18.12.2024
Справа № 331/4166/24
Провадження № 2/331/2122/2024
18 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого судді: Жукової О.Є.
за участю секретаря : Мироненко О.В.
представника позивача: Шкабуро О.В.
представника третьої особи: Романенко О.О.
розглянувши в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа Районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району як орган опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Позивач в липні 2024 року звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі, зареєстровані його дружина - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 . З 19.11.2022 позивач з відповідачами переїхали на постійне місце проживання до Канади. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 забезпечені житлом на території іншої держави, а відтак не мають жодного інтересу до квартири АДРЕСА_1 . З огляду на це, позивач вважає, що права його дружини та сина жодним чином на житло не порушене, оскільки починаючи з 2022 року проживають на території Канади всією родиною. Проте, реєстрація місця проживання відповідачів створює позивачу ряд перешкод, зокрема у розпорядженні та володінні, в тому числі в реалізації прав позивача, як власника майна, щодо можливої реалізації свого права на продаж цього майна. В той же час, особисто з'явитися до Центру надання адміністративних послуг та добровільно знятися з реєстрації місця проживання відповідачі не мають можливості. Дані обставини зумовлені, зокрема військовою агресію Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану на території України, який триває і станом на теперішній час. Разом з цим, через особливості перетину канадського кордону можуть виникнути труднощі при повторному поверненню відповідачів до Канади з України. Враховуючи вищевикладені обставини, позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права з вимогою про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2024 року провадження по справі відкрито.
У вступному слові представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні позову.
ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , надала суду заяву про визнання позову, вказавши, що повністю визнає заявлені позовні вимоги і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Представник Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району як орган опіки та піклування в судовому засіданні просив вирішити спір в інтересах дитини з урахуванням наявного в матеріалах справи Висновку органу опіки та піклування.
Вислухавши вступне слово учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21.12.2019 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 194246159 від 21.12.2019 право власності ОСОБА_1 на вищевказану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав за реєстраційним номером 1994705023101.
З довідки про реєстрацію місця проживання особи № 04-19/1-60 від 22.01.2020 та паспорту позивача вбачається, що 22.01.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Свідоцтвом про шлюб, виданим Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 21.10.2017 підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син, який станом на теперішній час є малолітнім - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Оскільки державна реєстрація місця проживання дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, задекларованим місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що 19.11.2022 позивач з відповідачами переїхали на постійне місце проживання до Канади, що підтверджується копіями закордонних паспортів, з відповідними відмітками, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 .
Згідно довідки від 28.05.2024, виданої регіональним адміністратором Boardwalk, ОСОБА_6 зареєстрована та проживає як орендар разом з іншим орендарем за адресою: АДРЕСА_3 з 01.12.2022 та по теперішній час, а також не орендар, але зареєстрований і проживає в помешканні ОСОБА_7 .
Відповідно до повідомлень про затвердження субсидії по догляду за дитиною від 02.04.2024 та 20.07.2023, ОСОБА_1 затверджено отримання субсидії по догляду за дитиною - ОСОБА_8 згідно програми: Дитячий центр «Креативні Mанчкіни» (Creative Munchkins childcare INC), максимальна сума субсидії становить 266 доларів США.
Згідно заяв про страхове покриття, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримано медичне страхування від 17.01.2023, згідно якого ними отримані медичні карти в Alberta Helth.
05.11.2024 представником позивача - ОСОБА_2 надано клопотання про приєднання доказів, з якого встановлено, що 26.03.2024 ОСОБА_3 отримано посвідчення водія в штаті Альберта.
Разом з цим, до зазначеного вище клопотання додано реєстраційну форму програми виплат працівникам з обмеженою зайнятістю в Канаді, надану ОСОБА_3 .
Аналізуючи надані документи позивачем на підтвердження викладених в позові обставин, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією родиною виїхали на постійне місце проживання до Канади, повертатися до України наміру не мають. Оскільки сторони починаючи з 2022 року проживають на території Канади всією родиною, мають постійне місце проживання за кордоном, є учасниками програм фінансового забезпечення, зокрема малолітній син сторін - ОСОБА_4 , права відповідачів на житло не порушені.
Однак, реєстрація місця проживання відповідачів створює позивачу, який діє в інтересах своєї родини, ряд перешкод, зокрема у розпорядженні та володінні, в тому числі в реалізації прав позивача, як власника майна, щодо можливої реалізації свого права на продаж цього майна.
В той же час, особисто з'явитися до Центру надання адміністративних послуг та добровільно знятися з реєстрації місця проживання відповідачі не мають можливості, через військову агресію Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану на території України, який триває і станом на теперішній час. Крім того, через особливості перетину канадського кордону можуть виникнути труднощі при повторному поверненню відповідачів до Канади з України.
Проте, відповідно до Висновку районної адміністрації як органу опіки та піклування про розв'язання спору у справі про визнання малолітнього ОСОБА_4 , 2020 року народження, таким, що втратив право користування житловим приміщенням № 26544 від 06.09.2024 комісія з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району вважає причину відсутності малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_2 , поважною, та не вбачає підстав для визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Слід зазначити, що відповідно до цивільного процесуального законодавства жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, зазначений висновок органу опіки і піклування не може мати переваги над іншими доказами і він має оцінюватись в сукупності з іншими доказами.
Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду № 644/9094/16-ц від 06.09.2018.
З урахуванням вищевикладеного, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 06.09.2024 про відсутність підстав для визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки судом встановлено, що малолітня дитина мешкає разом з позивачем - батьком ОСОБА_1 та відповідачем - матір'ю ОСОБА_3 і остання не заперечує щодо зняття сина з реєстрації у спірному житлі.
Наявність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі, власником якого є ОСОБА_1 , пов'язується також із тим, що ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 визнала пред'явлений позов і визнання нею позову не суперечить закону, а тому, суд враховуючи положення ст. 206 ЦПК України, вважає за можливе позов задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Частина 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Підстави втрати права на користування житловим приміщенням регулюються статтями 71,72 ЖК України в разі користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського фонду та ст. 405 ЦК України у разі користування майном (житлом) власника.
Виходячи з положень ст. 150 ЖК України та ст. 383 ЦК України власник житла має право використовувати його для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Згідно ст. 72 ЖК, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ст. 156 ЖК, ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки.
Конституційний суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 14.11.2001 №1-31/2001 №15-рп/2001 (справа щодо прописки) констатував: «Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12), протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (сттатя2) та іншими міжнародно-правовими актами».
Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України).
Верховний Суд при розгляді справи у подібних правовідносинах у постанові від 29.07.2020 року у справі № 345/1241/19 зробив висновок, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм правом.
Відповідно до п. 12 ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року, за відсутності поважних причин у мешканця житла щодо його постійного не проживання за місцем знаходження житла, він може бути визнаний судом особою, такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Тобто, відсутність члена сім'ї за адресою реєстрації місця проживання понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати особою права користування житлом, яке їй не належить.
Відтак, пред'явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Така позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закон України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Отже обов'язок і відповідальність за створення належних умов для проживання дитини покладається на її сім'ю, тобто в даному випадку батьків.
Згідно із частиною 2 статті 18 цього Закону діти мають право користуватися займаним приміщенням як члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення.
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини (принцип 2 цієї Декларації).
Статтею 4 Декларації прав дитини визначено, що дитині належить право на відповідне житло, а ст. 3 Конвенції про права дитини зобов'язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, з огляду на викладене, з урахування практики Європейського суду з прав людини, можна дійти обґрунтованого висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
З огляду на викладене та враховуючи те, що позивач надав докази на підтвердження того, що він разом з родиною, у тому числі з сином - ОСОБА_4 , забезпеченні житлом в Канаді, штаті Альберта, повертатися до України не мають наміру, суд приходить висновку, що позивач довів позовні вимоги, аргументував мету, яку він переслідує та обґрунтував пропорційність обраного заходу захисту своїх прав.
В постанові Верховного суду № 917/1307/18 від 23.10.2019 розтлумачено сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції.
Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення.
Керуючись 3,4,11-13, 19, 259, 263, 265 , 279 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа Районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району як орган опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Повний текст судового рішення складений 18 грудня 2024 року.
Суддя: О.Є. Жукова