Справа № 163/28/16-к Провадження №11-кп/802/2/24 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
17 грудня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 21 лютого 2017 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Мінковичі Каменецького району Брестської області Республіки Білорусь, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, одружений, має на утриманні двоє малолітніх дітей, не працює, раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та йому призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України, у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Цивільні позови ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 6 590 грн 51 коп майнової шкоди, 30 000 грн моральної шкоди та 500 грн витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 3 897 грн майнової шкоди та 70 000 грн моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_13 20 000 грн моральної шкоди та 500 грн витрат на правову допомогу.
Вироком вирішено питання розподілу процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно із вироком суду обвинувачений ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він11 вересня 2015 року о 23 год 45 хв в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВМW-518» р.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами, перевозячи пасажирів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_13 , кількість яких перевищувала кількість обладнаних для сидіння місць, зі сторони м. Любомль в напрямку м. Володимир-Волинський, на 64 км автодороги «Т0302» сполученням «Піща-Верба-Павлівка», неподалік повороту на с. Вижгів Любомльського району Волинської області, був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну, перевищив максимально дозволену швидкість, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не урахував стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перетнув вузьку суцільну лінію, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, та виїхав за межі проїзної частини у лівий кювет, де допустив перекидання транспортного засобу. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажири, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 загинули, потерпілий ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а потерпілий ОСОБА_13 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. У прямому причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху України, а саме: п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну...; п. 2.9. Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння; п. 12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку... і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 12.6. Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю: б) транспортним засобам, які керують водії зі стажем до 2 років, - не більше 70км/год; ґ) іншим транспортним засобам:... на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год; п. 34. Дорожня розмітка. Горизонтальна розмітка має таке значення: 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах...Лінію 1.1 перетинати забороняється.
У поданих на вирок суду першої інстанції апеляційних скаргах:
- прокурор, із внесеними до неї змінами та доповненнями, не оспорюючи фактичних обставин вчиненого та кваліфікацію дій обвинуваченого, стверджує про його незаконність через неправильне застосування кримінального процесуального та кримінального закону, невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого, безпідставного та невмотивованого призначення йому надто м'якого покарання. Вказує, що судом, при ухваленні вироку та обранні виду і міри покарання обвинуваченому, порушено вимоги ст. 69 КК України, оскільки обставини, якими суд обґрунтовує її застосування, є недостатніми та не зменшують його винуватість у вчиненому. Звертає окрему увагу колегії суддів на те, що від злочинних дій ОСОБА_7 , вчинених в стані алкогольного сп'яніння, настали тяжкі та незворотні наслідки - смерть двох осіб, а також спричинення потерпілим середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень, як і не враховано позиції усіх потерпілих осіб від протиправних дій обвинуваченого які, в ході судового розгляду, просили застосувати до ОСОБА_7 реальну міру покарання, передбачену санкцією ч. 3 ст. 286 КК України. Усе наведене вище у своїй сукупності та взаємозв'язку, є свідченням невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого, унаслідок його м'якості. А при вирішенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , усупереч положенням ст. ст. 124, 128 КПК України, судом безпідставно прийнято рішення про їх задоволення та відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 500 грн. Окрім того, у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, що застосовується до обвинуваченого, вирок щодо якого законної сили не набрав та зараховується судом у строк покарання, у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. У даному кримінальному провадженні обвинуваченому ОСОБА_7 ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який постановлено обчислювати з 15 травня 2024 року. Тому, ураховуючи вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України 11 вересня 2015 року, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у строк покарання останнього підлягає зарахуванню строк його попереднього ув'язнення (тримання під вартою), починаючи з 15 травня 2024 року до дня набрання вироком законної сили, із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні позбавлення волі. Покликаючись на викладене, просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. ст. 120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 процесуальні витрати, понесені останніми на правову допомогу в сумі по 500 грн. кожному. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання обвинуваченого ОСОБА_7 зарахувати строк його попереднього ув'язнення, починаючи з 15 травня 2024 року до дня набрання вироком законної сили, із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення, відповідає два дні позбавлення волі;
- захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , загалом, не оспорюючи фактичних обставин вчиненого та кваліфікацію його дій, оскаржує вирок в частині призначення покарання, вважаючи його надто суворим. Звертає увагу колегії суддів на повне визнання обвинуваченим винуватості у вчиненому, вжиття усіх можливих заходів по відшкодуванню потерпілим майнової шкоди. Однак, повністю відшкодувати моральну шкоду не взмозі, через її надмірний розмір, його перебування у скрутному матеріальному становищі, наявності на утриманні дружини та двох дітей, які народились у 2016 році. Погоджується із призначеним судом покаранням із застосуванням ст. 69 КК України (нижче нижчої межі санкції, передбаченої кримінальним Законом) проте, зважаючи на те, що з моменту вчинення дорожньо-транспортної пригоди та до ухвалення судом першої інстанції вироку минув значний проміжок часу, протягом якого відбулись позитивні зміни обвинуваченого, просить вирок Любомльського районного суду від 21 лютого 2027 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання не пов'язане із реальним позбавленням волі.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, міркування прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, з викладених у ній мотивів, заперечивши скаргу захисника, обвинуваченого та захисника, які подану ними апеляційну скаргу підтримали, заперечивши апеляцію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить такого висновку.
Висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), за який його засуджено, обґрунтовано зроблений судом першої інстанції, що по суті в апеляційних скаргах не заперечується.
Кваліфікація злочинних дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 286 КК України є правильною і також учасниками судового провадження не оспорюється.
Тому, вирок суду першої інстанції, у відповідності до положень ч. 1 ст. 404 КПК України, у цій його частині на предмет законності та обґрунтованості, судом апеляційної інстанції не переглядається.
Разом із тим, твердження прокурора про безпідставне призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 186 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, убачаються достатньо обґрунтованими.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Суд першої інстанції своє рішення щодо можливості застосування до ОСОБА_7 положень статті 69 КК України мотивував тим, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив необережний злочин, активно сприяв його розкриттю, винуватість у вчиненні якого визнав повністю, щиро розкаявся, частково відшкодував завдані збитки, вибачився перед потерпілими, наявністю на його утриманні двох малолітніх дітей, думкою потерпілої ОСОБА_18 щодо відсутності до обвинуваченого будь-яких претензій, його позитивними характеристиками за місцем проживання.
Проте, як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постанові від
17 вересня 2019 року у справі № 744/884/17, провадження № 51-8413км18), норма матеріального права, викладена в частині 1 статті 69 КК України, надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом за кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Отже, застосування положень статті 69 КК України можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) хоча б одна із них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При визначенні поняття (юридичного змісту) обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, а також положень тих статей Особливої частини цього Кодексу, що визначають певні обставини, які пом'якшують покарання, як ознаки окремих привілейованих складів кримінальних правопорушень. Про взаємозв'язок обставин, що пом'якшують покарання, за приписами статті 66 КК України, з обставинами, які є ознаками привілейованих складів кримінальних правопорушень (і віддзеркалюють собою значно менший ступінь суспільної небезпечності порівняно з простим складом правопорушення), свідчать, зокрема, положення частини 3 статті 66 цього Кодексу, якими заборонено враховувати як обставину, що пом'якшує покарання, ту, що вже визначена законом як ознака складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу визнано винуватою.
Закон про кримінальну відповідальність визначає як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення у стані сильного душевного хвилювання, особливий психофізичний стан породіллі під час пологів або відразу після пологів, стан необхідної оборони при перевищенні її меж, які істотно знижують ступінь тяжкості умисних вбивств або тяжкого тілесного ушкодження, у привілейованих видах кримінальних правопорушень, визначених у статтях 116-118, 123, 124 КК України. Вказане висвітлює підхід законодавця до визначення обставин, які можуть братися до уваги під час вирішення питання про можливість застосування положень статті 69 вказаного Кодексу.
Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до положень статті 69 КК України надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовлюють виокремлення привілейованих складів злочинів. Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв'язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій та іншими факторами, які безпосередньо обумовлюють вчинення кримінального правопорушення та впливають на його характеристику за критеріями суспільної небезпеки вчиненого та винуватого, їх характеру та ступеня.
Суд, при призначенні покарання на підставі статті 69 КК України, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що врахував як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із приписів статей 50, 65 КК, яка(які) із обставин є такими, що істотно знизили тяжкість вчиненого злочину, тобто мала(и) вагомий вплив на його суспільну небезпечність.
Натомість, суд, визнаючи наявними достатні підстави для застосування положень ст. 69 КК України, в аспекті дотримання приписів статей 50, 65 КК України, переконливого обґрунтування того, яким чином призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 286 КК України, забезпечить досягнення мети загальної превенції злочинів, виправлення обвинуваченого, з урахуванням усіх обставин, установлених судом та відомостей про його особу, не навів. Формально вказавши ряд обставин, суд переконливого мотивування до застосування ст. 69 КК України не навів, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 420 КПК України підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалення нового вироку.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України покарання, колегія суддів, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, ураховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним хоча і необережного, однак, у відповідності до ст. 12 КК України, тяжкого злочину, санкція якого передбачає безальтернативний вид покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, дані про особу винного який, будучи особою молодого віку, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має міцні соціальні зв'язки, позитивні характеристики за місцем проживання, винуватість у вчиненому визнав повністю, тобто фактичних обставин вчиненого не заперечував, вибачився перед потерпілими, кожен із яких, окрім потерпілої ОСОБА_18 , просив суд застосувати до обвинуваченого реальну міру покарання. Така їх позиція не є визначальною, і оцінюється у сукупності із іншими обставинами даного кримінального провадження.
