справа № 619/8190/24
провадження № 1-кп/619/441/24
іменем України
17 грудня 2024 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора- ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження № 62024170020008347 від 07.10.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця: с. Пролетарка Великобурлуцького району Харківської області, громадянина України, старшого водія 3 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
встановив:
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 20.06.2023 № 189, солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 18.06.2024 № 161, солдата ОСОБА_5 призначено на посаду старшого водія 3 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Згідно з бойовим розпорядженням командира 3 бригади оперативного призначення Національної гвардії України № 08/4352/дск від 11.08.2024, солдата ОСОБА_5 передано під оперативний контроль командира БТГр 3 броп. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан в України неодноразово продовжувався та діє по теперішній час. Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України “Про Національну гвардію України», солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканість державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно з вищевказаними положеннями нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника. Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, за своїми військовими званнями начальниками є військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу. Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів. Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати. Однак, ОСОБА_5 під час проходження військової служби у складі 3 бригади оперативного призначення - 14.08.2024 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника. Так, 13.08.2024 командиром батальйонно-тактичної групи 3 бригади оперативного призначення Національної гвардії України видано бойове розпорядження № 08/91 щодо прийняття т.в.о. командира 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення в оперативне підпорядкування військовослужбовців у складі: старшого водія 3 кулеметного взводу роти вогневої підтримки 1 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_5 , старшого розвідника 1 розвідувального відділення взводу розвідки спеціального призначення 2 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_6 , стрільця (помічника кулеметника) 2 відділення 2 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_7 та визначення їм бойового завдання: провести рекогносцирування позицій, які є більш вигіднішими за властивостями рельєфу та панівними висотами в районі н.п. Глибоке Харківської області в смузі оборони 92 ошбр, що дасть змогу більш ефективно вести бойові дії. На виконання вказаного бойового розпорядження, 14.08.2024 приблизно об 11 год. 49 хв. заступником командира 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) по роботі з особовим складом 1 батальйону оперативного призначення старшим лейтенантом ОСОБА_8 , у місці тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_2 ), старшого водія 3 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України солдату ОСОБА_5 віддано бойовий наказ в усній формі, а саме: провести рекогносцирування позицій, які є більш вигіднішими за властивостями рельєфу та панівними висотами в районі АДРЕСА_3 в смузі оборони 92 ошбр, що дасть змогу більш ефективно вести бойові дії. Однак, ОСОБА_5 , будучи невдоволеним цим наказом щодо вибуття в район АДРЕСА_3 із завданням: провести рекогносцирування позицій, які є більш вигіднішими за властивостями рельєфу та панівними висотами в районі н.п. Глибоке Харківської області в смузі оборони 92 ошбр, що дасть змогу більш ефективно вести бойові дії, перебуваючи у місці тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_2 ), 14.08.2024 орієнтовно об 11 год. 49 хв., діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати вказаний наказ.
Своїми діями ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
17.12.2024 між прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_5 укладено угоду про визнання винуватості, відповідно до умов якої останній беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, вчиненого ним за викладених вище обставин у повному обсязі висунутого обвинувачення, щиро розкаявся у скоєному злочині та активно сприяв розкриттю злочину.
Згідно зі змістом наведеної угоди, яка скріплена підписами сторін, сторони погоджуються на призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 402 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України, до покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 402 КК України, а саме у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі. При цьому, сторони погоджуються на підставі ст. 62 КК України замінити покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі на покарання у вигляді 2 (двох) років тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та з урахуванням вищевказаного призначити покарання ОСОБА_5 у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строком на 2 (два) роки.
В угоді зазначені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України та наслідки невиконання угоди, встановленні ст. 476 КПК України.
Відповідно до правил ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, яка може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
У судовому засіданні сторони кримінального провадження просили затвердити угоду про визнання винуватості.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 винуватим себе у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, визнав повністю, вказавши, що час, місце та спосіб вчинення ним злочину, описаних в угоді та обвинувальному акті, викладені правильно, вказані обставини відповідають подіям, що відбулися в дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. У вчиненому - щиро розкаявся. Уклавши відповідну угоду про визнання винуватості, він цілком розуміє надані йому законом права, а також роз'яснені йому судом наслідки укладення та затвердження вказаної угоди, визначені ст. 473 КПК України, - щодо обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст. 394 і ст. 424 КПК України, і щодо відмови від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а саме, права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину інкримінованого кримінального правопорушення, права на виклик і на допит у судовому засіданні свідків, права заявляти клопотання, права надання суду своїх доказів, а також, характер пред'явленого обвинувачення, відповідно до якого він визнає себе винним, вид покарання, і інші заходи, які можливо будуть застосовані до нього у разі затвердження зазначеної угоди судом, у тому числі, і наслідки невиконання вказаної угоди, визначені у ст. 476 КПК України. Також обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання та просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене покарання. Крім того, обвинувачений вказав, що вказана угода про визнання винуватості укладена між ним та прокурором добровільно, за участі захисника без застосування будь-якого насильства, примусу та погроз. Розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України. У зв'язку з чим ОСОБА_5 просив суд затвердити угоду, призначивши узгоджене покарання та врахувати, що він повністю визнав свою винуватість в інкримінованому йому злочині, засуджує свою поведінку, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину та розгляду кримінального провадження.
Прокурор у судовому засіданні зазначив, що при укладенні угоди про визнання винуватості були враховані обставини, передбачені статтями 469, 470 КПК України, дотримані вимоги процесуального та матеріального права, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.
Захисник ОСОБА_4 також вважав можливим затвердити угоду про визнання винуватості, зазначивши, що при укладенні угод між його підзахисним та прокурором були дотримані правила та вимоги, передбачені кримінальним процесуальним законодавством України та КК України, при цьому вказана угода була укладена з прокурором добровільно, без застосування насильства, примусу та погроз.
Судом, встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до тяжких злочинів.
Оскільки на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, суд дійшов висновку, що мали місце діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , а дії останнього органом досудового розслідування обґрунтовано кваліфіковані за ч. 4 ст. 402 КК України, доведеною суд вважає і винуватість поза розумним сумнівом ОСОБА_5 у порядку, передбаченому статтями 468-476 КПК України.
Дослідивши надані матеріали кримінального провадження, перевіривши умови укладання угоди про визнання винуватості, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз'яснивши та з'ясувавши у обвинуваченого про повне розуміння ним його процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які примусили його погодитися на підписання угоди про визнання винуватості, характеру висунутого обвинувачення, виду і розміру покарання та наслідків постановлення вироку на підставі угоди про визнання винуватості, суд дійшов висновку про те, що в даному кримінальному провадженні можливо затвердити надану угоду про визнання винуватості.
Підстав для відмови у затвердженні угоди, які передбачені ч. 7 ст. 474 КПК України, судом не встановлено.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що укладена 17 грудня 2024 року між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_5 за участі захисника ОСОБА_4 угода про визнання винуватості не суперечить вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод та інтересів сторін провадження та інших осіб. Обставин, які б вказували на неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань за угодою судом не встановлено.
Частиною 5 ст. 65 КК України встановлено, що у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд, відповідно до ст. 66 КК України, визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлені.
За таких обставин, суд вважає доведеним те, що ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, за яке належить призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі. На підставі ст. 62 КК України замінити покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі на покарання у вигляді 2 (двох) років тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та призначити покарання ОСОБА_5 у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строком на 2 (два) роки.
Стосовно обвинуваченого ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 15.08.2024 застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням суми застави. 16.08.2024 ОСОБА_5 звільнено з-під варти після внесення застави.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
Таким чином, суд вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому ОСОБА_5 в строк відбування покарання період його попереднього ув'язнення, а саме з 14.08.2024 по 16.08.2024 включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Захисник заявив клопотання про повернення суми застави, внесеної ОСОБА_10 .
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, 16.08.2024 на рахунок Державної казначейської служби України було внесено заставу в розмірі 121 120 гривень за ОСОБА_5 , відносно якого ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 15.08.2024 застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням суми застави. 16.08.2024 ОСОБА_5 був звільнений з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» по сплаті застави у розмірі 121 120 грн, застава в дохід держави не була звернена.
Відповідно до вимог абз. 3 ч. 4 ст. 202 КПК України з моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Статтею 182 КПК України передбачено, що застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
Частиною 8 статті 182 КПК України визначено, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу (ч.11 ст.182 КПК України).
Судом установлено, що з моменту звільнення із-під варти та на день ухвалення вироку, тобто в період дії запобіжного заходу у вигляді застави, обвинувачений ОСОБА_5 виконав покладенні на нього слідчим суддею обов'язки, передбачені ст.182 КПК України, а тому застава підлягає поверненню заставодавцю.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадження відсутні.
Керуючись п. 1 ч. 3 ст. 314, ст. ст. 368-371, 374, 376, 377, 474, 475 КПК України, суд
ухвалив:
Затвердити угоду про визнання винуватості, яка укладена 17 грудня 2024 року у м. Харків між прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_5 .
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 62 КК України замінити основне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки на покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 (два) роки та з урахуванням вказаного призначити покарання ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 402 КК України у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 (два) роки.
Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_5 в строк відбування покарання період його попереднього ув'язнення, а саме з 14.08.2024 по 16.08.2024 включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день тримання у дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців.
Запобіжний захід у вигляді застави до набрання вироком законної сили не змінювати.
Після набрання вироком законної сили, повернути ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , заставу у розмірі 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень 00 копійок, яка була внесена 16.08.2024 на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з підстав передбачених статтею 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1