Номер провадження 22-ц/821/1800/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/10859/24 Категорія: 331500000 Токова С.Є.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
17 грудня 2024 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
заявник - адвокат Семенюк Ольга Григорівна, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ;
законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ;
заінтересована особа - ОСОБА_3 ;
представник заінтересованої особи - адвокат Шимановський Артем Володимирович;
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_3 - адвокат Шимановський Артем Володимирович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шимановського Артема Володимировича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2024 року у справі за заявою адвоката Семенюк Ольги Григорівни, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , законний представник ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради про видачу обмежувального припису,
13 вересня 2024 року адвокат Семенюк О.Г., в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ,, звернулася до суду із вказаною заявою в якій просить видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_3 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього наступні обов'язки, а саме: заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання з сином ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежити спілкування ОСОБА_3 , з сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених вимог адвокат зазначила, що за адресою: АДРЕСА_2 мешкають ОСОБА_2 , її цивільний чоловік - ОСОБА_3 та двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_3 ніде не працює. Більшість часу проводить з дітьми.
Сімейне життя ОСОБА_2 з ОСОБА_3 не заладилося через те, що він неодноразово вчиняв домашнє насильство щодо неї. Однак вона в поліцію зверталася лише один раз, приблизно в 2020-2021 роках і 1 раз на гарячу лінію. Продовжувала жити з цивільним чоловіком заради дітей.
02 вересня 2024 року ОСОБА_5 повідомив спочатку сестрі, а потім і матері про те, що його побив його батько ОСОБА_3 за наступних обставин.
02 вересня 2024 року після школи ОСОБА_6 пішов разом з ОСОБА_3 на прогулянку, під час якої вони зайшли до квартири батьків ОСОБА_3 . Самих батьків в квартирі не було. Через деякий час син почав проситися додому. Це був перший навчальний день і він хотів провести час вдома, щоб перепочити. Батько відмовив. Через деякий час ОСОБА_6 знову почав проситися додому. У відповідь ОСОБА_3 вдарив його ногою в груди, а потім ногою в руку. ОСОБА_6 заплакав від болю та страху. Тоді ОСОБА_3 охопив його рукою за шию і повів в ванну кімнату, де почав умивати сина холодною водою. Після цього він відвів сина додому. Дома ОСОБА_3 нікому не розказав про те, що трапилося. Наступного дня донька ОСОБА_8 повідомила директора школи № 26, де навчається ОСОБА_6 про те, що відбулося. Директор школи викликала до школи матір ОСОБА_6 , де вже були представники поліції, соціальний педагог, психолог. Поспілкувавшись з ОСОБА_2 , вони направили її до Служби у справах дітей, де вона також повідомила про те, що сталося.
Наступного дня, 04.09.2024 року представники Служби у справах дітей прибули до квартири, де мешкає ОСОБА_6 . Батько був вдома. Він не захотів пускати представників Служби і не давав їм поспілкуватися з дитиною. В результаті чого представниця Служби була змушена викликати поліцію. Лише після того як прибув наряд поліції, представниця Служби у справах дітей та лікар змогли поспілкуватися з дитиною. ОСОБА_6 детально повідомив про обставини його побиття батьком. Після чого був виписаний терміновий заборонний припис стосовно кривдника на 10 днів, термін якого закінчується о 16.30 14 вересня 2024 року.
У заяві також зазначається, що 08.09.2023 року ОСОБА_3 намагався задушити свою доньку ОСОБА_8 , що підтверджується копією консультації ЛОР-лікаря від 18.09.2023 року та консультативним висновком спеціаліста від 19.09.2023 року.
З метою захисту прав дитини ОСОБА_1 , забезпечення дієвого та ефективного способу захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо нього, адвокат Семенюк О.Г., яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно його батька ОСОБА_3 .
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2024 року заяву задоволено.
Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_3 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покладено на нього наступні обов'язки, а саме:
заборонено ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання з сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
обмежено спілкування ОСОБА_3 з сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено строк обмежувального припису шість місяців.
Задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог, встановивши, що батько вчиняє відносно сина домашнє насильство, що підтверджується терміновим заборонним приписом, складений працівниками поліції від 04.09.2024 року та актом Служби у справах дітей Черкаської міської ради про проведення рівня безпеки дитини від 04.09.2024 року.
Не погоджуючись з рішення суду представник ОСОБА_3 - адвокат Шимановський А.В. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає принципам справедливості та рівності учасників справи.
Вказує, що терміновий заборонний припис стосовно кривдника який міститься в матеріалах справи не є достатнім доказом вчинення домашнього насильства, оскільки це лише тимчасовий спеціальний захід до вирішення питання по суті. Зазначає, що ОСОБА_3 жодного разу не притягувався до відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або інших протиправних дій, що могло б свідчити про наявність в його діях ознак насилля та його системність, повторюваність.
В апеляційній скарзі зазначає, що постановою від 03.10.2024 року по справі № 712/11051/24 відносно ОСОБА_3 за ст. 173-2 ч. 1 КУпАП провадження закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Суд не знайшов підтвердження вчинення ОСОБА_3 насильства в сім'ї.
11 листопада 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника заявника - адвоката Семенюк О.Г. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що оскаржуване рішення суду є справедливим, а апеляційна скарга безпідставною. Вказує, що факт завдання фізичного насильства зі сторони батька підтвердила допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_1 , яка є старшою донькою ОСОБА_3 . Також, факт домашнього насильства підтверджується актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 04.09.2024 року, який був складений Службою у справах дітей Черкаської міської ради, коли було здійснено виїзд за адресою проживання ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_3 . Зі змісту акту вбачається, що дитина дійсно підтвердила факт нанесення батьком йому тілесних ушкоджень ( зі слів дитини батько вдарив його ногою в груди та в руку). Коментар спеціаліста у акті: «синці на лівій руці видимі. Хлопчик зляканий, знервований, пригнічений, емоційно нестабільний. Також дитина пояснила, що боїться залишатися з батьком наодинці. Батько від дачі пояснень в категоричній формі відмовився».
Щодо посилання скаржника на постанову про закриття провадження відносно ОСОБА_3 за ст. 173-2 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, представник заявника вказує, що адміністративна справа розглядалася після винесення обмежувального припису і не може бути доказом в рамках зазначеної справи. Посилається на позицію Верховного суду у справі 341/1363/21 згідно якої сам по собі факт не притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При розгляді справи судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . В графі батьки значаться: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 (а.с.5).
ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 та спільними дітьми - неповнолітнім ОСОБА_1 , 2014 року народження, ОСОБА_4 , 2005 року народження, проживають за однією адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі договору дарування частини квартири від 01.03.2002 року, 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 належать ОСОБА_2 (а.с.13).
Звертаючись в суд з заявою про видачу обмежувального припису, заявник посилається на насильство з боку ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, як постраждали від такого насильства.
Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Частинами другою, третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
На підтвердження заявлених вимог представником заявника адвокатом Семенюк О.Г. надано суду терміновий заборонний припис складений 04.09.2024 року, згідно якого ОСОБА_3 вчинив домашнє насильство над своєю дитиною ОСОБА_1 та визначено заборону ОСОБА_3 на вхід та перебування у місці проживання з ОСОБА_1 в будь-який спосіб контактувати з сином (а.с.11), акт проведення оцінки рівня безпеки складений комісією Служби у справах дітей згідно якого ОСОБА_1 боїться свого батька ОСОБА_3 , наявні фізичні та поведінкові ознаки, що можуть свідчити про жорстке поводження з дитиною. Зі слів дитини батько вдарив його ногою в груди та в руку. Коментар спеціаліста: синці на лівій руці видимі. Хлопчик заляканий, знервований, пригнічений, емоційно нестабільний. Дитина пояснила, що боїться залишатися з батьком наодинці. Батько від дачі пояснень в категоричній формі відмовився (а.с.26-30).
Разом з тим, факт завдання фізичного насильства зі сторони батька підтвердила допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 вчинялося домашнє насильство відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , що підтверджується безпосередньо актом проведення оцінки рівня безпеки складений комісією Служби у справах дітей, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосувати до ОСОБА_3 обмежувальний припис у вигляді заборони йому перебувати в місці спільного проживання з сином ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та обмеживши спілкування ОСОБА_3 з сином ОСОБА_1 строком на 6 місяців.
Доводи скаржника в апеляційній скарзі стосовно того, що заявником не доведено суду того факту, що ОСОБА_3 вчиняє домашнє насильство стосовно малолітнього сина не відповідають обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Так, суд першої інстанції врахував як доказ терміновий заборонний припис який є одним із спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, який виноситься кривднику уповноваженими підрозділами Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення та акт проведення оцінки рівня безпеки складений комісією Служби у справах дітей.
Частиною першою статті 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлено, що терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
Відповідно до частини дев'ятої статті 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України.
Правом на оскарження вказаного термінового заборонного припису, що передбачено частиною дев'ятою статті 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ОСОБА_3 не скористався.
Не підлягають до задоволення доводи апеляційної скарги щодо відсутності постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 на підставі ч. 1 ст. 173-2 КУпАП України, оскільки сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника. (Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 червня 2022 року у справі № 371/1363/21).
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, виходив не з факту притягнення заінтересованої особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, а з сукупності доказів, які належним чином були оцінені.
Посилання скаржника на те, що заявником було подано до суду акт проведення оцінки безпеки поза межами строків визначених законодавством, а судом в порушення норм процесуального права було прийнято даний доказ, не підлягають до уваги, так як відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України «прийняття доказів поза межами строків встановлених ЦПК України » не відносяться до підстав для обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції.
Під час вирішення питання щодо застосування такого заходу суд першої інстанції, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, оцінив пропорційність втручання у права і свободи особи-кривдника, враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою останнього.
У даній справі, суд дійшов обґрунтованого висновку, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, і такі ризики є реальними. Тому пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву власності кривдника, поведінка якого переходить у більш жорстку форму.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шимановського А.В. слід залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2024 року- без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шимановського Артема Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року.
Судді