17 грудня 2024 року ЛуцькСправа № 140/13518/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ); зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 вказаного Закону у розмірі двох прожиткових мінімумів з 05 квітня 2024 року та здійснювати нарахування та виплату вказаного підвищення до пенсії до настання обставин, з якими Закон пов'язує припинення таких виплат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 має право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ. Проте відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується довідкою Волинської обласної державної адміністрації від 04 квітня 2024 року №2388 (а.с.7).
З відомостей паспорта громадянина України (а.с.9) встановлено, що позивач з 21 вересня 1993 року зареєстрована в місті Камінь-Каширський Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком з 05 квітня 2024 року, не перебуває у трудових відносинах з 02 серпня 2024 року, підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII їй не встановлено, що підтверджено листами ГУ ПФУ у Волинській області від 11 грудня 2024 року №0300-0802-7/73686 (а.с.18) та від 24 липня 2024 року №9217-8217/К-02/8-0300/24 (а.с.10), рішенням від 14 червня 2024 року №032950010587 (а.с.19), витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.22).
Вважаючи протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Волинській області щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивач звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі №796-XII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 “Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Натомість пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року №410-ІХ). До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 липня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року №2415-VIII).
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа- переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, серед іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, неодмінною умовою для задоволення вимог адміністративного позову є встановлення факту порушення прав особи протиправними рішеннями або діями (бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з ненарахуванням та невиплатою ГУ ПФУ у Волинській області щомісячного підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, з 05 квітня 2024 року.
Як встановлено судом із рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 14 червня 2024 року №032950010587, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 05 квітня 2024 року; на час призначення пенсії позивач перебувала у трудових відносинах (а.с.20).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність 01 серпня 2024 року (а.с.22).
При вирішенні спірних правовідносин суд враховує, що пунктом 3 частини другої статті 16 Закону України від 09 липня 2023 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» установлено обов'язок застрахованої особи повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення.
Відповідно до пункту 2.5 розділу ІІ Порядку №22-1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 25 листопада 2005 року №22-1 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, зі змінами; далі - Порядок №22-1), у разі працевлаштування/ звільнення особи, якій призначено пенсію, такою особою протягом 10 днів з дня працевлаштування/звільнення надаються органу, що призначає пенсію, документи, які підтверджують, що особа працює/ не працює, зазначені у пунктів 2.21 цього розділу.
Згідно з абзацами першим, четвертим пункту 2.21 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: копія наказу (розпорядження) про звільнення з роботи, трудова книжка або відомості про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб, індивідуальні відомості про застраховану особу, що додаються органом, що призначає пенсію, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними.
У разі звільнення (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) особа повідомляє орган, що призначає пенсію, про дату звільнення (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) шляхом подання відповідної заяви згідно з цим Порядком.
Додатком 7 до Порядку №22-1 затверджено Пам'ятку пенсіонеру, в пункті 2 якої визначено, що пенсіонери протягом 10 днів зобов'язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсійної виплати або продовження, припинення її виплати, з наданням документів, що підтверджують: влаштування на роботу, звільнення з роботи, реєстрацію або припинення державної реєстрації підприємницької діяльності як фізичної особи - підприємця.
Отже, наведеними вище нормативно-правовими актами чітко передбачено обов'язок пенсіонерів у разі звільнення з роботи (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу) повідомляти про це територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку шляхом подання відповідної заяви.
З матеріалів справи не вбачається дотримання позивачем зазначеного обов'язку, а саме повідомлення відповідача про припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходів, та набуття статусу непрацюючого пенсіонера, про що свідчить лист ГУ ПФУ у Волинській області від 11 грудня 2024 року №0300-0802-7/73686. При цьому наданий позивачем лист від 24 липня 2024 року №9217-8317/К-02/8-0300/24 не є належним доказом, що підтверджує статус ОСОБА_1 , так як не відповідає встановленим судом обставинам справи (зокрема відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань).
Необхідно зазначити, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Оскільки, як встановлено судом, ОСОБА_1 не повідомляла ГУ ПФУ у Волинській області про припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходів, що підтвердив відповідач (доказів протилежного матеріали справи не місять), то відсутні підстави для висновку про порушення прав позивача діями (бездіяльністю) цього відповідача.
Таким чином, взаємопов'язані позовні вимоги, заявлені до ГУ ПФУ у Волинській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ задоволенню не підлягають.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк