17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 160/21582/23
адміністративне провадження № К/990/45909/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Підлубної Юлії Володимирівни на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 160/21582/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.07.2023 № 1368к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Дніпровського РУП ГУНП»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 31.07.2023 №526 о/с «По особовому складу»;
- поновити капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора сектору інформаційної підтримки Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2023 по дату винесення судового рішення, без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.07.2023 №1368к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Дніпровського РУП ГУНП». Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 31.07.2023 №526 о/с «По особовому складу». Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора сектору інформаційної підтримки Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2023 по 06.03.2024 (включно) у сумі - 162 573, 50 грн (без проведенням обов'язкових відрахувань податків і зборів).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалами Верховного Суду від 18.10.2024, 31.10.2024 та 21.11.2024 касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 160/21582/23 повернуто з підстав невідповідності касаційних скарг вимогам процесуального закону, а саме: відсутність належного обґрунтування у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
29.11.2024 через підсистему «Електронний суд» представником позивачки в четвертий раз подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 160/21582/23.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судового рішення у справі № 160/21582/23 є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.02.2020 у справі № 260/1118/18, від 28.02.2020 у справі № 825/1398/17, від 06.03.2020 у справі № 804/1758/18, від 20.10.2020 у справі № 340/1502/19, від 08.05.2019 у справі № 489/1609/17, від 26.06.2019 у справі № 572/2944/16-ц, від 11.03.2020 у справі № 459/2618/17, від 27.08.2020 у справі № 61/14225/19, від 06.03.2018 у справі № 235/2284/17, від 03.08.2022 у справі № 536/1755/20, від 12.04.2023 у справі № 711/5593/21, від 26.06.2019 у справі № 572/2941/160ц, від 12.11.2020 у справі № 369/9301/18, від 21.12.2022 у справі № 299/2706/20, від 20.05.2021 у справі № 420/2916/20, від 10.04.2019 у справі № 802/1150/17-а, від 30.07.2020 у справі № 802/1767/17-а, від 16.10.2019 у справі № 802/411/17-а, від 08.05.2019 у справі № 807/196/17, № 824/126/17-а, від 21.05.2013 (№ 21-403а12) та від 04.06.2013, від 09.02.2022 у справі № 160/12290/20.
В ухвалах від 18.10.2024, 31.10.2024 та 21.11.2024 судом касаційної інстанції вже зверталась увага скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
За приписами частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проте, подаючи касаційну скаргу до Верховного Суду в четвертий раз, скаржником знову не зазначається, яка саме норма права судом апеляційної інстанції застосовується без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду, та не указується щодо застосування якої саме норми права в них викладено висновок.
Також заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому полягає подібність правовідносин у справах, у яких викладено висновок Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права, і у цій справі.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих їх абзаців) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 62 Конституції України у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 10.06.2021 у справі № 420/241/20, колегія суддів зазначає, що такі зроблені також без обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справі, у якій викладено висновок Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права, і у цій справі.
У тексті касаційної скарги, серед іншого, також міститься посилання на постанови Верховного Суду у справах № 600/747/22-а, № 235/5659/20, № 127/29246/22. Проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв'язку із відповідним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України, Суд не бере такі до уваги.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий пункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, підстави необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Положення про інформаційно-комунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.08.2017 № 676 (далі - Положення № 676). При цьому, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції проігнорував вимоги Положення № 676.
Суд не бере до уваги посилання скаржника про незастосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що, на його думку, підлягали застосуванню, оскільки такі доводи не відповідають умовам оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та не указують на необхідність формулювання Верховним Судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник, серед іншого, обґрунтовує касаційну скаргу тим, що ця має виняткове значення для позивачки, що за змістом відповідає підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Підлубної Ю. В. підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 160/21582/23.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 44, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Підлубної Юлії Володимирівни на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 160/21582/23 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко