Номер провадження: 22-ц/813/2344/24
Справа № 522/14584/22
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
14.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2023 року у складі судді Ковтун Ю.І.,
встановив:
У жовтні 2022 року, АТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов'язання за кредитним договором № 2007/13-2.06/367 від 12.06.2007 що становить 797532,74 грн. та складається з суми заборгованості за інфляційними витратами 797532,74 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 11963,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.06.2007 між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2007/13-2.06/367, відповідно до якого банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 230000 доларів США зі сплатою 12,45 % річних. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2010 року стягнуто з відповідача на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» (АКБ СР «Укрсоцбанк») заборгованість за договором кредиту 2 020 808,72 грн. Зазначив, що в результаті не виконання умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 25.07.2022 року становить - 797532,74 грн., та складається з суми заборгованості за інфляційними витратами - 797532,74 грн. Наявність не виконаних зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту підтверджується оригіналом розрахунку заборгованості.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2023 року у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, АТ «Сенс Банк» подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наявність або відсутність реалізації права кредитора на примусове стягнення та/або виконання рішення суду не впливає на право нараховувати заборгованість за невиконання рішення суду по ст. 625 ЦПК України, так як рішення суду обов'язкове до виконання як у добровільному так і в примусовому порядку. Щодо доказів нарахувань, то позивачем був наданий розрахунок заборгованості, який не спростований ні судом, ні відповідачем.
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання, призначене на 14.11.2024 сторони не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Від скаржника АТ «Сенс Банк» неодноразово надходили заяви, у яких представник АТ «Сенс Банк» просив проводити судові засіданні без їх участі.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 червня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено кредитний договір №2007/13-2.06/367, відповідно до якого Кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 230 000 доларів США зі сплатою 12,45 % річних (а.с. 10 12, 13).
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2010 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» (АКБ СР «Укрсоцбанк») в особі Одеської обласної філії «Укрсоцбанк» задоволено: рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2009 року скасовано, в заявлених вимогах ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» (АКБ СР «Укрсоцбанк») в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейського запису, недійсним кредитного договору №2007/13-2.06/367 від 12 червня 2007 року та іпотечного договору від 12 червня 2007 року відмовлено. Позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» (АКБ СР «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» (АКБ СР «Укрсоцбанк») заборгованість за договором кредиту 2020808,72 грн. та судові витрати1730 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави державне мито в сумі - 824 грн.50 коп. та витрати за ІТЗ-90 грн. (а.с. 6-9).
Посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, позивач зазначає, що відповідачем не виконані умови кредитного договору, а тому є підстави для стягнення з нього інфляційних втрат у розмірі 797532,74 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів для стягнення таких втрат. Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів того, що рішення апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2010 року відповідачем не виконано та доказів про пред'явлення виконавчих листів до примусового виконання, відкриття виконавчого провадження чи закриття виконавчого провадження про примусове стягнення з боржника заборгованості.
Однак апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє права кредитора на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України , за увесь час прострочення.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Встановлено, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2010 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» (АКБ СР «Укрсоцбанк») заборгованість за договором кредиту 2020808,72 грн. та судові витрати1730 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави державне мито в сумі - 824 грн.50 коп. та витрати за ІТЗ-90 грн. (а.с. 6-9).
Матеріали справи не містять доказів того, що дане рішення апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2010 року на момент звернення до суду з позовом по цій справі було виконане.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2ст.625 ЦК України сум, то вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2010 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно ст. 625 ЦК України, а саме інфляційних втрат.
Вирішуючи спір про стягнення інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач АТ «Альфа - Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.07.2019 по 25.07.2022, згідно наданого розрахунку (а.с. 5).
Визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку - здійснений кредитором розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
З огляду на викладені висновки Верховного Суду, які відповідно ч.4 ст.263 ЦПК України враховуються судом щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача застосування наслідків порушення виконання рішення у вигляді сплати штрафних санкцій, передбачених ста. 625 ЦК України.
Враховуючи, що відповідачем не виконується рішення апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2010 року, яким вже була захищена вимога кредитора, позивач не позбавлений права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум за невиконання відповідачем судового рішення, яке набрало законної сили.
При цьому, перевіряючи наданий позивачем розрахунок про стягнення інфляційних втрат на кредитну заборгованість за вищевказаний період (з 26.07.2019 по 25.07.2022), апеляційний суд враховує наступне.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 та ін. карантин неодноразово продовжувався на усій території України.
У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
- в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину;
- в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
- у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується 3% річних та інфляційні втрати, суд апеляційної інстанції вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню нараховані на суму заборгованості інфляційні втрати, за період лише з 26 липня 2019 року по 12 березня 2020 року включно.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на приписи пункту 15,18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12.03.2020 установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується інфляційні втрати, суд апеляційної інстанції вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню нараховані на суму заборгованості інфляційні втрати, за період з 26.07.2019 по 12.03.2020 включно.
Розрахунок інфляційних втрат, згідно зі ст. 625 ЦК України.
Основна сума заборгованості за період з 26.07.2019 по 12.03.2020 складає 2020808.72 грн.
Інфляційні витрати
ПеріодІндекс інфляції
Серпень 201999.7
Вересень 2019100.7
Жовтень 2019100.7
Листопад 2019100.1
Грудень 201999.8
Січень 2020100.2
Лютий 202099.7
Березень 2020100.8
Індекс інфляції за весь період = (99.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.1 : 100) x (99.8 : 100) x (100.2 : 100) x (99.7 : 100) x (100.8 : 100) = 1.017050
Інфляційне збільшення = 2020808.72 x 1.017050 - 2020808.72 = 34 453,97 грн.
Загальна заборгованість
Період прострочення грошового зобов'язання:з 26.08.2019 по 12.03.2020
Кількість днів:231
Сума боргу:2 020 808,72 грн.
Інфляційне збільшення:34 453,97 грн.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України підлягають інфляційні втрати за користування грошовими коштами в розмірі 34453,97 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 26.07.2019 по 12.03.2020, а тому позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд виходить із такого розрахунку.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення інфляційних втрат на суму 797532,74 грн., апеляційним судом задоволено вимоги в цій частині в розмірі 34453,97 грн., що становить 4,32 % від пред'явлених вимог.
При пред'явленні позову, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 11963,00 грн. (а.с. 34), а за подачу апеляційної скарги скаржник сплатив судовий збір у розмірі 17944,50 грн., разом 29907,50 грн. (а.с. 95).
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає сума 1292,00 грн. (29907,50 грн. х 4,32%).
Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2023 року скасувати, ухвалити нове.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ: 23494714), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» інфляційні втрати за період з 26.07.2019 по 12.03.2020 у розмірі 34453 (тридцять чотири тисячі чотириста п'ятдесят три) гривень, 97 копійок.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ: 23494714), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»29907 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот сім гривень), 50 копійок.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18.12.2024
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
С.М. Сегеда