печерський районний суд міста києва
Справа № 757/57419/23-ц
пр. 2-4860/24
17 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №757/57419/23-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Національне агентство з питань запобігання корупції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її видалення, стягнення моральної шкоди, -
представник позивача - адвокат Єрмак О. В.
У грудні 2023 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати поширену Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) у мережі Інтернет на порталі «Війна&санкції» у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями» у графі «підстави для накладення санкцій» (за посиланням: https://sanctions.nazk.gov.ua/sanction-person/2050/) інформацію недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ; зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції протягом п'яти днів з дня набрання рішенням законної сили видалити інформацію, яка міститься на порталі «Війна&санкції» у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями» у графі «підстави для накладення санкцій» (за посиланням: https://sanctions.nazk.gov.ua/sanction-person/2050); стягнути із Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1, 00 грн; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позову зазначено, що поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 на порталі «Війна&санкції» у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями» у графі «підстави для накладення санкцій» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 ), iнформацiя порушує немайнові права на недоторканність ділової репутації ОСОБА_1 , а також принижує честь і гідність, оскільки фактично НАЗК звинувачує його у вчиненні злочинів проти громадської безпеки, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Вказує, що більшість тверджень, наведених у статті, є хибними та такими, що не відповідають дійсності, а саме, недостовірною є така інформація:
1) На даний момент є президентом Московської школи управління «Сколково», що спонсорується Кремлем;
2) Андрій Раппопорт заробив капітал на державній енергетичній монополії РАТ «Єдина енергетична система»;
3) Отримує доходи від продажу активів, не тільки в Росії, а й за кордоном, здійснює діяльність у секторах економіки, що забезпечує суттєве джерело доходу для уряду Росії;
4) Таким чином, суб'єкт несе відповідальність за матеріальну чи фінансову підтримку дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України.
Вважає, не зрозумілим джерело походження такої інформації, а саме розділу «Підстави для накладення санкцій …», адже за посиланнями, наведеними в статтi, жодних висновків та тверджень щодо будь-яких підстав для накладення санкцій на Позивача не зазначено. Більш того, в жодному з відкритих та доступних джерел інформації неможливо знайти відомості, які б констатували факти наявності «підстав для накладення санкцій».
Так, у статті за посиланням https://sanctions.nazk.gov.ua/sanctionperson/2050/ міститься інформація про те, що на даний момент ОСОБА_1 є президентом Московської школи управління «Сколково». Натомість, з Вікіпедії за посиланнями, вказаними відповідачем, вбачається, що президентом Московської школи управління «Сколково» ОСОБА_1 був у період з 2011- 2016 року.
Таким чином, вказує, що iнформацiя, викладена у статті відповідачем, є нічим іншим як помилковими та необгрунтованими міркуваннями без жодного джерела доказу, а отже є недостовірною, оскільки жодних із вказаних відповідачем дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, ОСОБА_1 не вчиняв.
Вважає, що викладена НАЗК інформація носить стверджувальний характер про вчинення ним діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення, чим порушено презумпцію невинуватості та завдає шкоду його діловій репутації, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2023 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, та надано позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали (а. с. 43).
01.02.2024 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків (а. с. 45-64).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.02.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 65).
Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того позивачем було направлено відповідачу копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасників справи (а. с. 66).
Відповідно до довідок на електронну пошту та до електронного кабінету представника позивача ухвалу доставлено 08.02.2024 року (а. с. 95).
Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження 28.02.2024 року (а. с. 67), на електронну пошту та до електронного кабінету учасника справи ухвалу та позовну заяву з додатками доставлено 08.02.2024 року (а. с. 96).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
17.04.2024 року надійшов відзив відповідача на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач зазначає, що відповідач на своєму офіційному вебсайті поширив недостовірну інформацію, що «носить стверджувальний характер про вчинення ним діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення», чим порушив презумпцію невинуватості. Водночас наведені твердження не можуть слугувати правовою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки не відповідають дійсності. Так, на офіційному вебсайті Національного агентства на порталі «Війна&санкції» було опубліковано інформацію щодо ОСОБА_1 у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями». Вказана у даному розділі інформація містить відомості щодо накладення на позивача санкцій, короткі загальновідомі факти біографії позивача, які зазначені у засобах масової інформації та містяться у загальному доступі. З метою захисту національних інтересів, національної безпеки та територіальної цілісності України до фізичних та юридичних осіб можуть застосовуватись спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції): персональні та секторальні. Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій приймаються Радою національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) та вводяться в дію відповідними Указами Президента України. Так, рішенням РНБО від 19.10.2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 19.10.2022 року №727/2022, підтримано внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком до вказаного рішення, у якому за №62 вказано ОСОБА_1 . Так, з інформації, що міститься у загальному доступі, ОСОБА_1 станом на 2022 рік займав 77 місце у рейтингу російських мільярдерів у списку Форбс відповідно і сплачує значну суму податків до російського бюджету. Таким чином, об'єктивним є судження, що сплачуючи вагому суму податків до бюджету країни-агресора, така особа «несе відповідальність за матеріальну чи фінансову підтримку дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України». При цьому, у тексті, наведеному на вебсайті Національного агентства, жодним чином не було зазначено про звинувачення позивача у вчиненні кримінального правопорушення, більш того не вказано ознак будь-якого кримінального правопорушення, що могло б корелюватися з диспозиціями, наведеними у Кримінальному кодексі України. Вказує, що розміщена відповідачем інформація не містила в собі прямих звинувачень позивача у здійснені ним злочину, як і не містить таких слів як «вина», «підозра», «злочин», «обвинувальний вирок», «кримінальне правопорушення», «ознаки правопорушення». Тому посилання ОСОБА_1 на те, що, зазначаючи вищевказану інформацію, Національне агентство порушило презумпцію невинуватості, чим завдано шкоду діловій репутації позивача є помилковими, оскільки останнє лише констатувало сам факт застосування санкцій, використовуючи інформацію з відкритих джерел. Крім того, факт застосування до позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про санкції» уповноваженими на те органами не спростовується позивачем та підтверджується відповідними документами, що додані останнім до позовної заяви. Посилання ОСОБА_1 на факт оскарження ним Указу Президента України №727/2022 від 19.10.2022 року в частині введення у дію позиції №62 додатку до рішення РНБО від 19.10.2022 року не заслуговує на увагу, оскільки вказана обставина жодним чином не впливає на зміст спірних правовідносин. Окремо відповідач підкреслює, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин був достатньо медійною особою, громадянином держави-агресора, інформація про яку висвітлена у значній кількості засобів масової інформації, а тому межі по відношенню до нього допустимої критики є ширшими, він неминуче і свідомо відкривається для аналізу своїх дій, як з боку журналістів, так і громадського загалу. Також, позовна заява ОСОБА_1 не містить обгрунтування з посиланням на належні та допустимі докази, в чому саме полягає завдання відповідачем шкоди відповідним особистим немайновим правам позивача, або які перешкоди існують у зв?язку з діями Національного агентства, що заважають ОСОБА_1 повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Вказує, що зазначена відповідачем інформація не підпадає під поняття недостовірної, а її висвітлення жодним чином не може трактуватися як порушення особистого немайнового блага позивача. Крім того, позивачем не надано жодних доказів, окрім голослівних тверджень, викладених у позовній заяві, що підтверджували б недостовірність зазначеної на порталі інформації. Відповідач же, в свою чергу, навів дійсні посилання на джерела, що знаходяться у вільному доступі, з яких перекопійовано відомості з біографії позивача, які, серед іншого, зазначені на порталі «Війна і санкції» відносно позивача. Щодо моральної шкоди, то позивачем не обґрунтовано, що діями відповідача останньому було завдано моральної шкоди (а. с. 68-94).
