м. Вінниця
18 грудня 2024 р. Справа № 120/25/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1); Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що, вона звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Листом від 26.12.2022 відповідач повідомив про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачами надано до суду відзиви на позовну заяву, згідно змісту яких у задоволенні позову просили суд відмовити.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Вінницькій області розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 06.11.2023 №212750008721 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи 25 років.
Підставою для винесення вказаного рішення слугувало те, що згідно наданих до заяви документів до страхового стажу позивача не зараховано:
- період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 , оскільки відсутня відмітка про отримання паспорта дитиною та в заяві про призначення пенсії не зазначена відповідна інформація;
- період навчання згідно атестата №225 від 12.11.1982 року потребує уточнення довідкою про період навчання за денною формою з причини наявності факту роботи під час навчання;
- періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 15.08.1979 року:
1) з 22.08.1983 року по 17.09.1983 року, оскільки відсутня інформація про назву підприємства при прийнятті на роботу;
2) з 27.09.1983 року по 18.11.1994 року, оскільки запис про звільнення завірено нечітким відтиском печатки, за яким неможливо ідентифікувати назву підприємства, а також дата наказу про звільнення "16.01.1995" календарно не відповідає даті звільнення;
3) з 18.11.1995 року по 05.11.1997 року, оскільки дата наказу про прийняття "16.01.1995" календарно не відповідає даті прийняття.
Крім того, додатково повідомлено, що до загального страхового стажу заявниці не можливо зарахувати періоди трудової діяльності з січня 1989 року по грудень 1993 року, згідно архівної довідки про заробітну плату № 01-41/233 від 07.09.2017 року та з грудня 1990 року по лютий 1994 року, згідно архівної довідки про заробітну плату № 01-41/433 від 07.09.2017 року, оскільки в акті зустрічної перевірки № 2100-0902-1/986 від 24.12.2021 року ПІП заявниці скорочено " ОСОБА_2 " російською мовою.
Позивач, вважаючи протиправним рішення пенсійного органу про відмову у призначенні їй пенсії за віком, звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачений Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком, зокрема для жінок, які народились у період з 01.10.1959 по 31.03.1960 - у віці 58 років 06 місяців за наявності страхового стажу 25 років.
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно матеріалів справи, на час звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за віком (31.10.2023 року), вона досягла 63 років, відтак відповідно до ст.26 Закону України №1058, необхідний страховий стаж має складати 25 років.
Згідно оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, страховий стаж позивача становить 12 років 7 місяців 12 днів.
Так, позивачу не зараховано періоди роботи:
з 22.08.1983 року по 17.09.1983 року, оскільки відсутня інформація про назву підприємства при прийнятті на роботу;
з 27.09.1983 року по 18.11.1994 року, оскільки запис про звільнення завірено нечітким відтиском печатки, за яким неможливо ідентифікувати назву підприємства, а також дата наказу про звільнення "16.01.1995" календарно не відповідає даті звільнення;
з 18.11.1995 року по 05.11.1997 року, оскільки дата наказу про прийняття "16.01.1995" календарно не відповідає даті прийняття.
З приводу цього суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Згідно копії трудової книжки НОМЕР_3 від 15.08.1979, в спірний період:
запис №13 з 27.09.1983 - прийнята набірником молочної продукції;
запис №14 - 22.07.1985 - переведена дояркою;
запис №15 - 18.03.1987 - переведена набірнецею;
запис №16 - 24.12.1990 - переведена телятницею;
запис №17 по 18.11.1994 - звільнена з посади в зв'язку з ліквідацією радгоспу;
запис № 18 з 18.11.1995 - прийнята на посаду телятниці;
запис №19 з 06.11.1997 - переведена на роботу у ТОВ на посаду телятниці;
Суд зазначає, що вказані пенсійним органом недоліки трудової книжки позивача мають місце, однак неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Так, на момент заповнення (15.08.1979) та внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_4 спірних записів у період до 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), а з 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 162).
Відповідно до пп. 2.5. Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін., виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція № 58, пунктом 2.6, 2.9 якої передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу виправлені. Відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та на записах про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність зображення печатки або назви підприємства на записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку, суд звертає увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим нечіткість відбитку печатки підприємства або неможливість прочитати назву підприємства, з якого звільнено позивача не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
З огляду на викладене, слід дійти висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно не було зараховано до трудового стажу позивача спірні періоди роботи з 22.08.1983 по 17.09.1983, з 27.09.1983 по 18.11.1994, та з 18.11.1995 по 05.11.1997, що на переконання суду, є безумовною підставою для його зарахування відповідачем.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.11.2023 року, яким не зараховано до стажу позивача спірний період роботи, що стало підставою для відмови в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а тому наявні підстави для зарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності зі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з часу звернення з заявою про призначення пенсії.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оскільки до компетенції суду не належить здійснення призначення/перерахунку пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, суд з метою ефективного та повного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 31.10.2023 року, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
За змістом ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. На підставі частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, в розмірі 1073,60 грн.
З урахуванням того, що рішення про відмову в призначенні пенсії, яким позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів, винесено ГУ ПФУ у Вінницькій області, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме з ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області підлягають витрати зі сплати судового збору в сумі 536,80 грн.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.11.2023 №212750008721 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 22.08.1983 по 17.09.1983, з 27.09.1983 по 18.11.1994, та з 18.11.1995 по 05.11.1997 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2023 про призначення пенсії за віком, з врахуванням цього стажу з дати подачі заяви, тобто з 31.10.2023.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач 2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович