про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
17 грудня 2024 року ЛуцькСправа № 140/13853/24
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Плахтій Н.Б., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області), в якому просить визнати протиправною бездіяльність ГУ НП у Волинській області з приводу не проведення остаточного розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних з органів поліції - 05.03.2021; стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 1255466,8 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
12.12.2024 позивач на виконання ухвали суду подав заяву про усунення недоліків разом із заявою про поновлення пропущеного строку.
В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку ОСОБА_1 посилається на те, що його трудовий спір з ГУ НП у Волинській області в частині оплати праці виник 22.03.2021, коли з ним провели неповний розрахунок при звільненні. Позивач зазначає, що звернувся з цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) в редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежує звернення до суду будь-яким строком. А тому позивач вважає, що звернення до суду щодо сум, які були виплачені до 19.07.2022, не обмежується будь-яким строком, що підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.
Крім того, позивач покликається на висновки, які здійсненні Верховним Судом у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 про те, що поняття «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата» є рівнозначними. Так, під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, під належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Позивач зазначає, що отримавши постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 у справі №14/10957/23 та лист ГУ НП у Волинській області від 01.10.2024 №30219-2024, в якому зазначені всі суми, що були виплачені йому в період з 22.03.2021 по 31.07.2024, дізнався про порушене право на справедливу компенсацію сум за затримку розрахунку при звільненні.
З наведених підстав просив поновити строк звернення до суду.
Аналізуючи доводи, викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду, суд враховує наступне.
Як визначено частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
11.02.2021 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №240/532/20 дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України.
Суд звертає увагу, що предметом даного спору є вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, а тому строк звернення до суду становить один місяць з дня фактичного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 05.03.2021.
З позовної заяви та долучених до неї документів слідує про виплату позивачу після звільнення наступних сум:
22.03.2021 - грошове забезпечення за березень 2021 року в сумі 1534,58 грн та компенсація за 7 діб невикористаної відпустки 1935,59 грн;
29.06.2021 - 99545,16 грн одноразової грошової допомоги при звільненні;
24.02.2022 - 4344,20 грн на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №140/6609/21;
28.04.2022 - 157,50 грн на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №140/6609/21;
14.02.2023 - 44284,46 грн на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №140/6609/21;
31.07.2024 - 13199,80 грн на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 у справі №140/10957/23;
25.10.2024 - 19082,68 грн на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 у справі №140/10957/23.
Суд зазначає, що строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.02.2022 у справі №300/3142/20, від 07.09.2023 у справі №160/914/23, застосування якої судом є релевантним у спірних правовідносинах.
Отже, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, який проведений 22.03.2021, розпочав свій відлік 23.03.2021 та сплив 24.04.2021. Аналогічно місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, який проведений 29.06.2021, розпочав свій відлік 30.06.2021 та сплив 01.08.2021.
Крім того, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку виплат:
за судовим рішенням у справі №140/6609/21 розпочав свій відлік 25.02.2022, 29.04.2022 та 15.02.2023 та сплив 26.03.2022, 30.05.2022 та 16.03.2023 відповідно;
за судовим рішенням у справі №140/10957/23 - 01.08.2024, 26.10.2024 та сплив 02.09.2024, 27.11.2024 відповідно.
Судом встановлено, що позивач звернувся з даним позовом до суду 25.11.2024, що підтверджується відбитком штемпеля на конверті.
Тобто, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який проведений 25.10.2024, заявлені в межах строку звернення до суду.
Проте решта вимог заявлені поза межами місячного строку звернення до суду з такими вимогами.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості, тобто, існували такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та підтверджені належними доказами.
Поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин. Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким критеріям: існують обставини, які унеможливлювали або ускладнили вчинення процесуальних дій у визначений законом строк і створювали об'єктивні перешкоди для звернення до суду; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважність причин пропуску строку звернення до суду може бути врахована судом лише у випадку наявності обставин, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду доводи позивача про те, що за правилами статті 233 КЗпП України, в редакції до 19.07.2022, звернення до суду з вимогою про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком, суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не ототожнюється з поняттям «заробітна плата», а тому приписи статті 233 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються.
Крім того, суд зауважує, що отримання позивачем листа відповідача на запит адвоката від 01.10.2024 №30219-2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Суд зазначає, що наведені у заяві причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, оскільки обставин, що є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, судом не встановлено.
Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини першої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки позивач не навів обґрунтованих причин пропуску строку звернення до суду для визнання їх поважними, відтак у суду відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду із заявлених підстав.
Отже, позивач пропустив строк звернення до суду в частині позовних вимог за період, що передує місячному строку звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Позаяк позовна заява у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП у Волинській області з приводу не проведення остаточного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період, що передує місячному строку звернення до суду з цим позовом (тобто за період з 22.03.2021 по 31.07.2024), подана з пропуском строку звернення до суду, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку позивач не надав, тому слід дійти висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 123 КАС України, для повернення позовної заяви позивачеві в означеній частині позовних вимог.
Керуючись частиною другою статті 123, пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів в частині позовних вимог, заявлених за період з 22.03.2021 по 31.07.2024, повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою і доданими до неї документами не пізніше наступного дня після її постановлення.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання.
Суддя Н.Б.Плахтій