суд доходить висновку, що позовній вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки нарахування грошового забезпечення, суд зазначає, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки фактично дії щодо невиплати грошового забезпечення не були вчинені відповідачем протиправно та вказане грошове забезпечення не підлягало нарахуванню та виплаті позивачу.
Таким чином суд доходить висновку, що вказані позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 3 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (далі - постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як стверджує позивач, невиплатою позивачу грошового забезпечення позивачу завдано моральну шкоду.
З огляду на відсутність підстав для визнання протиправними дій щодо невиплати позивачу грошового забезпечення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на поштові та канцелярські витрати, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на відмову в задоволенні позовної заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів судових витрат.
Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на відмову в задоволенні позовної заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Керуючись ст.2, 5, 14, 139, 241-246, 255, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на поштові та канцелярські витрати - відмовити.
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський