Номер провадження: 22-ц/813/1127/24
Справа № 522/2574/22
Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.
Доповідач Громік Р. Д.
06.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Дришлюка А.І., Драгомерецького М.М.,
за участю секретаря - Триколіч І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірина Олександрівна про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, зобов'язання вчинити певні дії,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
02 лютого 2022 року позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 та просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Мельник Т.І. від 03.10.2019 індексний номер рішення: 490037110 щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Білоус І.О. від 23.11.2020, індексний номер: 55284937 щодо реєстрації змін до об'єкта нерухомого майна, яким квартиру АДРЕСА_2 змінено на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ;
- припинити право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, загальною площею 165,8 кв.м. за адрсеою: АДРЕСА_3 ;
- привести земельну ділянку по АДРЕСА_4 до переднього стану шляхом проведення за рахунок ОСОБА_1 перебудови самочинно реконструйованої квартири у відповідності до параметрів відображених у технічному паспорті від 13.09.1993;
- стягнути з ОСОБА_1 , на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Позовні вимоги мотивовані тим, що реєстрація квартири державним реєстратором відбулася на підставі довідки №142174 від 25.09.2019 та технічного паспорту від 25.09.2019, які видані ТОВ «Пром-Строй ЛТД», свідоцтва про право власності та розпорядження. У довідці від 25.09.2019 вказано, що під час проведення технічної інвентаризації квартири були виявлені технічні помилки, а також площа змінена у зв'язку з уточненням лінійних розмірів та площ приміщень і не належить до самочинного будівництва. Втім, позивач з такими твердженнями не погоджується, адже в технічному паспорті від 25.09.2019 вказані приміщення №1,5,6, які відсутні у технічному паспорті від 13.09.1993. Тож, було проведено реконструкцію квартири шляхом добудови додаткових приміщень за рахунок чого площу квартири збільшено на 75 кв.м. Будівництво проведено відповідачем без відповідних дозвільних документів. У відповідача відсутні право власності, право користування чи володіння на земельну ділянку, де здійснено добудову. Підставою для реєстрації права власності відповідача на будинок слугував висновок щодо технічної можливості зміни цільового призначення квартири, однак такий висновок не відповідає фактичним обставинам, у ньому не наведено жодної норми стосовно невідповідності об'єкта параметрам квартири. Одеська обласна прокуратура вимушена звернутися до суду, адже Одеська міська рада самостійно не вжила заходів направлених на захист інтересів держави.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року позовні вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О. про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Мельник Т.І. від 03.10.2019 індексний номер рішення: 490037110 щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Білоус І.О. від 23.11.2020 індексний номер рішення: 55284937 щодо реєстрації змін до об'єкта нерухомого майна, яким квартиру АДРЕСА_2 змінено на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 . Припинено право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, загальною площею 165,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1929299751101. Приведено земельну ділянку по АДРЕСА_4 до попереднього стану шляхом проведення за рахунок ОСОБА_1 перебудови самочинно реконструйованої квартири за вказаною адресою у відповідності до параметрів, відображених у технічному паспорті від 13.09.1993. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури (суму сплачено судового збору у розмірі 11 164 гривні 50 копійок.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позовних вимог. Судом першої інстанції не враховано, що у відповідача були наявні дозвільні документи, які дозволяли йому здійснити відповідну реконструкцію шляхом добудови спірного об'єкта нерухомого майна.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що 08 вересня 1993 року орган приватизації державного житлового фонду Приморського району видав ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 99).
ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 165,8 кв.м. Первинну реєстрацію права власності проведено 30.09.2019 державним реєстратором Мельник Тетяною Іванівною. 18.11.2020 приватним нотаріусом Білоус Іриною Олександрівною, індексний номер рішення: 55284937 зареєстровано зміни. Підстава для державної реєстрації: довідка серія та номер 471-07/471 від 01.10.2019 КП «Бюро технічної інвентаризації», висновок серія та номер: 592329 від 11.11.2020, технічний паспорт від 11.11.2020 виданий ПП «Глав Інвест Груп», про що свідчить інформаційна довідка з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (т. 1, а.с. 41-43).
Згідно листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 26.11.2021, станом на 31.12.2012 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 зареєстроване за ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 50).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що технічний паспорт на об'єкт нерухомості є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об'єкту та не може бути самостійною підставою збільшення площі квартири.
У матеріалах справи відсутня узгоджена в установленому порядку проектна документація на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_2 та дозвіл на її здійснення.
Позивачем доведено належним чином підстави позову, а саме, те, що збільшення площі квартири відбулося як самочинне будівництво, яка підлягає приведенню в первісний стан, тому підлягають скасуванню рішення державного реєстратора про реєстрації та внесення змін до запису Державного реєстру про право власності.
Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права власності.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 6.30-6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115 гс 19) зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об'єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об'єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об'єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об'єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».
У постанові від 02 червня 2021 року в справі №509/11/17 (провадження № 61-268 св 21) Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об'єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об'єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.
У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139 св 19) Верховний Суд дійшов висновку, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39 гс 23) зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Крім того, про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв'язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі №521/21538/19 (провадження № 61-204 св 22).
