Справа №303/6780/24
2/303/1326/24
17 грудня 2024 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.
з участю секретаря судових засідань Славич М.В.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - Семенов Юліана Олександровича про закриття провадження у справі, -
В провадженні Мукачівського міськрайонного суду перебуває справа за позовом представника позивача Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» - Гачак І.О. до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків.
03.12.2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки за змістом спірних правовідносин, суб'єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, заявлені вимоги позивача мають вирішуватися за правилами господарського судочинства. Підставами позову позивач зазначив наявність в діях відповідача елементів господарського правопорушення, а саме неналежну організацію бухгалтерського контролю, фіксування всіх господарських операцій в первинних документах, що спричинило майнову шкоду, завдану господарському товариству.
Правовими підставами позову, серед інших, вказано ст.89 ГК України.
Відповідно до ст.89 ГК України посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними у господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір стосується відшкодування майнової шкоди, завданої підприємству під час виконання трудових обов'язків, і стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи - керівника ВСП «Локомотивне депо Мукачево».
Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими.
Вивчивши клопотання, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно вимог ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є:
по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства;
по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (ст. 19 ЦПК України).
Частиною 2 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у ст.20 ГПК України.
Так, у п.12 ч.1 ст.20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У ч.2 ст.89 ГК України визначено, що посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом.
Із системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
- участь у спорі суб'єкта господарювання;
- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір стосується відшкодування майнової шкоди, завданої підприємству під час виконання трудових обов'язків, і стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи - керівника ВСП «Локомотивне депо Мукачево».
Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц (провадження № 14-329цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19 (провадження № 12-24гс20), Верховного Суду у постанові від 01 грудня 2022 року у справі №161/7347/21.
Таким чином, за змістом спірних правовідносин, суб'єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, заявлені вимоги мають вирішуватись за правилами господарського судочинства.
Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Враховуючи викладене, а також те, що предметом спору у даній справі є відшкодування майнової шкоди, завданої посадовою особою під час виконання трудових обов'язків, суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись п.12 ч.1 ст.20 ГПК України, ст.ст. 4, 186, 260 ЦПК України, суд, -
Клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - Семенов Юліана Олександровича про закриття провадження у справі - задовольнити.
Провадження у справі за позовом представника позивача Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» - Гачак Івана Осиповича до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків - закрити.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Повний текст ухвали суду складений 17.12.2024 року.
Головуючий Ю.Ю. Куцкір