Справа №613/365/23 Провадження № 1-кп/613/45/24
18 грудня 2024 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові справу за обвинувальним актом по кримінальному провадженню №12023221010000705 від 28 листопада 2023 року по обвинуваченню:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Богодухів Харківської області, українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, студента ДНЗ « Гадяцьке вище професійне аграрне училище», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Лугівка Великописарівського району Сумської області, українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, з професійно - технічною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
06 грудня 2022 року Богодухівським районним судом Харківської області за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки;
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,-
В провадженні Богодухівського районного суду Харківської області перебуває вищезазначене кримінальне провадження, в ході якого прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на два місяці, оскільки, останній на даний час перебуває під вартою, строк дії якої спливає. Продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 обумовлюється тим, що ризики передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зменшились та продовжують існувати на даний час.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органу досудового розслідування та суду існує у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення якого законом, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна, крім того ОСОБА_7 офіційно ніде не працює, не одружений та не має стійких соціальних зв'язків, в тому числі дружини та дітей, є мешканцем іншої області, що вказує на відсутність у нього прив'язки до певної місцевості.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні існує у зв'язку із тим, що показання надані на стадії досудового розслідування судом не беруться до уваги при судовому розгляді провадження, у зв'язку з чим є всі достатні підстави вважати, що у разі не обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваний ОСОБА_7 може незаконно вплинути на потерпілого з метою надання ним свідчень на його користь, що може призвести до викривлення показань та втрати доказів вчинення кримінального правопорушення.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення існує у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 будучи судимим 06 грудня 2022 року Богодухівським районним судом Харківської області за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, якого на підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнено від відбуття покарання з іспитовим строком, в період іспитового строку, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість через незначний проміжок часу вчинив нові кримінальні правопорушення, крім того наразі ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корисливого злочину вчиненого із застосуванням насильства у стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення, а також про сформованість стійкої направленості особистості останнього на вчинення злочинів і про підвищений ступінь його суспільної небезпечності, також слід враховуючи, що ОСОБА_7 є працездатною особою, однак ніде не працює, у зв'язку з чим можна дійти до висновку про схильність останнього до вчинення злочинів, в тому числі злочинів проти власності як способу отримання доходу.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_4 при вирішення данного питання покладались на розсуд суду.
Суд, розглянувши клопотання прокурора, заслухавши думку учасників кримінального провадження, приходить до слідуючого.
Судом встановлено, що 28 листопада 2023 року ОСОБА_7 затриманий в порядку ст. 208 КПК України.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 30 листопада 2023 року ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 26 січня 2024 року. В подальшому ухвалами Богодухівського районного суду Харківської області ОСОБА_7 було неодноразово продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, останній раз ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 05 вересня 2024 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляд тримання під вартою до 03 листопада 2024 року, який в подальшому було продовжено до 29 грудня 2024 року.
Відповідно до положень ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідувань («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_7 переховуватися від суду; незаконно впливати на інших учасників провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
У п. 36 рішення «Москаленко проти України» № 37466/04 від 20.05.2010 Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 тяжкого злочину, свідчать про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також відомостями про особу обвинуваченого, вказують на необхідність продовження строку тримання його під вартою.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Суд не вправі на даному етапі судового розгляду оцінювати докази, які прокурором не долучалися до матеріалів кримінального провадження так і не вправі оцінювати покази свідків, які не допитані в судовому засіданні без оцінки доказів в сукупності. На даному етапі суд тільки встановлює наявність чи відсутність ризиків передбачених ст.177 КПК України для вирішення підставності продовження чи не продовження обвинуваченому запобіжного заходу і не вправі досліджувати докази по справі.
Крім того, суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, свідчить, що на даний час продовження строку тримання під вартою обвинуваченому не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, обставинами, які дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, що виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини, є непоправні наслідки вчиненого, оскільки, відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя та здоров'я є найвищою соціальною цінністю.
Суд вважає, що наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не змінилися.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги обставини, які вказують на доцільність та наявність підстав для продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи наявність продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Частиною другою статті 400 КПК України визначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Керуючись ст.ст. 331, 371- 372 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора, про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити.
Запобіжний захід у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у виді тримання під вартою, продовжити строком на 60 днів, тобто до 15 лютого 2025 року включно, з подальшим його утриманням в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя