Житомирський апеляційний суд
Справа №296/2408/24 Головуючий у 1-й інст. Петровська М.В.
Категорія 69 Доповідач Павицька Т. М.
18 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/2408/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Петровської М.В. в м. Житомирі,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, у якому просила розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 вересня 2008 року відділом реєстрації цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис №1779. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з початком повномасштабного вторгнення російських військ, вони з відповідачем не підтримують сімейно - шлюбних відносин, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, кожен з них живе окремим життям та своїми інтересами. Також посилається на втрату взаєморозуміння та взаємоповаги один до одного. Наголошувала, що збереження шлюбу та примирення є неможливим.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 14 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 27 вересня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис №1779. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211,20 грн судових витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом невірно встановлено, що збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Зазначає, що відповідач виїхав до родини у Федеративну республіку Німеччина, де перебуває на даний час та проживає разом із сім'єю. У шлюбі сторони перебувають 15 років, та мають двох неповнолітніх дітей. Родинні відносини є добрими. Діти повинні рости у повноцінній сім'ї , позов поданий під дією емоцій, викликаних складними життєвими обставинами. Судом надано строк для примирення лише 1 місяць, що є вкрай коротким часом для налагодження відносин. Крім того, судове засідання було проведено без участі сторін. В судовому засіданні не приймали участі представники сторін , причини їх неявки судом з'ясовано не було, що є порушенням норм процесуального законодавства та окремою підставою для скасування судового рішення.
08 грудня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 надіслали відзив на апеляційну скаргу у якому просять апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14.10.2024 залишити без змін. Вказують, що відповідач дізнавшись де проживає його сім'я, а саме у Федеративній республіці Німеччина приїхав і вчиняв сімейне насильство щодо позивача та дітей, що підтверджується судовим приписом про заборону наближення відповідача до позивача, виданий судом Федеративної республіки Німеччина. Зазначає, що відповідач вводить суд в оману з метою особистого відчуження спільного майна подружжя. Твердження відповідача, що позов подано під впливом емоцій не відповідає дійсності. Згідно ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 27 вересня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.09.2008, актовий запис №1779.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини другої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Матеріали справи свідчать про те, що у березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, подружні стосунки не склалися, шлюбно - сімейні відносини припинені, збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам сторін, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу між сторонами.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Представник відповідача в апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про фактичне збереження шлюбних відносин та неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги щодо дійсних причин розірвання шлюбу фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Доводи апеляційної скарги про те, що вони з позивачкою проживають разом, не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції про розірвання шлюбу. Позивач скористалась своїм правом на припинення шлюбних відносин шляхом пред'явлення до суду такого позову.
В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що судом першої інстанції було надано мінімальний строк для примирення тривалістю один місяць.
Колегія апеляційного суду звертає увагу, що згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Відмова в розірванні шлюбу буде примушуванням однієї із сторін до шлюбу та шлюбних відносин, а тому судом першої інстанції не порушено норми як матеріального так і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи за відсутності представників сторін не заслуговують на уваги з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача - ОСОБА_4 належним чином була повідомлена про дату, час та місце судового засідання та надіслала заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , згідно розписки був належним чином повідомлений про розгляд справи 14 жовтня 2024 року об. 09 год. 30 хв.
Відповідно до ч.1,2 ст. 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Вбачається, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17.04.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін.
Згідно приписів п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою. У випадку невиконання учасником справи його обов'язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Судом першої інстанції не постановлялася ухвала про визнання явки сторін по справі обов'язковою.
Разом з тим, сторони по справі та їх представники були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, однак представник відповідача не скористався своїм правом брати участь у судовому засіданні 14.10.2024, заяви (клопотання) про відкладення розгляду справи не подавав.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У свою чергу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Представником відповідача не надано, як суду першої інстанції так і до апеляційної скарги доказів, які підтверджують фіктивність розірвання шлюбу.
Інші доводи апеляційної скарги на правильність ухваленого рішення не впливають, оскільки шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.
Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді