Справа № 761/8313/24
Провадження № 1-кп/761/2887/2024
05 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду, кримінальне провадження № 120 231 000 600 025 54 від 18.12.2023, разом з угодою про визнання винуватості відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, громадянки України, з вищою освітою, раніше судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 367 КК України,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч. 2 ст.367 КК України, разом з угодою про визнання винуватості.
Зі змісту угоди, що укладена 28.02.2024 між прокурором Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 та підозрюваною ОСОБА_5 вбачається, що остання взяла на себе зобов'язання беззастережно визнати вину по обвинуваченню у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 367 КК України. Сторони узгодили покарання, яким визначили ОСОБА_5 покарання за ч.1 ст.366 КК України у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати керівні посади в банках та небанківських фінансових установах строком на один рік; за ч.2 ст.367 КК України покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати керівні посади в банках та небанківських фінансових установах строком на один рік. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити остаточне покарання ОСОБА_5 у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати керівні посади в банках та небанківських фінансових установах строком на один рік. На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від призначеного покарання з іспитовим строком з покладенням обов'язків у відповідності до ст. 76 КК України.
Угода містить посилання й на те, що сторони ознайомлені з наслідками укладання та затвердження угоди, що передбачені ст.473 КПК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просили суд затвердити угоду про визнання винуватості на умовах викладених в угоді.
Підозрювана ОСОБА_5 та її захисник ОСОБА_4 також просили суд затвердити угоду.
Вислухавши думку прокурора, захисника та підозрюваної, вивчивши угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та підозрюваною у кримінальному провадженні, суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до розділу V1 КПК України наслідком розгляду угоди про визнання винуватості є або її затвердження та постановлення вироку або відмова в затвердженні угоди.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст.475 КПК України якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті.
Отже, за умови затвердження угоди про визнання винуватості, суд повинен постановити обвинувальний вирок, зміст якого повинен відповідати вимогам, визначених статтею 374 КПК України, зокрема, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Таким чином, у вироку має бути викладене саме те обвинувачення, зміст якого міститься в угоді про визнання вини. При цьому, закон не наділяє суд правом, при затвердженні угоди про визнання винуватості встановлювати інші обставини, або зазначати інші дані, виключати або замінювати їх.
Як вбачається із змісту угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та підозрюваною ОСОБА_5 , остання підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч. 2 ст.367 КК України - у вчиненні службового підроблення, яке виразилось у внесенні до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей та у вчиненні службової недбалості, яка привела до тяжких наслідків.
Проте, в самій угоді містяться також прізвища інших співучасників вказаного кримінального правопорушення, а саме прізвища організаторів та виконавців, щодо яких зазначено про виділення відносно них в окреме провадження матеріалів досудових розслідувань, а саме за ОСОБА_7 у вчиненні відповідних кримінальних правопорушень.
Дані про ухвалення відносно вказаних співучасників, тобто організаторів та виконавців, вироків та набрання ними законної сили в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладене, а також те, що згідно угоди кримінальне правопорушення за ч.1 ст.366, ч. 2 ст.367 КК України, яке інкримінується підозрювані ОСОБА_5 , а дані про ухвалення відносно інших співучасників, тобто організаторів та виконавців, прізвища яких зазначено в угоді, вироків та набрання ними законної сили в матеріалах справи відсутні, суд вважає умови угоди такими, що порушують права, свободи та інтереси як інших осіб, так і самих підозрюваних.
Так, відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Отже, пряме зазначення конкретних прізвищ осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, спільно з ОСОБА_5 за відсутності визначеного їх процесуального статусу у кримінальному провадженні, що надійшло з угодою, відсутності даних про наявність щодо цих осіб обвинувальних вироків, є порушенням загальних засад кримінального провадження: принципу верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступу до правосуддя та інших, що у сукупності може ставити під сумнів законність будь-якого вироку, що буде постановлений за наслідками розгляду кримінального провадження на підставі складеного обвинувального вироку у такий спосіб.
За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Незважаючи на те, що угода та обвинувальний акт, що надійшов разом з угодою складений лише відносно ОСОБА_5 втім її зміст стосується обвинувачення у цих же злочинах і інших осіб.
Вказане є суттєвим порушенням міжнародних стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.
Крім того, в угоді про визнання винуватості зазначається, що у зв'язку із неналежним виконанням покладених на ОСОБА_5 обов'язків, у касі банку виявлено нестачу в сумі 153 471 998, 20грн., 5 756 898 доларів США та 42 525 Євро.
Разом з тим в угоді та в обвинувальному акті відсутні дані щодо розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Так, відповідно до ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст.11 Загальної декларації прав людини, кожен кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Аналогічний підхід міститься у висновках, викладених у рішенні Верховного Суду України від 03.03.2016 року у справі № 5-347 кс15.
У пункті 8 зазначеного рішення визначено, що у доктрині права преюдиції - це загальні положення (правила), в силу яких особа, яка здійснює оцінку доказів, і суд при постановленні вироку вправі вважати встановленими обставини, які мають значення для вирішення кримінальної справи. Преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження. Факт преюдиції розцінюється суддею як безспірний, встановлений компетентним органом і як такий, що спрощує оцінку даних.
Водночас у статті 90 КПК зазначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
У п. 67 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року визначено, що принцип презумпції невинуватості порушується, коли судове рішення відносно особи, звинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про те, що вона винна без доведення її провини у відповідності до закону. Навіть за відсутності будь-яких формальних даних досить припущень, що суд вважає особу винною. Більше того, пункт 2 статті 6 не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, але поширюється також на судові рішення, прийняті після того, як кримінальне провадження було припинене (див. "Мінеллі проти Швейцарії", ухвала від 25 березня 1983 року, Серія А N 62; раніше зазначена ухвала Енглерта; "Нолькенбокхоф проти Німеччини", ухвала від 25 серпня 1987 року, Серія А N 123-С; і "Капеау проти Бельгії", N 42914/98, п. 25, ECHR 2005-I), чи після винесення виправдовувального вироку (див., зокрема, раніше зазначену ухвалу Секаніної; "Рушіті проти Австрії", N 28389/95, 21 березня 2000 року; "Ламанна проти Австрії", N 28923/95, 10 липня 2001 року; "О. проти Норвегії", N 29327/98, ECHR 2003-II; і "Хаммерн проти Норвегії", N 30287/96, 11 лютого 2003 року).
Згідно з ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону.
Суд відмовляє в затвердженні угоди, зокрема, якщо умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.
Таким чином, судом встановлено, що умови угоди у визнанні винуватості фактично містять преюдицію щодо винуватості інших осіб, прізвища яких зазначені, як організаторів, виконавців та співучасників злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, що суперечить визначеним статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.
Такі ж положення закріплені у Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 6 Конвенції гарантоване право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що затвердження угоди у такому вигляді, як вона викладена прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 - буде порушенням загальних засад кримінального провадження, основоположних прав, гарантованих Конституцією України, положень Європейської конвенції з прав людини, інших міжнародних норм, практиці Європейського суду з прав людини.
Вказані порушення свідчать про те, що умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та закону, порушують права, свободи та інтереси інших осіб, наслідком чого є застосування положення, передбаченого ч.7 ст.274 КПК України, - відмова у затвердженні угоди.
На підставі ст.ст. 8, 62-64 Конституції України, ст..1,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.67 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року, керуючись ст.ст.7,8,9,10,17, 20,21,22,23,24,314,372,472-474 КПК України, суд,-
Відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 28.02.2024 між прокурором Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 та підозрюваною ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 367 КК України.
Матеріали кримінального провадження № 120 231 000 600 025 54 від 18.12.2023 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 367 КК України- повернути прокурору для продовження досудового розслідування у загальному порядку.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошений 09.12.2024.
Суддя: