17 грудня 2024 року м.Суми
Справа №592/19663/23
Номер провадження 22-ц/816/1366/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» - адвоката Бирченка Богдана Вікторовича
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 березня 2024 року, в складі судді Князєва В. Б., ухваленого у м. Суми,
У грудні 2023 року представник позивача ТОВ «Котельня північного промислового вузла» - адвокат Бирченко Б.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 627 від 20.10.2021 ТОВ «КППВ» визначено виробником та виконавцем послуг з постачання теплової енергії в межах території обслуговування, визначеної додатком № 1 до даного рішення, у тому числі, для будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрована і є власником відповідачка. Таким чином, позивач надає послуги з постачання теплової енергії для квартири, якою володіє та в якій проживає відповідачка.
На підставі договору відступлення права вимоги № 8/2100036 від 29.11.2021 ТОВ «КППВ» набуло право вимоги по оплаті ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії, надані АТ Сумське НВО», на суму 38729,53 грн та абонплати на суму 2066,83 грн. Крім того, за період з листопада 2021 р. по квітень 2023 р. відповідач отримані послуги з централізованого опалення, поставки теплової енергії оплатила не в повному обсязі, внаслідок чого у неї виникла заборгованість у сумі 10818,52 грн та абонплати за період з грудня 2021 р. по травень 2023 р. у сумі 305,47 грн. Загальна сума заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії та абонплати складає 51920,35 грн. У зв'язку з порушенням умов договору відповідачка має сплатити 3 % річних у розмірі 1811,29 грн та інфляційних нарахувань у сумі 5150,78 грн.
З врахуванням наведеного, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Котельня північного промислового вузла» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 38729,53 грн за період з жовтня 2007 р. по квітень 2021 р., заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 10818,52 грн за період з листопада 2021 р. по квітень 2023 р., заборгованість з абонплати у розмірі 2 066,83 грн за період з листопада 2008 р. по липень 2014 р., заборгованість з абонплати у розмірі 305,47 грн за період з грудня 2021 р. по травень 2023 р., 1811,29 грн 3 % річних за період з 21 березня 2017р. по 23 лютого 2022р. та 5 150,78 грн. інфляційних нарахувань за період з 21 березня 2017 р. по 23 лютого 2022 р.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 березня 2020 року ТОВ «Котельня північного промислового вузла» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Котельня північного промислового вузла» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 15902,05 грн , з абонплати у розмірі 305,47 грн, 145 ,89 грн - 3 % річних, 521,43 грн інфляційних нарахувань, витрати по сплаті судового збору в розмірі 615,36 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 716,46 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з березня 2017 року до листопада 2020 року в розмірі 20095,49 грн, 1644,95 грн - 3% річних, 4562,35 грн інфляційних нарахувань, ТОВ "Котельня північного промислового вузла" в особі представника - адвоката Бирченка Б. В., посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов у відповідній частині задовольнити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що здійснюючи оплату житлово-комунальних послуг відповідачка не зазначала призначення платежу, тому дані кошти йшли в рахунок погашення заборгованості в хронологічному порядку, враховуючи проведені часткові оплати на загальну суму 1951,30 грн, фактично у відповідачки існувала заборгованість за період з жовтня 2007 року по квітень 2021 року.
Звертає увагу на те, що з 12.03.2020 р. по 01.07.2023 р. на території України діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19), а отже усі строки позовної давності , що не сплили станом на 12.03.2020 року, були автоматично продовженими на час дії такого карантину. Тому, строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з централізованого опалення та постачання теплової енергії, надані у період з березня 2017 року по листопад 2020 року, не був пропущений позивачем.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та є власником даної квартири.
