10 грудня 2024 року
м. Харків
справа № 638/20259/23
провадження № 22-ц/818/3496/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В. Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року ухвалене у складі судді Теслікової І.І.,-
В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду, з позовом про розірвання шлюбу, в якому просив розірвати шлюб укладений між ним та відповідачкою 26.08.2011
В обґрунтування позову зазначав, що 26.08.2011 між сторонами було зареєстровано шлюб, від шлюбу дітей не мають. Подружні відносини припинені, спільне господарство не ведеться.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року Позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 26 серпня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1360. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Рішення обґрунтовано тим, що сторони не дивлячись на проживання в одній квартині, сімейні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть, збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якому посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторони є громадянами різних держав. Позивач є громадянином Арабської Республіки Єгипет, відповідачка є громадянкою України. При цьому держава в якій подружжя має останнє спільне місце проживання є Федеративна Республіка Німеччина, і обидві сторони на даний час проживають у Німеччині. Отже, відповідно до ЗУ «Про міжнародне приватне право» спільний особистий закон подружжя відсутній, і за вищезазначених умов правові наслідки шлюбу, та відповідно припинення шлюбу, мають визначатися правом держави Німеччина. Апелянт зазначив, що Відзив на позовну заяву містив обґрунтування про те що при вирішенні справи правові наслідки шлюбу, та відповідно припинення шлюбу, мають визначатися правом держави Німеччина, але норми права ФРН судом не були застосовані, суд 1-ї інстанції у своєму рішенні не зазначив мотивованої оцінки даного аргументу. Апелянт зазначив, що Представником позивача подано до суду заяву про відмову позивача від надання відповідей на поставлені запитання відповідачем, оскільки в ході розгляду зазначеної справи судом встановлено, що сторони на даний час перебувають за межами України та вимушені перебувати за однією адресою. Також при поданні заяви про розірвання шлюбу до матеріалів справи додано копію посвідки на постійне проживання позивача в якій наявна відмітка про його зареєстроване місце проживання. Скаржник також зазначив, що згідно змісту позовної заяви, поданої 18.12.2023 представником позивача ОСОБА_4 , до позовної заяви в якості доказів будо додано копію свідоцтва про шлюб, копію посвідки на постійне проживання позивача, копію паспорта відповідача, проте в позовній заяві не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів цих документів. Скаржник також зауважив, що у судовому засіданні 10.07.2024 представник позивача визнав що подружжя перебуває за кордоном, проте з клопотанням про визначення підсудності справи не звернувся і підсудність справи у відповідності до ст.29 ЦПК України не визначалася.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 26 серпня 2011 року Авад ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_2 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції було зроблено актовий запис №1360.
Позивач ОСОБА_1 є громадянином Єгипту та має посвідку на постійне місце проживання в Україні та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Від шлюбу сторони дітей не мають.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не дивлячись на проживання в одній квартирі, сімейні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть, збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання його права вимагати розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що сімейні відносини між сторонами припинені. Подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім'ї є неможливим, з огляду на категоричність позивача, отже суперечить його інтересам.
Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність належних доказів на підтвердження того, що на даний час сторони постійно проживають за кордоном.
Докази, що ОСОБА_2 проживає не в Україні викладені іноземною мовою та не містять належно посвідченого перекладу, що позбавляє суд можливості перевірити місце її проживання за межами України.
Інформація Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про перетин Авад ОСОБА_6 кордону, не є доказом того, що він проживає за межами України.
В апеляційній скарзі скаржник не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про помилковість висновків суду щодо неможливості збереження шлюбу. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких підстав, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість рішення суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, волевиявлення позивача на розірвання шлюбу, відсутність доказів, які б свідчили про можливість збереження шлюбу між сторонами, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П.Пилипчук