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в інтересах держави в особі Одеської міської ради про про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права власності є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Щодо позовних вимог про приведення земельної ділянки до переднього стану.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Звертаючись до суду з цим позовом, Одеська обласна прокуратура в інтересах Одеської міської ради посилалась на те, що було проведено реконструкцію квартири шляхом добудови додаткових приміщень за рахунок чого площу квартири збільшено на 75 кв.м. Будівництво проведено відповідачем без відповідних дозвільних документів. У відповідача відсутні право власності, право користування чи володіння на земельну ділянку, яка є власністю територіальної громади, де здійснено добудову.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (див. пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).
З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).
Суд першої інстанції посилався на те, що у матеріалах справи відсутня узгоджена в установленому порядку проектна документація на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_2 та дозвіл на її здійснення.
Водночас, апеляційним судом встановлено, що рішенням міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів №225 від 11.08.1994 ОСОБА_1 , з метою поліпшення житлово-побутових умов, дозволено реконструкція квартири, відповідно до наданого проєкту (т.1, а.с. 187). Оригінал вказаного рішення оглянутий колегією суддів у судовому засіданні, яке відбулось 06 листопада 2024 року.
У судовому засіданні, яке відбулось 06 листопада 2024 року, також було оглянуто оригінал плану реконструкції флігелю (т.2, а.с. 97), ситуаційний план східної частини подвір'я (т. 2, а.с. 98), викопіювання з плана квартири та району (т.2, а.с. 99-100).
Також колегія суддів зазначає, що згідно з копії проєкта реконструкції від 25 вересня 1994 року прибудова до квартири ОСОБА_1 складає 72,5 кв.м. Зазначене зображено на копії ситуаційного плану північної частини двору по АДРЕСА_4 з майбутньою реконструкцією квартири АДРЕСА_5 у флігелі станом на 03 липня 1994 року на місці «бесідки» та «гаражу», а також на екіпіровці плану квартири із зазначенням площі реконструкції 72,5 кв. м.
На підставі вказаних документів, восени 1994 року ОСОБА_1 побудував прибудову до своєї квартири, в результаті якої загальна площа квартири АДРЕСА_2 збільшилась на 72,5 кв.м. за рахунок прибудованого приміщення, яке є частиною квартири.
Таким чином, у ОСОБА_1 були наявний пакет документів, який надавав останньому право на здійснення реконструкції шляхом добудови приміщення.
Судова колегія не приймає до уваги наданий представником Одеської обласної прокуратури доказ, а саме: лист Департамента архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 23.01.2023 №94-11.1-31 з огляду на таке.
Згідно з інформації, викладеної у цьому листі, у перевірених документах Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів за 1994 рік рішення про затвердження рішення міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів від 11.08.1994 №225 про надання ОСОБА_1 дозволу на реконструкцію квартири АДРЕСА_2 не існує. В перевірених документах Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів за 1993-1995 роки інших рішень щодо квартири АДРЕСА_2 не знайдено (т. 2, а.с. 6).
Водночас, як вже зазначалось вище, оригінал рішення міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів від 11.08.1994 №225 надано стороною відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції, що відбулось 06 листопада 2024 року.
Сам по собі факт не затвердження Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів вказаного рішення не може ставитись в провину ОСОБА_1 з огляду на наступне.
У даному випадку може бути застосовано рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Так, нездійснення уповноваженими органами своїх повноваженням не може бути проставлене у вину ОСОБА_1 , який мав законні очікування щодо здійснення реконструкції, на який отримав дозвіл.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що у ОСОБА_1 була дозвільна документація на проведення реконструкції шляхом добудови до квартири АДРЕСА_6 , приміщення площею 75,5 кв.м.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя і зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Колегія суддів зауважує, що поданий позов Одеською обласною прокуратурою в інтересах Одеської міської ради є непропорційним втручанням у право на житло ОСОБА_1 , який мав необхідні документи для здійснення реконструкції. Додатково звертається увага сторін у справі, що ОСОБА_1 звертався до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради стосовно оформлення договору оренди і йому запропоновано зібрати повний пакет документів (т.1, а.с. 195).Отже, відповідач ОСОБА_1 має намір укласти договір оренди земельної ділянки, на якій розташована спірний об'єкт нерухомого майна.
Щодо клопотання про застосування позовної давності.
Позивач у справі звернувся до суду із позовною вимогою, зокрема, про приведення земельної ділянки по АДРЕСА_4 до переднього стану шляхом проведення за рахунок ОСОБА_1 перебудови самочинно реконструйованої квартири у відповідності до параметрів відображених у технічному паспорті від 13.09.1993.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, а тому вона не підлягає застосуванню у вказаній справі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не встановив, що позовні вимоги про стягнення інфляційних збитків не заявлялись стороною позивача, тому є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Суддя-учасник колегії Дришлюк А.І. 12 листопада 2024 року перебував у відпустці, з 13 по 14 листопада 2024 року перебував у відгулі; головуючий суддя Громік Р.Д. перебував у відпустці 27 по 29 листопада 2024 року; суддя-учасник колегії Дришлюк А.І. перебував у відпусті з 03 по 06 грудня 2024 року, що підтверджується довідками відділу кадрової роботи та управління персоналом.
Крім того, з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, судом апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 18 грудня 2024 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірина Олександрівна про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18 грудня 2024 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк