Провадження № 22-ц/803/10679/24 Справа № 199/5575/24 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
17 грудня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді - Никифоряка Л.П.,
суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 лютого 2022року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №315659, який було підписано електронним підписом позичальника.
08 січня 2024року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №08012024, у відповідності до умов якого, ТОВ «Селфі Кредит» передає ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належне йому право вимоги до боржників відповідно до реєстру.
Відповідно до витягу реєстру боржників від 08 січня 2024року до Договору факторингу № 08012024 від 08 січня 2024року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 20272,00 грн, з яких 8 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12272 грн - сума заборгованості за відсотками.
Проте, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення наданих йому грошових коштів, що й стало підставою звернення до суду.
Ураховуючи викладене, позивач виклав вимоги про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за Кредитним договором №315659 від 23 лютого 2022року в розмірі 20272,00 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що належними та допустимими доказами знайшло своє підтвердження порушення прав позивача, яке виражається в неналежному виконанні відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним кредитним договором щодо повернення кредитних коштів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення кредитного договору в порядку, визначеному чинним законодавством, та на зазначених позивачем умовах.
Заявник також зазначав, що він є військовослужбовцем, а тому відповідно до пункту 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», товариство не мало права нараховувати відсотки за прострочення грошового зобов'язання.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Переглядаючи справу за наявними в ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції з огляду на доводи апеляційної скарги та межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, відповідно до положень частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.
23 лютого 2022року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №315659 (а.с.5-14).
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якого забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, що є електронним підписом Споживача та направлеий Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході.
Згідно п. 1.2-1.3 Кредитного договору, Товариство надає Споживачу кредит у сумі 8000,00 грн, а Споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Згідно п. 1.4 Кредитного договору строк кредиту становить 29 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою (якщо Споживач є учасником Програми лояльності), виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.
Згідно п. п. 1.5.1.-1.5.2. Кредитного договору та Паспорту споживчого кредиту до договору (а. с. 16) Стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день (693,50 % річних) та застосовується: 1) якщо Споживачу не доступна знижена процентна ставка або Споживачем не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; 2) в період пролонгації та автопролонгації. Знижена процентна ставка становить 0,01 % в день (3,65 % річних) та застосовується протягом початкового строку кредиту, а у випадку пролонгації - до дати пролонгації, якщо споживачем виконані умови для отримання знижки на стандартну процентну ставку, зокрема протягом строку кредиту (+3 дні) здійснено повне погашення заборгованості або відбулася пролонгація строку кредиту.
Договір про надання споживчого кредиту №315659 укладено з відповідачем в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Також 23 лютого 2022року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 була підписана Додаткова угода до Договору №315659 про надання споживчого кредиту від 23 лютого 2022року, відповідно до якої сторони погодили часткову зміну п. 1.4 Договору та Додатку №1 до Договору, а саме, що строк кредиту складає загальну кількість днів користування кредитом (крім періоду прострочення), з кінцевим терміном повернення кредиту: 27 квітня 2022року. У межах нового строку кредиту, застосовується стандартна процентна ставка, визначена Договором (а.с.18).
Як вбачається з Розрахунку заборгованості за Кредитним договором №315659 від 23 лютого 2022року, станом на 31 травня 2024року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором складає 20 272,00грн, яка складається з 8 000,00грн сума заборгованості за основною сумою боргу та 12 272,00грн сума заборгованості за відсотками (а.с.25).
08 січня 2024року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №08012024, у відповідності до умов якого, ТОВ «Селфі Кредит» передало ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належне йому право вимоги до боржників відповідно до реєстру (а.с.21-23).
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 08 січня 2024року до Договору факторингу №08012024 від 08 січня 2024року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на суму 20272,00грн, з яких 8000,00грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12272грн - сума заборгованості за відсотками.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 , будучи обізнаним з умовами кредитування, свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню за тілом кредиту та відсотками на користь позивача, який набув право вимоги первинного кредитора згідно з договором факторингу.
Перевіривши оскаржуване рішення апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України “Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України “Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України “Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Таким чином, кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті товариства подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого товариство надіслало відповідачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України “Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту або відсотків матеріали справи не містять.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитним договором за основним боргом у розмірі 8 000 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення кредитного договору в порядку, визначеному чинним законодавством, та на зазначених позивачем умовах, є безпідставними, оскільки як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів.
Підпис відповідача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.
Кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо їх умов; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Крім того, підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту містить обов'язок повернення кредиту, сплату відсотків щомісячними платежами упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок та строки виконання зобов'язання.
Разом з тим, задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У статтях 1,2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17 вересня 2024року №8/4422, підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на теперішній час.
Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 червня 2022року №1/2564, солдат ОСОБА_1 призваний на військову службу за загальною мобілізацією 27 лютого 2022року.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 08 грудня 2023року, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Таким чином, у період виконання умов кредитного договору, а також станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, відповідач має статус військовослужбовця та на нього поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто, на переконання апеляційного суду, позивачем необґрунтовано нараховано відповідачу відсотки за користування кредитом, а тому у ОСОБА_1 відсутній обов'язок щодо їх сплати, чого судом першої інстанції враховано не було.
Отже, суд першої інстанції ухвалюючи рішення не взяв до уваги, що у ОСОБА_1 відсутній обов'язок щодо сплати процентів за користування кредитом на підставі частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за відсотками.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками по кредиту та в частині зазначення загальної суми до стягнення, а також зміні в частині стягнення судового збору, з ухваленням нового в визначеній частині про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1194,95 грн (8000,00 /20272,00 х 3028 = 1 194,95).
Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за відсотками за кредитним договором №315659 від 23 лютого 2022року в розмірі - 12 272,00 грн та в частині зазначення загальної суми до стягнення - скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками - відмовити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судових витрат, змінити, зменшивши суму судового збору до стягнення з 3 028грн до 1 194,95грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 17 грудня 2024року.
Судді: