Справа № 199/8806/23
(2/199/520/24)
Іменем України
04 грудня 2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Богун О.О.
при секретареві Буточкіній М.К.
за участю:
представника позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, -
Позивачка ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову посилалась на те, що вона перебуває з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 10 грудня 2010 року. У шлюбі, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Житло придбано на сумісні кошти подружжя та зареєстроване на відповідача. В квартирі зроблено ремонт за кошти позивачки, подружжя планувало використовувати це житло як кабінет позивача, а у подальшому як житло для дитини сторін. Після погіршення сімейних відносин позивач з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема вказаної квартири. Проти добровільного нотаріально посвідченого розподілу майна відповідач заперечує.
У зв'язку з чим позивачка просить суд визнати за нею, ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 19 кв.м., загальною площею 39,5 ,кв.м., що є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою від 24.10.2023 року відкрито провадження по справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
04.12.2023 р. від представника позивач надійшла уточнена позовна заява в якій просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на нерухоме майно, а саме:
- квартиру загальною площею 39,5 житловою площею - 19 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 060 000 грн. (один мільйон шістдесят тисяч гривень 00 копійок);
- транспортний засіб марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 100 907 (сто тисяч дев?ятсот сім) грн. 33 коп.
Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 19 кв.м., загальною площею 39,5 ,кв.м. Визнати за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на транспортний засіб марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 . Стягнути із ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПІ НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , у розмірі 50 453 (п?ятдесят тисяч чотириста п'ятдесят три) грн. 66 коп.
15.02.2024 р. від представника відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне. Купівля квартири АДРЕСА_1 , була здійснена відповідачем за особисті кошти, отримані внаслідок продажу квартири яка була особистою власністю відповідача та його брата, ОСОБА_5 . З приводу вимог про визнання за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на транспортний засіб марки ОреІ Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 , у розмірі 50 453,66 грн. Відповідач не погоджується з даними вимогами, з огляду на наступне. Станом на сьогоднішній день стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 , у розмірі 50 453,66 грн. (п?ятдесят тисяч чотириста п?ятдесят три гривні 66 коп.) є надмірним тягарем для Відповідача, оскільки перевищує річний дохід Відповідача з урахуванням обов?язку сплати аліментів встановлених рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська по справі №199/7913/23 від 04.12.2023р., а саме стягнення 25% відсотків доходу. Відповідач не заперечує проти спільного користування автомобілем з Позивачем.
09.05.2024 року від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є.О. надійшла копія матеріалів нотаріальної справи по посвідченню договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
24.05.2024 року від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. надійшла копія справи по посвідченню договору купівлі продажу нерухомого майна 22 вересня 2020 року за реєстровим №1664, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Ухвалою від 24.06.2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
04.12.2024 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
У судовому засіданні представник позивачки уточнену позовну заяву підтримав та наполягав на її задоволенні з підстав викладених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на уточнену позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у них докази та надавши їм належну оцінку, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_6 від 10 грудня 2010 року (а.с.9).
За час перебування у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали квартиру загальною площею 39,5 житловою площею - 19 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 060 000 грн. (один мільйон шістдесят тисяч гривень 00 копійок), яка була оформлена на ім'я ОСОБА_4 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу квартири серія та номер - 865, від 06 листопада 2020 року (а. с. 102 , 103).
Окрім того за час перебування у шлюбі сторони придбали у спільну сумісну власність транспортний засіб Opel Vectra VIN НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , автомобіль було зареєстровано на позивачку, ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 01.10.2014 р. (а.с.49).
Статтею 51 Конституції України закріплено, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує y двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17-ц (провадження N 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження N 61-13953св19), у якій також зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження №61-13953св19) Верховний Суд вказав, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У постанові від 25 травня 2020 року у справі N 347/955/16 (провадження N 61-44843св18) Верховний Суд звернув увагу на те, що у статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, на які посилається заявник в касаційній скарзі, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року; у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року; у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 10 червня 2020 року; у справі № 454/2786/17-ц (провадження № 61-975св20). Судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з положеннями частини другої статті 12, частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України учасника справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 стверджували, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя і куплено за рахунок спільних коштів подружжя.
Представник відповідача у судовому засіданні стверджував, що купівля квартири АДРЕСА_1 , була здійснена відповідачем за рахунок коштів від продажу належного ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого 16.09.1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 31.02.1001 року Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за ресстровим №3-439 та записаних КП «Дніпропетровське МБТІ» в реєстровій книзі №424 - 304-215, 526 -1736-366, договору дарування посвідченого 09.04.2014 року Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №5-627, право власності на яке в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, номер запису про право власності - 5282135, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 334583012101, що підтверджується Витягом №20208608 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.153).
Так продаж квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.09.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій H.B., зареєстровано в реєстрі № 1664 (а.с.148,149).
Відповідно до заяви ОСОБА_5 , посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М., зареєстровано в реєстрі за № 455, кошти за продаж квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , були розподілені наступним чином: - 515 704,00 грн. (п?ятсот п?ятнадцять тисяч сімсот чотири гривні 00 коп.) належать ОСОБА_5 - 500 000,00 грн. (п'ятсот тисяч гривень 00 коп.) належать ОСОБА_4 (а.с.172).
У зв'язку з вищевикладеним суд приходить до висновку, що квартира загальною площею 39,5 житловою площею - 19 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 060 000 грн. (один мільйон шістдесят тисяч гривень 00 копійок), яка була оформлена на ім'я ОСОБА_4 придбана за особисті кошти відповідача, оскільки позивачем не доведено зворотного.
Факт придбання спірного нерухомого майна у період шлюбу за обставин цієї справи не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки судом достеменно встановлено, що спірне нерухоме майно придбано хоча й у період шлюбу, проте за особисті кошти ОСОБА_4 , а тому це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_4 , за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Що стосується позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на нерухоме майно, а саме транспортний засіб марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 100 907 (сто тисяч дев?ятсот сім) грн. 33 коп. та визнати за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на транспортний засіб марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 . Стягнути із ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПІ НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , у розмірі 50 453 (п?ятдесят тисяч чотириста п'ятдесят три) грн. 66 коп.
У справі, відсутні докази того, що спірно майно відповідно до приписів ст. 57 СК України є особистою приватною власністю дружини (чоловіка).
Оскільки зазначене майно, набуте подружжям у шлюбі, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності згідно зі ст. 60 СК України.
Принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності.
Тобто автомобіль марки Nisan Mikra, 2006 року випуску, безумовно є власністю подружжя - сторін у справі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18).
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Щодо вартості автомобіля, то суд зазначає, що відповідно до звіту про оцінку майна №YD07323 від 24.11.2023 року вартість спільного нажитого майна - транспортний засіб Opel Vectra, складає 100 907 (сто тисяч дев?ятсот сім) грн. 33 коп., тож відповідно вартість частини автомобіля складає 50 453 (п?ятдесят тисяч чотириста п?ятдесят три) грн. 66 коп., що і складає ціну позову в частині компенсації вартості транспортного засобу (а.с.45-49).
Тому суд приходить до висновку що позовні вимоги у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на нерухоме майно, а саме транспортний засіб марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 100 907 (сто тисяч дев?ятсот сім) грн. 33 коп., визнанання за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на транспортний засіб марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 та стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості частини транспортного засобу марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , у розмірі 50 453 (п?ятдесят тисяч чотириста п'ятдесят три) грн. 66 коп. підлягають задоволенню.
Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що доводи позивача в обґрунтування позову є частково доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволення позову, судові витрати у вигляді судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : транспортний засіб марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 100 907 (сто тисяч дев?ятсот сім) грн. 33 коп.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на транспортний засіб марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_3 .
Стягнути із ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Opel Vectra, 1997 року випуску, VIN НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_3 , у розмірі 50 453 (п?ятдесят тисяч чотириста п'ятдесят три) грн. 66 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.О.Богун
04.12.2024