Постанова
Іменем України
16 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 760/2751/24
провадження № 61-13944св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна, Солом'янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Історія справи
Короткий зміст заяви
У лютому 2024 році ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Н. В., Солом'янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про:
визнання виконавчого напису № 701, вчиненого 28 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів у сумі 828 347 грн на підставі Договору про сплату аліментів на дитину, посвідченого приватним нотаріусом Волохою В. Л. 03 лютого 2020 року, таким, що не підлягає виконанню.
04 березня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 подано позовну заяву про визнання вищевказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. На підставі оспорюваного виконавчого напису державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеметом І. Л. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову та унеможливити ефективний захист його прав, а також призвести до неправомірного стягнення з нього грошових коштів.
ОСОБА_1 просив:
зупинити стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі виконавчого напису, вчиненого 28 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 701.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва в складі судді Ішуніної Л. М. від 13 березня 2024 року:
заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено;
зупинено стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 28 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 701.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Отже, підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що незастосування даних заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог;
згідно з пунктом 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, яким звернено стягнення на майно, та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при застосуванні відповідних норм права до спірних правовідносин;
посилаючись на відсутність передбачених законом підстав для вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості по сплаті аліментів на користь ОСОБА_2 , заявник звернувся до суду з позовом про визнання зазначеного виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. З матеріалів заяви вбачається, що на підставі оспорюваного виконавчого напису було відкрито виконавче провадження, що свідчить про те, що державним виконавцем вчиняються дії для примусового виконання виконавчого напису. Таким чином, відмова в задоволенні заяви про забезпечення позову призведе до продовження стягнення заборгованості на підставі виконавчого документу, законність якого оскаржується позивачем в судовому порядку. З урахуванням викладеного, характер спору, що виник, а також те, що вказані дії можуть привести до утруднення виконання рішення суду, суд приходить до висновку про задоволення заяви.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено;
ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, зазначив, що відмова в задоволенні заяви про забезпечення позову призведе до продовження стягнення заборгованості на підставі виконавчого документу, законність якого оскаржується позивачем в судовому порядку, це може істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову та унеможливити ефективний захист його прав, а також призвести до неправомірного стягнення з нього грошових коштів;
колегія суддів не погодилася з таким висновком суду першої інстанції оскільки відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову можливе шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Умовою забезпечення позову є наявність ризику щодо невиконання рішення суду і цей ризик має бути доведений заявником;
як убачається з матеріалів справи, позивач подав позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а саме стягнення заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини, яка проживає з відповідачем. Метою забезпечення позову є забезпечення виконання судового рішення. Тобто вжиття заходів забезпечення позову є заходом забезпечення в майбутньому виконання судового рішення;
відповідно статті 13 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист та піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права і обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Хоча законодавством і передбачено право на зупинення стягнення, в той же час підставою для цього має бути не лише наявне у суду право на вчинення такої дії, але й наявність обґрунтованих передумов для цього;
оскаржувана ухвала суду про забезпечення позову, а саме повне зупинення стягнення заборгованості по сплаті аліментів порушує права дитини на отримання матеріальної допомоги від батька. Само по собі пред'явлення позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню не є підставою для зупинення стягнення заборгованості по сплаті аліментів. При цьому положеннями як і ЦПК України, так і СК України фактично встановлена заборона для зупинення розгляду питання про стягнення аліментів та здійснення самого стягнення аліментів, оскільки аліменти направлені на забезпечення життєвих потреб дитини, і дане питання не може чекати закінчення всіх інших судових процедур. Судом при постановленні ухвали про забезпечення позову було враховано виключно інтереси позивача, що не відповідає вимогам закону;
у цій справі предметом розгляду є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. При цьому, зважаючи на предмет розгляду, задоволення позовних вимог не потребуватиме вчинення дій щодо примусового виконання рішення, відтак незастосування заявленого позивачем заходу забезпечення позову не може мати наслідком ускладнення виконання рішення суду;
заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 у своєму відзиві зазначив, що тим ризиком, який він просить усунути, є можливість здійснення стягнення за цей період, і як наслідок необхідність звернення до суду з позовом про повернення коштів. При цьому зазначає, що не можна розповсюджувати цей випадок на стягнення аліментів, оскільки предметом розгляду є не стягнення аліментів, в саме визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання. Апеляційний суд вбачає непослідовність наведеної позиції заявника, який з одного боку вказує на те, що вид стягнення не має враховуватись в цій справі, а з іншого боку зазначає, що стягнення є тим ризиком, який він намагається усунути. Оцінюючи позицію заявника колегія суддів апеляційного суду вважала, що при вирішенні цієї справи мають бути враховані усі без винятку її обставини, зокрема і вид того стягнення, який проводиться на підставі оскаржуваного виконавчого документу. За таких умов суд не може ігнорувати, що фактично питання стосується виконання аліментних обов'язків позивача щодо дитини, неможливість призупинення якого вже наведена вище. Тому висновок суду першої інстанції про обґрунтованість заяви про забезпечення позову є безпідставним.
Аргументи учасників справи
18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року, у якій просив:
скасувати постанову суду апеляційної інстанції;
залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
згідно з пунктом 6 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Так, позивач наголошує на тому, що невжиття заходів забезпечення позову, які повністю відповідають позовним вимогам, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки виконавчий напис нотаріуса оскаржується з підстав відсутності безспірності заборгованості за Договором про сплату аліментів на дитину від 03 лютого 2020 року та порушення порядку його вчинення. Запобігання неправомірного стягнення з боржника грошових коштів за виконавчим написом, у разі можливого задоволення позову. Запобігання неможливості повернення грошових коштів за виконаним виконавчим написом, у разі можливого задоволення позову. Застосування вказаного заходу забезпечить ефективний захист та відновлення порушених прав позивача. Виходячи із специфіки виду забезпечення позову підставою для його застосування є оскарження боржником виконавчого документа;
сам по собі факт зупинення виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у розмірі, визначеному договором між батьками, не свідчить про реальне порушення прав дітей на утримання, оскільки матеріали справи не містять інформацію, що укладений між батьками договір не є чинним та не підлягає подальшому виконанню, тоді як в даній справі спір виник щодо розміру наявної заборгованості за період з 01 березня 2022 року по 10 травня 2022 року та 01 червня 2022 року по 28 грудня 2022 року, а не спір про аліменти. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 28 липня 2021 року по справі № 757/42770/20-ц;
забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у раз|і задоволення позову;
суд апеляційної інстанції: неповно з'ясував усі обставини справи, зокрема, щодо наявності реальних ризиків унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; суд апеляційної інстанції порушив вимоги норм процесуального права, а саме: статей 149-150 ЦПК; не врахував необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; не забезпечив збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; не встановив наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року:
відкрито касаційне провадження у справі;
в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року відмовлено.
28 листопада 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини
Позивач подав позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а саме стягнення заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини, яка проживає з відповідачем.
На підставі оспорюваного виконавчого напису було відкрито виконавче провадження.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких мотивів.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
Позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку (пункт 6 частини першої статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Касаційний суд вже звертав увагу, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документу, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. У частині третій статті 432 ЦПК України законодавець встановив спеціальні забезпечувальні заходи (зупинення виконання за виконавчим документом або заборона приймати виконавчий документ до виконання). Такі забезпечувальні заходи можуть застосовуватися судом, який розглядає заяву про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі виконавчого документу, чи про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2024 року в справі № 565/1607/23 (провадження № 61-2438св24)).
Суд може вжити заходи забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Звернення виконавцем стягнення на майно боржника та його реалізація, в тому числі шляхом проведення торгів, є виконавчою дією, яка здійснюється на примусове виконання виконавчого документа. Зупинення такої виконавчої дії здійснюється виконавцем шляхом винесення постанови відповідно до вимоги пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Внаслідок забезпечення судом позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа виконавець має зупинити всі виконавчі дії з примусового виконання такого виконавчого документа, в тому числі звернення стягнення на майно боржника шляхом його примусової реалізації на торгах» (див. пункти 31, 40, 41 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 910/11552/20 (провадження № 12-44гс21)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 32/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).
Апеляційний суд встановив, що позивач подав позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а саме стягнення заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини, яка проживає з відповідачем; судом першої інстанції при постановленні ухвали про забезпечення позову було враховано виключно інтереси позивача, що не відповідає вимогам закону; само по собі пред'явлення позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню не є підставою для зупинення стягнення заборгованості по сплаті аліментів; при вирішенні цієї справи мають бути враховані усі без винятку її обставини, зокрема і вид того стягнення, який проводиться на підставі оскаржуваного виконавчого документу. За таких умов суд не може ігнорувати, що фактично питання стосується виконання аліментних обов'язків позивача щодо дитини.
За таких обставин, встановивши, що відсутні підстави для забезпечення позову апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення прийняте без дотримання норм процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін, а тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков