16 грудня 2024 року м.Київ № 320/36436/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 / позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 / Відповідач-1), та Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - ВЧ НОМЕР_1 / Відповідач-2) про зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 та військову частину НОМЕР_1 вчинити дію визнати відсутність призову ОСОБА_1 на військову службу та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2015 року є студентом медичного університету, однак, відповідачем -2 його незаконно було зараховано до особового складу ВЧ, що підтверджує і сам відповідач-1 у своєму листі від 19.09.2023 № 5732. Позивач зауважує, що з початком військової агресії РФ він добровільно надавав медичну допомогу військовослужбовцям та на прохання командира ВЧ НОМЕР_1 про гостру потребу у його медичній допомозі, приєднання до бійців для виконання бойових завдань. Проте, під час відновлення занять в університеті, а саме у квітні 2022 року, позивачу стало відомо про факт призову на військову службу з 24 лютого 2022 року, про що йому повідомив командир ВЧ НОМЕР_1 . Позивач наголошує, що командир ВЧ НОМЕР_1 не уповноважений щодо призову позивача до військової служби, оскільки таким правом наділений лише ТЦК та СП, а тому просить задовольнити позовні вимоги. На переконання позивача він не призваний на військову службу, а тому не є військовослужбовцем, оскільки має місце порушення процедури призову до військової служби.
Відповідачі надали суду відзиви, в яких заперечують проти задоволення позову та зазначають, що не існує жодних фактичних й законодавчих підстав ставити під сумнів факт призову ОСОБА_2 й проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . Крім того, відповідач-2 зауважує, що відсутні жодні підстави виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а тому позовна вимога щодо виключення ОСОБА_2 зі списків військової частини НОМЕР_1 є необґрунтованою.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив та додаткові пояснення, в яких акцентовано увагу на помилковості доводів відповідача щодо правомірності прийнятих рішень, оскарження яких є предметом спірних правовідносин.
Відповідачем-2 надано суду заперечення (на відповідь на відзив), в якому вказує, що позивач виходить поза межі підстав, обставин та обґрунтувань, викладених ним у позовній заяві.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проживає і зареєстрований у Солом?янському районі міста Києва, де у ІНФОРМАЦІЯ_4 перебував на військовому обліку, за місцем реєстрації.
З 2015 року по червень 2022 року позивач був студентом Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця денної форми навчання, що підтверджується довідками НМУ ім.О.О.Богомольця від 28.08.2023 № 120/25-665 і № 120/25-666, які є дублікатами довідок за формою №20 (копії містяться у матеріалах справи).
24.02.2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся громадянин ОСОБА_1 з метою добровільно бути призваним на військову службу під час мобілізації, на підставі чого ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято наказ від 24.02.2022 № 37 щодо призову по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) рядового ОСОБА_1 , 1995 р.н.
В той же день командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ № 38, відповідно до якого поіменованих у цьому наказі військовозобов'язаних рядового та сержантського складу, призваних у відповідності до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, які прибули із територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та безпосередньо до військової частини для проходження військової служби, з 24.02.2022 зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення і призначено на посади, зокрема, солдата ОСОБА_1 - санітаром медичного пункту 3 батальйону охорони, ВОС-878658А, шпк “солдат».
Вказаним наказом встановлено посадовий оклад в розмірі 2730 грн. (за 04 тарифним розрядом), виплату щомісячної фіксованої премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 247 % від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 % до посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятих відповідачем рішень, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Стаття 1 Закону № 3543-XII передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч.5 ст.4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №223-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII).
Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Частиною 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Пунктом 2 вказаного Положення визначено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять:
військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти);
військову службу за контрактом осіб рядового складу;
військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять:
строкову військову службу;
військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно із пунктом 253 розділу ХІV Положення №1153/2008 призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.
Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Про призов громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та призначення на посади командири військових частин інформують територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання (перебування) цих громадян до призову на військову службу та посадову особу, до номенклатури призначення якої належить посада, на яку призначено призваного громадянина. Про призов громадян на військову службу територіальні центри комплектування та соціальної підтримки письмово повідомляють державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких зазначені громадяни працювали, навчалися або були зареєстрованими як безробітні.
Пунктом 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Стосовно правомірності призову позивача на військову службу, суд зазначає таке.
В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що командир НОМЕР_1 призвати на військову службу не може, оскільки в силу приписів ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII таким правом наділений виключно ТЦК та СП.
Водночас суд критично ставиться до вказаних доводів позивача з наступних підстав.
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 22 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) (тут і далі у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято наказ від 24.02.2022 № 37 щодо призову по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) рядового ОСОБА_1 , 1995 р.н.
Судом встановлено, що на підставі вищевикладеного наказу та поіменних списків Військовою частиною НОМЕР_1 затверджено наказ від 24.02.2022 № 38 про зарахування позивача до особового складу.
Суд вважає помилковими доводи позивача про обов'язкову наявність підпису військовослужбовця на наказі про зарахування до особового складу, оскільки чинним законодавством вказане не передбачено.
Крім того, доводи позивача щодо безпідставності призову позивача спростовується наступним.
Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 2016 року № 582/2016 (далі - Положення № 582/2016) військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Військові квитки видаються, зокрема, районними (об'єднаними районними), міськими (районними у містах, об'єднаними міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) у таких випадках, зокрема, призову або прийняття на військову службу.
Відповідно до абз. 2 ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Пунктом 2 Положення про порядок складання Військової присяги, який є Додатком 1 до Статуту внутрішньої служби, визначено, що військова присяга покладає на військовослужбовця всю повноту відповідальності за виконання ним військового обов'язку.
Судом встановлено, що у військовому квитку ОСОБА_1 про призов у Збройні Сили України міститься відмітка про призов 24.02.2022 на підставі наказу Верховного Головнокомандувача ЗСУ.
Більше того, у розділі І пункту 7 військового квитка позивача містяться відомості про складання ОСОБА_1 17 квітня 2022 року присяги у військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, чинне законодавство не встановлює обмеження в часі щодо прийняття присяги, та враховуючи його складення у розумні строки (17 квітня 2022 року) і надважку ситуацію, яка склалася у зв'язку з подіями, пов'язаними з повномасштабним вторгненням російської федерації на Україну, суд враховує об'єктивну можливість складання присяги позивачем саме 17 квітня 2022 року.
Крім того, складання присяги є проявом обізнаності позивача та добровільним і свідомим підтвердженням бажання проходити військову службу, на підставі чого, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято наказ від 24.02.2022 № 37 щодо призову по мобілізації. Зокрема, позивачем не заперечується факт прийняття ним присяги.
Більше того, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що йому стало відомо про наявність статусу військовослужбовця тільки з квітня 2022 року під час розмови з командиром військової частини НОМЕР_1 , оскільки, згідно з наказом від 24.02.2022 № 38 командир військової частини НОМЕР_1 прийняв рішення про призначення (з дати прийняття наказу) позивача на посаду санітара медичного пункту 3 батальйону охорони, ВОС-878658А, шпк “солдат» з встановленням посадового окладу у розмірі 2 730 грн, виплатою щомісячної фіксованої премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 247 % від посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 % до посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років.
На переконання суду, починаючи з 24 лютого 2024 року по квітень 2024 року, позивач був обізнаний про свій статус, оскільки отримував належні йому виплати згідно з наказом відповідача-2 від 24.02.2022 № 38 щодо зарахування до особового складу.
Таким чином, дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до особового складу військової частини в якості санітара медичного пункту НОМЕР_2 батальйону охорони є правомірними, а позовна вимога щодо виключення позивача з особового складу військової частини НОМЕР_1 безпідставною та необґрунтованою.
Стосовно тверджень позивача щодо визнання відповідачем факту неможливості призову позивача на військову службу суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 листом-відповіддю від 19.09.2023 № 5732 на адвокатський запит від 21.08.2023 повідомлено, що ОСОБА_1 не підлягав у 2022 році призову саме на строкову військову службу, яка не проводиться під час дії воєнного стану у розумінні частини 1 статті 18-1 Закону № 2232-ХІІ.
Суд вказує, що зазначена відповідь відповідача-1 жодним чином не свідчить про визнання ним відсутності підстав для призову позивача на військову службу.
Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.
Стосовно обізнаності відповідачів щодо наявності підстав для відстрочки суд вказує наступне.
Відповідно до пункту 81 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 р. № 100) призовники, яким надано відстрочку від призову на строкову військову службу, зобов'язані подавати щороку до 1 жовтня районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують їх право на відстрочку.
Довідка про навчання призовника може безпосередньо надсилатися закладом освіти районному (міському) територіальному центру комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи викладене, судом вказується, що ОСОБА_1 як призовник та військовозобов'язаний повинен особисто повідомляти у семиденний строк орган, в якому він перебуває на військовому обліку про зміну освіти; подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право призовників на відстрочку від призову на строкову військову службу.
Водночас судом встановлено, що в ІНФОРМАЦІЯ_5 довідка форми 20 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця про навчання ОСОБА_1 на денній формі у 2022 відсутня. Вказане підтверджується листом-відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_6 від 19.09.2023 № 5732, копія якої міститься в матеріалах справи.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_6 до 1 жовтня 2021 року щодо права позивача на відстрочку у 2022 році. Долучені позивачем до матеріалів справи копії довідок форми № 20 (дублікати) НМУ ім. О.О. Богомольця № 120/25-665 та № 120/25-666 датовані 28.08.2023, тобто є такими, що складені після 1 жовтня 2021 року і тому не можуть свідчити про обізнаність відповідача-1 про наявність вказаних обставин під час прийняття наказу від 24.02.2022 № 37.
Більше того, суд враховує, що проведення перевірки наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовими частинами, до яких направлені громадяни для проходження військової служби, чинним законодавством не передбачена.
Враховуючи вищевикладене, ІНФОРМАЦІЯ_2 не мав права самостійно визнати право позивача на відстрочку у 2022 році, яке не було реалізоване самим позивачем. Таким чином, відповідач-1 діяв у законний спосіб, зокрема, в частині врахування обставин, пов'язаних з можливістю надання позивачу відстрочки у 2022 році.
Стосовно ненадання позивачу військового квитка ІНФОРМАЦІЯ_2 суд вказує, що тимчасове посвідчення військовозобов'язаного є одним із військово-облікових документів, на підставі якого ведеться військовий облік військовозобов'язаних в розумінні пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 р. № 100).
Так, відповідно до абзаців 1, 2 вказаного пункту військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Військово-обліковими документами є:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення
військовозобов'язаного;
для резервістів - військовий квиток.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 мав право видати позивачу тимчасове посвідчення військовозобов'язаного, здійснення якого мало місце та не заперечується сторонами.
Також, не підлягає задоволенню й вимога позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків військової частини НОМЕР_1 , оскільки є похідною від основної позовної вимоги, у задоволенні якої суд відмовляє.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З метою дотримання принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.