печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56638/24-ц
пр. № 2-9073/24
18 грудня 2024 року суддя Печерського районного суду м. Києва Литвинова І. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації, стягнення компенсації за моральну шкоду,
28 листопада 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 29 листопада 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 02 грудня 2024 року позовна заява залишена без руху з підстав невідповідності вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, яку позивач отримала 05 грудня 2024 року [05:24:44] в електронному вигляді у своєму кабінеті Електронного суду.
За приписами абзацу другого пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже ухвала судді від 02 грудня 2024 року вважається врученою стороні заявника 05 грудня 2024 року (четвер).
Таким чином десятиденний строк сплив 16 грудня 2024 року (понеділок), проте недоліки, допущені при поданні заяви до суду, не усунено.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини слід брати до уваги те, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року, (Judgementof ECHR of 16 December 1992 DeGeouffredelaPradelle v. France // SeriesA N 253- В).
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним, з точки зору його практичного забезпечення: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства («Golder проти Сполученого Королівства», «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року). Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Листом Верховного Суду України від 25 січня 2006 року № 1-5/45 визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої ст. 12, частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
За частиною першої ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини третьої ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені ст. ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, а саме не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
З огляду на те, що судове рішення про залишення позовної заяви без руху, залишено не виконаним стороною заявника, за таких обставин суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 14, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-14, 19, 23, 43, 185, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації, стягнення компенсації за моральну шкоду, вважати неподаною і такою, що повернена позивачеві.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І. В. Литвинова