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що Національним агентством з питань запобігання корупції на порталі «Війна&санкції» у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями» у графі «підстави для накладення санкцій» (посилання: https://sanctions.nazk.gov.ua/sanctionperson/2050/) розміщена інформація щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступного змісту:
«Підстави для накладення санкцій: На даний момент є президентом Московської школи управління «Сколково», що спонсорується Кремлем… Андрій Раппопорт заробив капітал на державній енергетичній монополії РАТ «Єдина енергетична система»… Отримує доходи від продажу активів, не тільки в Росії, а й за кордоном, здійснює діяльність у секторах економіки, що забезпечує суттєве джерело доходу для уряду Росії… Таким чином, суб'єкт несе відповідальність за матеріальну чи фінансову підтримку дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України».
Статтею 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
У відповідності до глави 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканими (згідно із ч. 2 ст. 297 та ч. 1 ст. 299 ЦК України).
Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. (згідно із ч. 1 ст. 275 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ч. 2 ст. 299 ЦК України).
В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 визначено, що під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
За змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, визначене ст. 277 ЦК України, мають не лише фізичні, а й юридичні особи в передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч. 4 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду (ч. 2 ст. 30 цього Закону).
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Так, відповідач не заперечує факт поширення на порталі «Війна&санкції» у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями» у графі «підстави для накладення санкцій» (посилання: https://sanctions.nazk.gov.ua/sanctionperson/2050/) розміщена інформація щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступного змісту:
«Підстави для накладення санкцій: На даний момент є президентом Московської школи управління «Сколково», що спонсорується Кремлем… Андрій Раппопорт заробив капітал на державній енергетичній монополії РАТ «Єдина енергетична система»… Отримує доходи від продажу активів, не тільки в Росії, а й за кордоном, здійснює діяльність у секторах економіки, що забезпечує суттєве джерело доходу для уряду Росії… Таким чином, суб'єкт несе відповідальність за матеріальну чи фінансову підтримку дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України».
Таким чином, суд вважає доведеним факт поширення відповідачем зазначеної інформації на порталі «Війна&санкції» у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями» у графі «підстави для накладення санкцій» (посилання: https://sanctions.nazk.gov.ua/sanctionperson/2050/).
Щодо поширення відповідачем інформації про накладення на ОСОБА_1 обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про санкції».
З метою захисту національних інтересів, національної безпеки та територіальної цілісності України до фізичних та юридичних осіб можуть застосовуватись спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції): персональні та секторальні. Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій приймаються Радою національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) та вводяться в дію відповідними Указами Президента України.
Так, рішенням РНБО від 19.10.2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 19.10.2022 року №727/2022, підтримано внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком до вказаного рішення, у якому за номером 62 вказано ОСОБА_1 .
Підстави і принципи застосування санкцій, а також порядок їх застосування, скасування та внесення до них змін визначені Законом України «Про санкції».
Згідно із ст. 5 Закону України «Про санкції» РНБО розглядає питання щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виключно на підставі пропозицій Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Служби безпеки України.
У п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про санкції» визначено, що підставою для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб?єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
Так, ст. 5 Закону України «Про санкції» визначає підстави, умови та порядок стягнення активів фізичних або юридичних осіб в дохід держави.
Разом з тим, у вказаній статті конкретизовано, які дії можуть трактуватися як суттєве сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень щодо завдання істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України.
Зокрема, до таких дій віднесено фінансування або матеріально-технічне забезпечення діяльності держави-агресора, пов'язаної зі збройною агресією проти України чи окупацією/анексією її територій шляхом сплати податків, зборів до державного бюджету держави-агресора.
Суд зазначає, що факт застосування до ОСОБА_1 обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про санкції» уповноваженими на те органами не спростовується ОСОБА_1 та підтверджується відповідними документами, що додані останнім до позовної заяви.
Щодо посилання позивача на факт оскарження ним Указу Президента України №727/2022 від 19.10.2022 року в частині введення у дію позиції №62 додатку до рішення РНБО від 19.10.2022 року, то суд не бере його до уваги, оскільки вказана обставина жодним чином не впливає на зміст спірних правовідносин.
Так, встановлено, що на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції на порталі «Війна&санкції» було опубліковано інформацію щодо ОСОБА_1 у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями». Вказана у даному розділі інформація містить відомості щодо накладення на позивача санкцій, короткі загальновідомі факти біографії позивача, які зазначені у засобах масової інформації з посиланням на джерела, із яких була отримана дана інформація (а. с. 37-38).
Таким чином, портал «Війна&санкції», як допоміжний інформаційний ресурс, містить інформацію про ОСОБА_1 , зокрема факти з біографії останнього, яка міститься в інших відкритих джерелах, а також інформацію про застосування до нього санкцій на підставі відповідного рішення РНБО, введеного в дію відповідним Указом Президента України.
Щодо опублікованої на порталі «Війна&санкції» інформації щодо ОСОБА_1 у розділі «Серед осіб, які вже під санкціями», суд зазначає наступне.
Позивач вважає, що є хибною та такою, що не відповідає дійсності, наступна інформація: «На даний момент є президентом Московської школи управління «Сколково», що спонсорується Кремлем… Андрій Раппопорт заробив капітал на державній енергетичній монополії РАТ «Єдина енергетична система»… Отримує доходи від продажу активів, не тільки в Росії, а й за кордоном, здійснює діяльність у секторах економіки, що забезпечує суттєве джерело доходу для уряду Росії… Таким чином, суб'єкт несе відповідальність за матеріальну чи фінансову підтримку дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України».
Разом з тим, як встановлено судом, розміщені на порталі «Війна і санкції» відомості щодо ОСОБА_1 не містять ознак недостовірності, оскільки поширена інформація є відтворенням матеріалів, поширених іншими медіа, що міститься у загальному доступі, а також отримана з офіційних вебсайтів державних органів (РНБО, Офіс Президента України), а частина інформації є оціночними судженнями.
Так, як вбачається із відзиву, у відкритих джерелах міститься інформація, що ОСОБА_1 станом на 2022 рік займав 77 місце у рейтингу російських мільярдерів у списку Форбс відповідно і сплачує значну суму податків до російського бюджету.
Таким чином, суд вважає, що об?єктивним є судження, що сплачуючи вагому суму податків до бюджету країни-агресора, така особа «несе відповідальність за матеріальну чи фінансову підтримку дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України».
При цьому, у тексті, наведеному на вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції, жодним чином не було зазначено про звинувачення позивача у вчиненні кримінального правопорушення, більш того не вказано ознак будь-якого кримінального правопорушення, що могло б корелюватися з диспозиціями, наведеними у Кримінальному кодексі України.
Отже, зазначена інформація не підпадає під поняття недостовірної, а її висвітлення жодним чином не може трактуватися як порушення особистого немайнового блага позивача.
Крім того, позивачем не надано жодних доказів, що підтверджували б недостовірність зазначеної на порталі інформації.
Також, позовна заява не містить обгрунтування з посиланням на належні та допустимі докази, в чому саме полягає завдання відповідачем шкоди відповідним особистим немайновим правам позивача, або які перешкоди існують у зв?язку з діями Національного агентства з питань запобігання корупції, що заважають ОСОБА_1 повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Щодо тверджень позивача, що зазначаючи вищевказану інформацію, Національне агентство з питань запобігання корупції порушило презумпцію невинуватості, чим завдало шкоду діловій репутації позивача, суд вважає хибним та не бере до уваги, оскільки розміщена відповідачем інформація не містить в собі прямих звинувачень позивача у здійснені ним злочину, як і не містить таких слів як «вина», «підозра», «злочин», «обвинувальний вирок», «кримінальне правопорушення», «ознаки правопорушення»., а лише констатує сам факт застосування санкцій, використовуючи інформацію з відкритих джерел.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральну шкоду, завдану юридичній особі, можна охарактеризувати як втрату немайнового характеру, що настала у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, а так само вчинення інших дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Так, позивачем не доведено, яким чином оприлюдненою інформацією були порушені його особисті немайнові права або завдано шкоду відповідним особистим благам.
Разом з тим, оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання інформації недостовірною та її видалення, суд доходить висновку, що також відсутні правові підстави і для задоволення похідних позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 91, 201, 275, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, ст. ст. 5, 30 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 3, 5 Закону України «Про санкції», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її видалення, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Національне агентство з питань запобігання корупції, адреса: бул. Миколи Міхновського, 28, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 40381452.
Суддя Г. О. Матійчук