Справа №592/10172/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1406/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
12 грудня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у режимі відеоконференції у залі суду в місті Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 жовтня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою із визначенням розміру застави,
У провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
У рамках даного кримінального провадження прокурор ОСОБА_9 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який закінчується 12 жовтня 2024 року, мотивуючого його тим, що раніше заявлені ризики, передбачені п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, існують та не зменшилися і більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку останнього.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 жовтня 2024 року, обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 06 грудня 2024 року включно.
Визначено обвинуваченому ОСОБА_7 розмір застави 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 181 680 грн., яка може бути винесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
У разі внесення застави покладено на обвинуваченого ОСОБА_7 такі обов'язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає (м. Суми), без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у вказаному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 жовтня 2024 року, застосувавши більш м'який запобіжний захід.
В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що заявлені прокурором ризики не були доведені належним чином.
Так, існування ризику переховування обвинуваченого від суду, стороною обвинувачення не доведений, оскільки не було підтверджено небезпеки переховування обвинуваченого чи взагалі наявності в нього таких можливостей.
До того ж обвинувачений має стійкі соціальні зв'язки, що є додатковою гарантією відсутності ризику переховування чи зміни місця проживання. Обвинувачений ОСОБА_7 проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_10 .
Наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення не може свідчити лише наявність обвинувального акту, а відсутність офіційного працевлаштування не є безумовною передумовою злочинної діяльності та готування до подальших злочинів.
Також суду не було зазначено з якою метою і на яких осіб, обвинувачений може впливати, зважаючи на те, що свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 вже допитані, а свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були понятими під час затримання підозрюваного та проведення його особистого обшуку, хід слідчої дії якого зафіксовано за допомогою технічних засобів. Тому гіпотетична відмова їх від показів, заперечення участі в слідчих дій виглядатимуть недостовірно та не матимуть жодної ілюзорної користі для обвинуваченого.
На думку сторони захисту, навіть за умови доведення вищезазначених ризиків, запобіжний захід у виді домашнього арешту може повністю їм запобігти, оскільки не залишаючи житло цілодобово або у певний час доби, обвинувачений не може фізично вчинити будь-які дії, спрямовані на реалізацію ризиків.
До того ж, обвинувачений має незадовільний стан здоров'я та потребує лікування.
Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.
Задовольняючи клопотання прокурора, подане в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом було встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися та існують з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, а саме, кваліфікація обвинувачення висунуте ОСОБА_7 у скоєнні тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи, при цьому КПК не вимагає доказів того, що вона обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів можливості їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчать ті обставини, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від шести до десяти років з конфіскацією майна, тому існує ймовірність того, що обвинувачений, перебуваючи на волі може переховуватися від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі Ilijkov v. Bulgaria від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника давав уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був установлений.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, на що звернув увагу суд першої інстанції.
Окрім того необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов'язків та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов'язує суд діяти більш ефективно та організовано.
Колегія суддів звертає увагу на те, що наявні ризики неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, які були правовою підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжують існувати та є достатньо вагомими і судом не встановлені обставини, які свідчать про те, що ці ризики вже перестали існувати або втратили своє важливе значення.
Судом першої інстанції також було враховано, що відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, пов'язаного зі збутом особливо небезпечних психотропних речовин, що передбачає наявність корисливого мотиву в його діях, а тому дає підстави вважати, що обвинувачений може продовжити свою злочинну діяльність та вчиняти інші кримінальні правопорушення пов'язані з незаконним обігом особливо небезпечних психотропних речовин.
Характер інкримінованих обвинуваченому злочинів, що мають підвищену суспільну небезпечність, свідчать про відсутність у останнього будь-яких моральних цінностей та засад нормального співіснування, зважаючи також на те, що останній офіційно не працевлаштований, дохід отримував від розповсюдження заборонених речовин.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків в кримінальному провадженні слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом, тому доводи захисника в цій частині також є необґрунтованими.
Окрім цього, апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінки показам свідків допитаних в суді першої інстанції, а тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до обвинуваченого альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов'язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на свідків з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 , дозволить під час досудового розслідування контролювати його місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.
Щодо наявності у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, на існування яких посилається захисник, то вони є лише однією з обставин, які підлягають врахуванню при обранні запобіжного заходу, проте, наявність у обвинуваченого тісних соціальних зв'язків не може спростувати існування ризиків, передбачених ст. 177 КК України, що стало підставою для ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 .
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що в умовах ізоляції стан здоров'я обвинуваченого погіршується, йому потрібно пройти обстеження, яке не може бути забезпечене в місцях позбавлення волі, колегія суддів до уваги не бере, оскільки не надано таких документів під час апеляційного розгляду.
Крім того, спільним Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, з наступними змінами, затверджено Порядок взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, згідно п. 2.3 якого медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Відповідно до п.п. 2.6, 2.7, 2.8 Порядку особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що оскільки особи, які перебувають під вартою, та є хворими, отримують медичну допомогу в амбулаторних умовах в медичних частинах та в спеціально визначених закладах охорони здоров'я, то відсутні перешкоди для лікування ОСОБА_7 під час перебування його під вартою, доказів неможливості утримання останнього в умовах СІЗО не надано.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував та суд першої інстанції визнав доведеним.
Отже існує обґрунтована необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає не переконливими доводи апеляційної скарги щодо можливості зміни обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу на інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема на домашній арешт, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому, вказане судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 жовтня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_8 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4