Окремо слід звернути увагу і на те, що відповідно до ст. ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людини має невід'ємне право на життя, а обов'язок держави - його захищати. Тоді як унаслідок вчинених обвинуваченим в стані алкогольного сп'яніння протиправних дій, настали тяжкі і незворотні наслідки - смерть двох осіб, а також спричинення потерпілим середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень. Ураховуються апеляційним судом і конкретні обставини вчиненого у формі грубого порушення обвинуваченим декількох пунктів ПДР.
Обставинами, які пом'якшують покарання є: активне сприяння розкриттю злочину щире каяття, часткове відшкодування спричинених потерпілим збитків. Обставиною, яка обтяжує покарання є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, що учасниками судового провадження, у поданих ними апеляційних скаргах, не оспорюється.
Наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, ураховується колегією суддів, як характеризуючі особу обвинуваченого дані.
Окрім того, при оцінці доводів захисника, який стверджує про позитивні зміни ОСОБА_7 , що мали місце з моменту вчинення ним кримінального правопорушення (злочину), колегія суддів вважає доцільним зазначити про те, що на апеляційний розгляд даного кримінального провадження обвинувачений неодноразово безпричинно не з'являвся та, у подальшому, установлено, що 17 січня 2018 року останній виїхав за межі території України в Республіку Польща і не повернувся, у зв'язку із чим, ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року його було оголошено у міжнародний розшук, а 12 серпня 2024 року здійснено процедуру видачі (екстрадиції) з Республіки Польща в Україну та затримано працівниками ГУНП у Волинській області.
Ураховуючи вищевикладене, а також посткримінальну поведінку обвинуваченого який, достатньо тривалий проміжок часу, на стадії апеляційного розгляду матеріалів кримінального провадження щодо нього, ухилявся від суду, колегія суддів вважає доцільним та справедливим призначити ОСОБА_7 безальтернативний вид покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Таке покарання є співмірним характеру вчинених ним протиправних дій, буде достатнім та необхідним для виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження вчинення ним та іншими особами нових злочинів.
В рамках даного кримінального провадження потерпілими ОСОБА_11 та ОСОБА_13 до обвинуваченого ОСОБА_7 заявлено цивільні позови про стягнення майнової, моральної шкоди та витрат на правову допомогу.
Положеннями ст. 118 КПК України визначено, що процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Положення, що стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК України. Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 цього Кодексу. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 17 червня 2020 року у справі №598/1781/17 (провадження №13-47кс20) дійшла до висновку, що потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому компенсовані. Таке право залишається у потерпілого незалежно від того, чи розгляд кримінального провадження завершено ухваленням обвинувального вироку або ж ухвали про закриття кримінального провадження.
Ураховуючи викладене, висновок суду про задоволення цивільних позовів потерпілих в частині стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат, понесених останніми на правову допомогу в сумі по 500 грн кожному (правові підстави стягнення яких через їх не оскарження не перевіряються), не можна вважати таким, що зроблений у повній відповідності з вищенаведеними положеннями кримінального процесуального Закону.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Матеріалами даного кримінального провадження стверджується, що обвинуваченого ОСОБА_7 було затримано на території Республіки Польща 15 травня 2024 року о 18 год. 13 хв. та, у подальшому, щодо нього застосовано тимчасовий арешт, у зв'язку з вирішенням питання про його видачу в Україну, який тривав до моменту передачі обвинуваченого та затримання на території України, а ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року йому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який постановлено обчислювати з 15 травня 2024 року.
З огляду на те, що злочин, який інкримінується ОСОБА_7 , вчинений ним 11 вересня 2015 року, беручи до уваги правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (провадження №13-31кс18), колегія суддів проводить, в рамках даного кримінального провадження, відповідне зарахування строку його попереднього ув'язнення у строк відбуття покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) за період з 15 травня 2024 року до дня набрання вироком законної сили, із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора, із внесеними до неї змінами та доповненнями, підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишенню без задоволення.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , із внесеними до неї змінами та доповненнями задовольнити частково, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Любомльського районного суду Волинської області від 21 лютого 2017 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити у цій частині новий вирок, яким обвинуваченому ОСОБА_7 зач. 3 ст. 286 КК України призначити покарання у виді 5 (п'яти) років 6 (шість) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Початок строку відбуття основного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
Рішення суду в частині вирішення питання про стягнення витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги викласти у такій редакції: «В порядку ст.ст. 120, 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 процесуальні витрати, понесені останніми на правову допомогу в сумі по 500 грн кожному».
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зарахувати обвинуваченому ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення за період з 15 травня 2024 року до дня набрання вироком законної сили, із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду - залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особами, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.
Суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Головуючий
Судді: