справа № 619/6741/24
провадження № 1-кп/619/402/24
іменем України
18 грудня 2024 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження № 62024170020006044 від 07.08.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця військової служби за мобілізацією на посаді стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, -
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №180 від 06.07.2022 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За ст.29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника.
Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Як вбачається зі ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, за своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати.
Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Однак, солдат ОСОБА_5 , під час проходження військової служби на посаді стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , 21.02.2024 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинити непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Так, 21.02.2024 командиром 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ підполковником ОСОБА_6 вишикувано особовий склад НОМЕР_2 стрілецького батальйону, в тому числі солдата ОСОБА_5 , в АДРЕСА_2 з метою доведення бойового розпорядження командира НОМЕР_3 бригади Національної гвардії України № 1481дск. ОКП - ХАРКІВ від 11.11.2023.
Під час шикування командир НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ підполковником ОСОБА_6 в усному порядку доведено бойове розпорядження командира НОМЕР_3 бригади Національної гвардії України № 1481дск. ОКП - ХАРКІВ від 11.11.2023 до підлеглого ОСОБА_5 , відповідно до якого, останній мав змінити особовий склад 3 сб для подальшого відновлення боєздатності, покриття втрат та організації забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії шляхом формування штурмового загону для проведення ротації сил і засобів 3 сб, що виконують завдання у складі ШтЗаг 5 бр НГУ в районі східніше Кліщіївки.
Однак, солдат ОСОБА_5 , будучи невдоволеним наказом відповідно до якого, останній мав змінити особовий склад 3 сб для подальшого відновлення боєздатності, покриття втрат та організації забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії шляхом формування штурмового загону для проведення ротації сил і засобів 3 сб, що виконують завдання у складі ШтЗаг 5 бр НГУ в районі східніше Кліщіївки, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи, що він зобов'язаний виконувати наказ начальника та маючи об'єктивну можливість його виконати, відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойове розпорядження командира НОМЕР_3 бригади Національної гвардії України № 1481дск. ОКП - ХАРКІВ від 11.11.2023, а саме 21.02.2024, перебуваючи на території АДРЕСА_2 , в присутності особового складу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ та командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ підполковником ОСОБА_6 , відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойовий наказ, відповідно до якого ОСОБА_5 мав змінити особовий склад 3 сб для подальшого відновлення боєздатності, покриття втрат та організації забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії шляхом формування штурмового загону для проведення ротації сил і засобів 3 сб, що виконують завдання у складі ШтЗаг 5 бр НГУ в районі східніше Кліщіївки, чим підірвав боєготовність та боєздатність 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ.
У подальшому, особовий склад 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ направився для виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 бригади Національної гвардії України №1481дск. ОКП - ХАРКІВ від 11.11.2023, а солдат ОСОБА_5 , залишився в АДРЕСА_2 , чим вчинив непокору, тобто відкрито відмовився виконати наказ начальника, вчинене в умовах воєнного стану.
Дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 4 ст. 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
18 грудня 2024 року між прокурором Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 , у присутності захисника обвинуваченого ОСОБА_4 , укладено угоду про визнання винуватості, на час підписання якої, ОСОБА_5 визнав обвинувачення в повному обсязі. Угода містить відомості, щодо наслідків укладання та невиконання угоди про визнання винуватості.
Згідно зі змістом наведеної угоди, яка скріплена підписами сторін, сторони погоджуються на призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 402 КК України, із застосуванням положення статті 69 КК України, основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, на призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки. На підставі ст.58 КК України замінити основне покарання ОСОБА_5 у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки на службове обмеження строком на 2 (два) роки, з відрахуванням із суми грошового забезпечення ОСОБА_5 в дохід держави двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.468КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
В судовому засіданні сторони кримінального провадження просили затвердити угоду про визнання винуватості.
Суд дійшов висновку про затвердження угоди про визнання винуватості з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. ст. 468-475 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод: 1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; 2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Положеннями частини 2 статті 469 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Згідно частини 5 статті 469 КПК України укладання угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Судом встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам КПК України та КК України, інтересам суспільства, а матеріали кримінального провадження свідчать про наявність фактичних підстав для визнання винуватості.
Обвинувачений ОСОБА_5 погоджується на призначення узгодженого покарання, що він підтвердив під час проведення підготовчого судового засідання.
Крім того, судом встановлено, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження цієї угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Під час судового розгляду обвинувачений, захисник та прокурор, кожен окремо, підтвердили суду, що угода про визнання винуватості між ними укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угодах.
Зміст угоди відповідає вимогам ст.472 КПК України та положенням закону, правова кваліфікація злочину є правильною, умови угоди не суперечать інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, сторони добровільно уклали угоду про визнання винуватості, зобов'язання взяті за угодою обвинуваченим можуть бути виконані повністю, наявні фактичні підстави для визнання винуватості.
Підстав для відмови у затвердженні угоди, які передбаченні ч.7 ст.474 КПК України, судом не встановлено.
Так, своїми діями ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ч.4 ст.402 КК України - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч.1 ст.66 КК України судом визнаються обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Відповідно до ст.67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Вивченням відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває.
Суд зазначає, що узгоджені сторонами вид і міра покарання відповідають ступеню тяжкості вчиненого злочину та відомостям про особу обвинуваченого, відповідає загальним засадам призначення покарання, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження угоди про визнання винуватості.
За таких обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомостей про особу обвинуваченого, суд вважає можливим призначити покарання за ч. 4 ст. 402 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 58 КК України замінити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі на службові обмеження для військовослужбовців із відрахуванням суми грошового забезпечення у розмірі 20 (двадцяти) відсотків в дохід держави строком на 2 (два) роки.
Так, суд вважає можливим затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між обвинуваченим та прокурором, призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання, оскільки в підготовчому судовому засіданні не встановлено передбачених законом обставин, які б перешкоджали затвердженню судом даної угоди.
Цивільний позов не заявлявся, судові витрати відсутні.
Приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177КПК України та оцінюючи сукупність обставин, встановлених ст.178 КПК України, враховуючи вид та міру покарання, яке призначається судом ОСОБА_5 , суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_5 залишити без змін - у виді застави.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, суд зараховує в строк відбуття покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув'язнення з 19.07.2024 по 12.08.2024 включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 314 ч.3 п.1, 368-371, 373-376, 392, 395, 474, 475 КПК України, суд,
Затвердити угоду про визнання винуватості, яка укладена 18 грудня 2024 року між прокурором Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 , у присутності захисника обвинуваченого ОСОБА_4 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, призначити йому покарання, із застосуванням норми ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 58 КК України замість покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, у виді 2 (двох) років позбавлення волі призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки із відрахуванням в дохід держави 20 (двадцяти) відсотків із суми його грошового забезпечення.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_5 залишити без змін - у виді застави.
Після набрання вироком законної сили заставу у розмірі 151400 грн. 00 коп., внесену відповідно до ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 19.07.2024 року по кримінальному провадженню №62024170020006044 від 07.08.2024 на р/р № UA208201720355299002000006674, отримувач ТУДСА України в Харківській області, повернути заставодавцю ОСОБА_7 .
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув'язнення з 19.07.2024 по 12.08.2024 включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 58 КК України, під час відбування покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Вирок може бути оскаржено з підстав, зазначених в ч. 4 ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а ОСОБА_5 - з моменту вручення йому копії судового рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч. ч. 4, 6, 7 ст. 474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.
У разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до ст.476КПК України прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.
Суддя ОСОБА_1