Рішеннями Виконавчого комітету Сумської міської ради № 322 від 20.05.2011 та № 322 від 18.06.2019 ПАТ «Сумське НВО» визнано виробником та виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах території обслуговування, визначеної додатком № 1, у тому числі багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради № 627 від 20.10.2021 ТОВ «КППВ» визнано виробником та виконавцем послуг з постачання теплової енергії в межах території обслуговування, визначеної додатком № 1 до рішення, у тому числі для будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі Договору про відступлення права вимоги №8/2100036 від 29.11.2021, укладеного між АТ «СМНВО Інжиніринг» та ТОВ«КППВ», право вимоги по оплаті за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії за основними договорами, які укладені виконавцем з боржниками, у тому числі з квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , на суму 38729,53 грн та абонплати у розмірі 2066,83 грн передано ТОВ «КППВ».
Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини в сфері надання житлово-комунальних послуг, що регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідач своєчасно та у повному обсязі не здійснювала оплату за надані послуги, в наслідок чого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Довідки про заборгованість за період з 01.07.2005 по 31.10.2021 утворилась заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії у сумі 38729,53 грн, з 01.11.2021 по 31.05.2023 у сумі 49548,05 грн, та абонплати за період з 01.11.2008 по 31.10.2021 у розмірі 2066,83 грн, з 01.11.2021 по 31.05.2023 у сумі 305,47 грн.
На підставі Договору про відступлення права вимоги № 8/2100036 від 29.11.2021 ТОВ «КППВ» набуло право вимоги по оплаті заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , на суму 38729,53 грн та абонплати у розмірі 2066,83 грн. Крім того, відповідач належним чином не виконала свого обов'язку своєчасно і в повній мірі оплачувати отримані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 30.04.2023, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії у сумі 10818,52 грн та абонплати з грудня 2021 р. по травень 2023 р. у сумі 305,47 грн, що у загальному розмірі становить 51920,35 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.12.2020 р. по 30.04.2023 р. - є обґрунтованими та доведеними, тоді як наявні підстави для відмови позивачу у позові в частині стягнення заборгованості за період з 01.10.2007 р. по 30.11.2020 р., у зв'язку із пропуском позовної давності.
Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону щодо переривання перебігу трирічного строку позовної давності та фактичним обставинам справи.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до статті 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача на отримання вчасно та відповідної якості житло-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо кореспондує визначений пункт 5 частини 2 статті 7 цього Закону обов'язок споживача сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать: 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з частиною 2 статті7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги з теплопостачання, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачці, матеріали справи не містять.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції строків позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 43 рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції (№ 2)»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи, що розпочався у березні 2017 року, не закінчився у березні 2020 року, а продовжений у порядку пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651від 27червня 2023року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Разом з тим, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами).
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.
Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.
З огляду на викладене, строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії, надані позивачем у період з березня 2017 року до листопада 2020 року не був пропущений, тому у суду першої інстанції не було підстав застосовувати наслідки спливу позовної давності щодо відповідних вимог та відмовляти у задоволенні позову в цій частині.
За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, за період з березня 2017 року до листопада 2020 року у розмірі 20095,49 грн., 3 % річних та інфляційних нарахувань, на підставі пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову (на 73,3%) позивачу необхідно компенсувати за рахунок відповідачки сплачений судовий збір за подачу позову в розмірі 1574,51 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 при подачі позову через систему Електронний суд) та 1833 грн витрат на правничу допомогу, розмір якої відповідає складності справи та обсягу наданої правничої допомоги.
Окрім того, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає компенсації судовий збір за апеляційний перегляд справи в розмірі 4026,00 грн
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» - адвоката Бирченка Богдана Вікторовича задовольнити.
Скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від14 березня 2024 року в частині відмови у стягненні заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, за період з березня 2017 року до листопада 2020 року у розмірі 20095,49 грн., 3 % річних та інфляційних нарахувань і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в цій частині
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з березня 2017 року по листопад 2020 року у розмірі 20095,49 грн., 3% річних у розмірі 1644,95 грн за період з 21 березня 2017 року по листопад 2020 року, інфляційних нарахувань у розмірі 4562,35 грн за період з 21 березня 2017 року по листопад 2020 року.
Змінити рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 березня 2024 року в частині розподілу судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» 1574,51 грн компенсації судового збору за подання позову та 1833 грн витрат на правничу допомогу.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» 4026,00 грн судового збору за апеляційний перегляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов