16 грудня 2024 рокуСправа № 160/23532/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ількова В.В.,
розглянув у письмовому провадженні у місті Дніпро клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 160/23532/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.08.2024 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач, з урахуванням уточнень від 12.12.2024 року просить:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у бойових діях за період з 24.06.2022 року по 03.10.2022 року для виплати додаткової винагороди;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь у бойових діях за період з 24.06.2022 року по 03.10.2022 року для виплати додаткової винагороди за формою, діючою на момент виконання рішення суду;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року позовну заяву було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст.160,161 КАС України.
Ухвалою суду від 18.09.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, повернуто заявнику.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 року
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
02.12.2024 року справа повернута до суду першої інстанції.
04.12.2024 року відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
У обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначає про те, що представник 08.07.2024 року вже подавала до суду позов в інтересах ОСОБА_1 аналогічного змісту з аналогічними вимогами до того ж самого відповідача, якому присвоєно номер №160/18329/24 відповідно, який ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 року був залишений без руху у зв'язку з пропуском строків звернення до суду з цим позовом та у подальшому ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 був повернутий позивачу у зв'язку з відмовою у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом. Вказують, що представником позивача протягом терміну півтора місяця (з 08.07.2024 по 28.08.2024) подано до суду дві аналогічні позовні заяви. Водночас, у вищевказаній позовній заяві зазначено про порушення прав позивача з тих підстав, що й у даній позовній заяві, а отже підстави та предмет позову за зазначеною позовною заявою є аналогічним. Представник позивача у позові в даній справі повторно заявив ті ж вимоги, що були заявлені у вищезазначеній справі. Представником позивача повторно у позовній заяві ставиться питання про поновлення строків на звернення до суду з цим позовом. При цьому, ухвалами судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2024, від 30.07.2024 позивачу було роз'яснено про пропуск ним строків звернення до суду з цим позовом та необхідність надання суду обґрунтувань та належних доказів на підтвердження того, що мали місце непереборні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до суду із цим позовом. У той же час вказані клопотання є ідентичними за змістом без представлення додаткових пояснень та доказів. При цьому ухвалу судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року про повернення позовної заяви позивач та його представник у апеляційному порядку не оскаржували, а вирішили повторно звернутися до суду з аналогічними позовними вимогами не виправляючи недоліки, які були зазначені судом при зверненні до суду з первісним позовом. Таким чином, вважають, що оскільки повторне подання ідентичної позовної заяви за наявності ухвали судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року про повернення позовної заяви (яка не оскаржувалась до суду апеляційної інстанції) суперечить основним засадам (принципам) адміністративного судочинства, а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, вказана позовна заява повинна бути повернута позивачу без розгляду. Також, відповідач зазначив про те, що позовну заяву щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у бойових діях за період з 24.06.2022 року по 03.10.2022 року, яка є підставою для виплати додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 подано до суду 08.07.2024 року, тобто позивач звернувся з позовною заявою з пропуском місячного строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України. Позивач у липні 2022 року достовірно знав про невидачу йому довідки за формою наведеною в додатку №1 доручення Міністра Оборони №912/з/29 від 23.06.2022 року та невиплати йому відповідно додаткової винагороди у розмірі 100 тис. грн., пропорційно часу участі у бойових діях оскільки вона була відсутня під час отримання щомісячного грошового забезпечення. Подання позивачем звернення від 07.06.2024 року не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. Отже, позивач мав право звернутись до суду в установлений КАС України місячний строк, тобто до 4 листопада 2022 року. Вказують про те, що зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивач, вважаючи, що в період з 24.06.2022 по 03.10.2022 р.р. він має право на отримання довідки за формою, наведеною в додатку №1 доручення Міністра Оборони №912/з/29 від 23.06.2022 року яка має видаватися у строк до 5 числа кожного місяця тобто до 05.11.2022 року (останній день видачі довідки про безпосередню участь), позивач звернувся до суду за захистом своїх прав лише 08.07.2024 року за спливом більше півтора року тобто з пропуском встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України строку для звернення до суду. Отримання позивачем листа відповідача від 18.06.2024 року у відповідь на заяву позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. Разом з тим позивач у своїй позовній заяві не вказує про те, що 05.09.2022 року він звертався з відповідним рапортом вх.№1288 до командира військової частини НОМЕР_1 про надання йому довідки про безпосередню участь у бойових діях. На вказаний рапорт позивача було повідомлено листом військової частини НОМЕР_1 № 582 від 15.09.2022 про відсутність підстав для видачі спірної довідки. Саме з цього часу позивач дізнався про порушення своїх прав, а не 28.06.2024 року як зазначає позивач у своїй позовній заяві. Після цього позивач неодноразово звертався до військової частини НОМЕР_1 з вимогами видати йому довідки про безпосередню участь у бойових діях за спірний період, про що було надано відповідні відповіді про відмову. Відповідач вважає, що триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Вказаний правовий висновок сформовано в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Ухвалою суду від 05.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі № 160/23532/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії. Призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно положень ст. 262 КАС України.
10.12.2024 року представником позивача подано клопотання щодо розгляду справи.
10.12.2024 року відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без руху, з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду із цим позовом.
11.12.2024 року відповідачем подано клопотання про розгляд заяви.
12.12.2024 року позивачем подано клопотання про уточнення позовних вимог.
Так, розглянув клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд зробив висновок про відсутність обґрунтованих підстав для залишення позову без розгляду/залишення позову без руху, виходячи з таких міркувань.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі судом не було встановлено порушення строку звернення до суду з позовною заявою.
Так, слід вказати про те, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду, шляхом надання до суду:
- належним чином оформлену заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з іншим чітким обґрунтуванням причин поважності його пропуску та наданням підтверджуючих доказів;
- викласти в прохальній частині позовні вимоги щодо предмету спору із зазначенням належного способу захисту прав позивача, з урахуванням ст.ст.5, 160 КАС України (у тому числі належним розрахунком в разі наявності вимоги про стягнення).
На виконання вимог ухвали суду 16.09.2024 року представником позивача подано заяву про поновлення строків.
Так, в обґрунтування заяви про поновлення строків, представник позивача зазначає про те, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум. що належать працівникові при звільненні. - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Відповідно до наказу Начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України №31 від 01.02.2024 року позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення 01.02.2024 року. Проте, грошовий атестат при виключенні зі списків позивачеві виданий не був, йому не було виплачено усі належні види грошового забезпечення у повному обсязі, згоду на виключення його зі списків особового складу без повного розрахунку позивач не надавав. Вказує, що отримавши розрахунок у значній сумі, позивачу не було зрозуміло, що саме включено до цих виплат. У зв'язку з чим, представник позивача звертався до ГУМПЗ ЗСУ із адвокатським запитом 25.06.2024 року та до військової частини НОМЕР_1 07.06.2024 року з приводу невидачі довідки. Вказує, що 08.07.2024 отримано відповідь на адвокатський запит від ГУМПЗ ЗСУ та надано довідку про усі складові грошового забезпечення за 2022-2024 роки, у яких відсутні відомості про грошову винагороду за УБД. Відтак, саме тоді позивачу стало остаточно зрозуміло, що відповідач не оформив довідку про УБД та допустив протиправну бездіяльність. Також, вказує про те, що отримавши відповіді на попередні рапорти, позивач не в повній мірі розумів, що питання у видачі йому довідки УБД є вирішеним, чому саме її не видали, та вважав що така буде оформлена під час звільнення при підбитті підсумків його служби та в подальшому відбудуться виплати.
Згідно з частино другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, включно, право на пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У той же час, положеннями частинами 1 та 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Офіційне тлумачення положенням вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013, з огляду на позицію та правові висновки якого щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.
З матеріалів справи встановлено доводи позивача стосовно того, що його було звільнено зі служби 01.02.2024 року , а отже на момент звільнення позивача з військової служби частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду не обмежувався будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 року у справі №420/14777/22 та від 28.09.2023 по справі №140/2168/23.
Слід вказати про те, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених статтями 22 та 64 Конституції України.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд касаційної інстанції наголосив, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у певній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
Тобто правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати.
Окрім того, згідно положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі також - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що “ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою» (пункт 33 рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (пункти 22-23 рішення у справі “Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03, пункт 30 рішення у справі “Наталія Михайленко проти України» від 30.05.2013 року, заява №49069/11).
З аналізу вищенаведеного, можна зробити висновок, що клопотання представника відповідача про залишення позову позивача без розгляду, з підстав пропуску строку звернення до цим позовом до суду, не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, суд зробив висновок про відмову у задоволенні клопотань відповідача про залишення позовної заяви без розгляду/про залишення позову без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотань Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяву без розгляду/без руху у справі № 160/23532/24 - відмовити.
Копію ухвали суду направити учасникам справи.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Ільков