16 грудня 2024 року Справа № 160/25793/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити
певні вимоги,
25.09.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням уточненого позову, просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 про неприйняття позитивного рішення за рапортом від 09.08.2024 року, а саме: солдату ОСОБА_1 , номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 не погоджено задоволення рапорту.
- скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2024 року №5496 щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 09.08.2024 року, номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;
- скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2024 року №6648 щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 , від 09.08.2024 року номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 , від 09.08.2024 року, номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 з урахуванням висновків, вказаних в рішенні суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі того, що він є єдиним членом сім'ї , якому необхідно здійснювати постійний догляд за батьком, який є інвалідом ІІ групи, на підтвердження чого було надано всі необхідні докази, проте, відповідачем за наслідком розгляду вказаного рапорту були прийняті 2 протиправних рішення про відмову у його задоволенні на підставі того, що до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.
02.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
15.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
16.10.2024 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні рапорту позивача про звільнення, з огляду на те, що долучені до рапорту документи не є належними доказами, які підтверджують, що позивач є єдиним членом сім'ї, який може здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка потребує постійного догляду, або інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. При цьому, зазначено, що обов'язок доведення підстав звільнення та надання відповідних документів є обов'язком виключно військовослужбовця, який рапорт подає.
25.10.2024 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що оскільки обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача, останній мав право відмовити у задоволенні рапорту про звільнення у випадку наявності доказів на спростування обставин, які зазначено в якості підстави для звільнення з військової служби.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 .
01.08.2024 року батькові позивача - ОСОБА_2 було встановлено 2 групу інвалідності, у зв'язку із загальним захворюванням, який потребує постійного стороннього догляду безстроково.
09.08.2024 року позивач звернувся з рапортом до командира частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі п.п. “г» п.2 ч.4 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини на таких підставах : необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини, який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, до якого долучено відповідні докази.
13.08.2024 року відповідачем прийнято рішення №5496, відповідно до якого, за наслідком розгляду рапорту від 09.08.2024 року, військовою частиною НОМЕР_1 , не прийнято позитивного рішення, а саме: солдату ОСОБА_1 не погоджено задоволення рапорту на підставі того, що до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.
16.09.2024 року відповідачем прийнято рішення №6648, відповідно до якого, за наслідком повторного отримання та розгляду рапорту від 09.08.2024 року, позивачу відмовлено у його задоволенні та продубльовано попереднє рішення.
військовою частиною НОМЕР_1 , не прийнято позитивного рішення, а саме: солдату ОСОБА_1 не погоджено задоволення рапорту на підставі того, що до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.
Позивач вважає вказані рішення відповідача протиправними, оскільки до рапорту про звільнення було долучено належні докази на підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі-Закон № 2232-XII).
Частинами 1, 2, 4-6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Водночас підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктом г, пункту 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 статті 12 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, аналіз положень підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII свідчить про те, що для звільнення з військової служби необхідною є наявність таких умов:
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка);
- наявність у осіб, які потребують догляду, I чи II групи інвалідності;
- відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, (далі - Інструкція) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно додатку 19 Інструкції (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом “г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом “ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом “г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
- копія аркуша бесіди;
- копія рапорту військовослужбовця;
- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;
- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Так, позивачем на підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю І групи та на підтвердження про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи надано наступні документи:
- копію паспорту ОСОБА_2 ;
- копію свідоцтва про народження позивача ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 ;
- копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;
- копію довідки до акта огляду метко-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 , в якому зазначена ІІ група інвалідності;
- копію висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, відповідно до якого ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, проживає разом з ОСОБА_1 та потребує постійного стороннього догляду ;
- нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 , якою останній підтверджує, що із числа військовозобов'язаних членів його сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) обирає сина ОСОБА_1 ;
- відповідь Довгинцівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області, відповідно до якої реєстр, як державна електронна інформаційна система містить інформацію про наявність юридичних фактів, а не їх відсутність та відомості про акти цивільного стану, які не прив'язані до однієї фізичної особи, тому не відображає та не фіксує родинні стосунки між особами.
Спірними рішеннями ОСОБА_1 не погоджено задоволення рапорту на підставі того, що до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.
Проте, суд зазначає, що додаток 19 Інструкції (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містив конкретного переліку таких документів, при цьому, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, не було передбачено конкретного документу, яким встановлюється відсутність у особи членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
У силу положень статті 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-ХIV) усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Згідно з ст. 111 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
За правилами статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 року №124 (Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення, тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів а моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Наведені вище положення передбачають право подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.
Командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.
При цьому командир має приймати рішення та діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення за рапортом військовослужбовця.
Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року №735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017 року за №94/29962).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції №735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Інструкції №735 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
За правилами пункту 5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Як то згадано у пункті 7 розділу ІІІ Інструкції №735, відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
Однак, в порушення приписів Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України №735 від 28.12.2016 року та приписів Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 року №124, та положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідачем в оскаржуваних рішеннях не зазначено яким саме нормам законодавства не відповідають додані до рапорту документи, або нормативно-правового акта, яким визначено документ який може підтвердити відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.
З урахуванням наведеного, дослідивши документи, які долучено позивачем до рапорту про звільнення на підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, з урахуванням того, що додаток 19 Інструкції (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містив конкретного переліку документів, які мають бути надані ні підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, як і будь-яким іншим чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, при цьому, суд дійшов висновку, що позивачем до рапорту про звільнення з військової служби від 09.08.2024 року долучено належні та достатні докази на підтвердження відсутності у батька позивача ОСОБА_2 - особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, інших членів сім'ї першого чи другого ступеня.
Жодних посилань на конкретний вид та форму документа, якого не вистачає для прийняття позитивного рішення за рапортом позивача, відповідач не вказав, як і не вказав норму закону, якою це передбачено.
При цьому, суд зазначає, що позовна вимога про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 про неприйняття позитивного рішення за рапортом від 09.08.2024 року, а саме: солдату ОСОБА_1 , номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 не погоджено задоволення рапорту, задоволенню не підлягає, оскільки задоволення, або відмова у задоволенні рапорту належить до дискреційних повноважень відповідача.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі вищевикладеного, суд, зауважує, що належним способом захисту прав позивач є визнання протиправними та скасування рішень військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2024 року №5496 та від 16.09.2024 року №6648 щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 09.08.2024 року номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням того, що рапорт позивача від 09.08.2024 року про звільнення було розглянуто двічі лише з підстав його отримання через різні засоби доставки, суд дійшов висновку про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 , від 09.08.2024 року, номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2422,40 грн., що документально підтверджується квитанціями №0.0.3903002433.1 від 23.09.2024 року та №0313310014 від 04.10.2024 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню відповідно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2422,40 грн., бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2024 року №5496 та від 16.09.2024 року №6648 щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 09.08.2024 року номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 , від 09.08.2024 року, номеру обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв