16 грудня 2024 року Справа № 160/26622/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
04.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області про відмову в частині призначення пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника за померлого (загиблого) ОСОБА_2 від 01.03.2024 року;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію ОСОБА_1 по втраті годувальника за померлого (загиблого) ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дати звернення з заявою про призначення пенсії до відповідача.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», при цьому рішенням відповідача було відмолено у призначенні пенсії в разі втрати годувальника, оскільки в документах про призначення відсутні документи, які підтверджують факт відсутності осіб, які за Законом зобов'язані утримувати ОСОБА_1 підстави для призначення пенсії в разі втрати годувальника відсутні. Позивач вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії в разі втрати годувальника протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач надала відповідачу документи про перебування непрацездатних членів сім'ї на утриманні померлого онука - рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.12.2023 року, яким встановлено факт сумісного проживання та перебування позивача на утриманні у загиблого онука. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.
10.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
24.10.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що у зв'язку з тим, що в документах про призначення пенсії відсутні документи, які підтверджують факт відсутності осіб, які за Законом зобов'язані утримувати позивача, підстави для призначення пенсії в разі втрати годувальника відсутні. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 08.06.2004 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.03.2024 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки в документах про призначення відсутні документи, які підтверджують факт відсутності осіб, які за Законом зобов'язані утримувати ОСОБА_1 підстави для призначення пенсії в разі втрати годувальника відсутні.
Позивач вважає рішення відповідача щодо відмови призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, процедури призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
Частиною 1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до абзацу третього ст.1 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII) члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Тобто, вказаний закон передбачає безумовну гарантію особам, які є членами сімей військовослужбовців, які загинули чи пропали безвісти, отримати право на пенсію в разі втрати годувальника.
Умови призначення пенсій в разі втрати годувальника встановлені ст.29 Закону України №2262-XII.
Так, пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Положеннями статті 31 Закону №2262-ХІІ визначено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Статтею 266 Сімейного кодексу України передбачено, що повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, повнолітні внуки повинні мати змогу надавати матеріальну допомогу.
Судом встановлено, що спірним рішенням відповідача відмовлено позивачці у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв'язку із відсутністю документів які б підтверджували факт відсутності осіб, які за законом зобов'язані утримувати позивача.
Надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу прийняття спірного рішення, суд зазначає наступне.
Пунктом 10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 (далі - Порядок №3-1) передбачено перелік документів для призначення пенсії в разі втрати годувальника, якими є загальних: заява, копія свідоцтва про смерть годувальника, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю, висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби), довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні, документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев'ятим пункту 7 цього Порядку.
Додатково передбачені й інші документи в залежності від категорії осіб, про яких йде мова в ст.30 Закону №2262-XII.
Зокрема, для призначення пенсії в разі втрати годувальника батькам, дружині (чоловіку), діду та бабусі, зазначеним у пунктах "б", "в", "г" статті 30 Закону, додатково подаються такі документи:
довідка МСЕК (за наявності групи інвалідності);
копія свідоцтва про народження померлого годувальника або рішення суду про встановлення родинних стосунків;
довідка уповноваженого органу з місця проживання або рішення суду про перебування на утриманні померлого годувальника (для призначення пенсії вітчиму або мачусі).
Отже, документи, які мають бути подані для отримання відповідного виду пенсії, повинні підтверджувати особисті відомості заявника, родинні відносини з померлим військовослужбовцем та причину його смерті.
У цьому контексті судом враховано, що такий вид документа, як рішення суду про встановлення родинних стосунків стосується саме виду рішення про встановлення факту, який має юридичне значення.
Судом встановлено, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.12.2023 у цивільній справі № 185/13745/23, яке набрало законної сили 09.01.2024 року, встановлено факт, що позивачка ОСОБА_1 перебувала на утриманні у загиблого онука військовослужбовця ОСОБА_2 .
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Правило цієї частини означає, що учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість, такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Такий висновок щодо застосування норми частини четвертої статті 78 КАС викладено у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 638/18852/16-а.
Згідно з рішенням Виконавчого комітету Павлоградської міської ради № 639 від 10.06.2009 року померлому було надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Відповідно розпорядження голови районної державної адміністрації №477-р-09 від 28.07.2009 року заявниця була призначена опікуном над малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З липня 2009 року та до його повноліття її онук перебував на повному її утриманні та вихованні, а з досягненням ним повноліття, вже заявниця перебувала на його утриманні, одержувала від нього допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Проживаючи спільно між ними був тісний родинний та сімейний зв'язок, вони були пов'язані спільним побутом, спільно вели господарство.
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №4170, що видане 05.06.2023 року Дніпропетровським обласним бюро судово-медичної експертизи та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , що видане 08.06.2023 року виданим Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про Пенсійне забезпечення осіб, звільнених від військової служби, та деяких інших осіб» позивач надала документи про те, що відсутні особи, які зобов'язані утримувати ОСОБА_1 , серед яких було свідоцтво про смерть сина - ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть онука - ОСОБА_4 та інформація щодо сина- ОСОБА_5 , відносно якого перебуває на розгляді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження, якому було обрано запобіжний захід з 29.03.2018 року по 01.02.2023 року у вигляді тримання під вартою, з 01.02.2023 рогу по 02.03.2024 року під цілодобовим домашнім арештом, з 07.05.2024 року по 05.09.2024 під домашнім арештом.
З чоловіком ОСОБА_6 шлюб розірвано 06.09.1994 року, про що свідчить витяг з ДРАЦС. Інших осіб, які за Законом зобов'язані утримати ОСОБА_1 відсутні.
Отже, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд при розгляді справи дійшов висновку, що допомога, яка надавалась позивачу її онуком за життя, була для неї постійним і основним засобом для існування, між ними існував тісний родинний та сімейний зв'язок та до його повноліття, перебував на повному утриманні та вихованні свого піклувальника - ОСОБА_1 , останні були пов'язані спільним побутом, спільно вели господарство, мали спільний бюджет та несли спільні витрати, мали взаємні права та обов'язки, та рішенням суду встановлено факт, перебування позивача на утриманні її онука військовослужбовця який загинув.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про безпідставність неврахування відповідачем рішення суду, яким підтверджено факт перебування позивачки на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Позивач мала законне сподівання на призначення вказаного виду пенсії з огляду на ст.30 Закону України №2262-XII щодо права членів сім'ї військовослужбовця, який загинув, на отримання пенсії в разі втрати годувальника.
Крім того, судом враховано, що відомостей про наявність інших осіб, які за законом зобов'язані утримувати позивачку, відповідач не наддав, а ні під час розгляду подання про призначення пенсії, а ні під час розгляду справи у суді.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника за померлого (загиблого) ОСОБА_2 від 01.03.2024 року.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 по втраті годувальника за померлого (загиблого) ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дати звернення з заявою про призначення пенсії до відповідача, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по втраті годувальника за померлого (загиблого) ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дати звернення з заявою про призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в сумі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №1328-7267-7553-5833 від 03.10.2024 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області про відмову в призначення пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника за померлого (загиблого) ОСОБА_2 від 01.03.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по втраті годувальника за померлого (загиблого) ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дати звернення з заявою про призначення, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв