10 грудня 2024 року
м. Харків
справа № 643/1065/24
провадження № 22-ц/818/3499/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідач - ОСОБА_4
третя особа - Харківська міська рада
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харків апеляційну скаргу ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року ухвалене у складі судді Харченко А.М.,-ВСТАНОВИВ:
В лютому 2024 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати відповідача ОСОБА_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , особою, що втратила право на проживання в квартирі та скасувати місце реєстрації його проживання.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що позивачі зареєстровані та проживають однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 - дата реєстрації за вказаною адресою 14.11.2001, ОСОБА_2 - мати позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 - дата реєстрації за вказаною адресою 22.09.1982, ОСОБА_3 - дочка ОСОБА_1 - дата реєстрації за вказаною адресою 25.02.2005. Крім позивачів, в квартирі зареєстровані ОСОБА_6 - дочка ОСОБА_1 - дата реєстрації за вказаною адресою 24.03.2010, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - син ОСОБА_2 , рідний брат ОСОБА_1 - дата реєстрації за вказаною адресою 04.06.1998. ОСОБА_4 із березня 2022 року не проживає за вказаною адресою, останнього разу телефонував матері у квітні 2022 року і повідомив, що не має наміру проживати разом зі своїми родичами, приймати участь у сплаті комунальних послуг не збирається, і взагалі ці питання його не цікавлять. ОСОБА_4 не повідомив поважних причин своєї відсутності за місцем реєстрації. З того часу спілкування з ним не відбувається, коштів на сплату його частки комунальних послуг жоден із позивачів не отримував. Зазначили також, що ОСОБА_4 не має окремих рахунків для оплати спожитих комунальних послуг, отже, накопичення боргів може негативно вплинути на всіх позивачів. Головним Управлінням національної поліції в Харківській області, Харківським районним управлінням поліції № 2 встановлено, що ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , не мешкає. Таким чином, ОСОБА_4 відсутній за адресою реєстрації місця проживання майже двадцять місяців, без поважних причин, що дає підстави визнати його особою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що позивачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Право постійного користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2 було надано відповідачу рішенням виконавчого комітету Московської районної в місті Харкові ради № 169/7 від 10.08.2009, якому суд належної оцінки не дав. Висновок суду про недоведеність позовних вимог суперечить змісту наданих позивачами доказів на підтвердження відсутності відповідача за місцем проживання без поважних причин.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Рішенням виконавчого комітету Московської районної в місті Харкові ради № 169/7 від 10.08.2009 визнано наймачем однієї кімнати, житловою площею 15,9 кв.м. в квартирі АДРЕСА_3 громадянку ОСОБА_1 зі складом сім'ї 2 особи: Полюшкіна юлія сергіївна -наймач, ОСОБА_4 -син. (а.с. 92).
Згідно з довідкою про зареєстрованих в житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім'ї) від 02.02.2024, в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , 2020 року народження, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , 2010 року народження, ОСОБА_4 ( а.с.50).
Згідно з наданою копією пояснень ОСОБА_8 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 не мешкає в квартирі тривалий час, як мінімум 5 років.
Відповідно до відповіді, на адвокатський запит, ГУНП в Харківській області Харківського районого управління поліії № 2 вбачається, що в процесі перевірки булов встановлено, що гр. ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_1 не мешкає з початку повномаштабного вторгнення рф в Україну. (а.с.25).
Відповідно до відповіді, на адвокатський запит, ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31.05.2024 вбачається, що громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військову службу під час мобілізації на особлививй період районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки міста Харкова та та Харківської області не призивався. (а.с.99).
Відповідно до рапорта ДОП СДОП ВП ХРУП №2 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції Рубана Івана вбачається, що в ході проведення перевірки було встановлено, що гр. ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 не проживає протягом тривалого часу. (а.с.100).
Відповідно до пояснень ОСОБА_8 від 21.05.2024 вбачається, що ОСОБА_4 за за адресою АДРЕСА_1 не з'являється. (а.с.101).
У розумінні п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання ''вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав особи на житло'' (рішення у справі ''Пауел та Райнер проти Великобританії'' від 21.02.1990, ''Кривіцька та Кривіцький проти України'' від 02.12.2010 та ''Рохля проти України'' від 17.05.2011).
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим це питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України.
Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Право користування чужим майном передбачене у статтях 401-406 ЦК України.
Частина друга статті 405 ЦК України передбачає, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв'язку з чим це питання з'ясовується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, особа може бути визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців чи понад один рік у цьому жилому приміщенні, якщо ця особа була відсутня протягом цього строку без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору.
Таким чином, при вирішенні спору про визнання втратившим право на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін відсутності та поважність причин такої відсутності.
У спорах щодо визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту відсутності відповідача понад встановлені строки у житловому приміщенні без поважних причин.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не місять належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_4 без поважних причин понад один рік не проживає за адресою у кімнаті площею.. кв. АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , є наймачами окремої кімнати площею 12,8 кв.м, тому не проживання відповідача в кімнаті площею 15,9 кв.м кв.м, наймачем якої є ОСОБА_2 належного їм права користування не порушує , що є самосійною підставою для відмови у задоволені заявленого ними позову.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.
Заявлена позивачами вимога про скасування реєстрації місця проживання є похідною від вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, тому також не підлягає задоволенню,
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук